---

Суб’єкт злочинів, що передбачають відповідальність за створення стійких злочинних об’єднань

З усіх елементів складу злочину, суб’єкт має найменш проблемно-дискусійний характер.

На підставі чинного кримінального законодавства, а саме ст. 18 КК України, суб’єктом злочину являється фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до чинного Кодексу може наставати кримінальна відповідальність [31].

Серед вчених не має суттєвих відмінностей відносно визначення поняття суб’єкт злочину. Так, наприклад, на думку Є.В. Стрельцова, суб’єкт злочину – це фізична осудна особа, що здійснила злочин у віці, з котрого відповідно до кримінального кодексу може наступати кримінальна відповідальність [213, с. 124].

На думку М.Й. Коржанського, суб’єкт злочину – це сукупність ознак, вказаних в кримінальному законі, і визначаючих особу, яка може і повинна бути відповідальна за вчинене діяння [182, с. 173].

Тобто, аналізуючи думки авторів, які займалися дослідженням зазначеного елементу складу злочину або торкалися тлумачення цього поняття у своїх дослідженнях, можна дійти висновку, що суб’єкт злочину – це фізична, осудна особа, яка досягла певного (встановленого кримінальним законом) віку.

Відповідно до вищевказаного можна виділити ознаки, які притаманні елементу складу злочину, дослідженню якого присвячений цей підрозділ:

• фізична особа;
• осудність;
• досягнення певного віку.

Вказані ознаки являються обов’язковими ознаками суб’єкту злочину. Розкриваючи це питання, необхідно зауважити, що в деяких випадках кримінальне законодавство передбачає необхідність наявності й інших, поряд із зазначеними, ознак суб’єкта (наприклад, громадянство, стан особи, посада тощо), але ці ознаки являються факультативними, тобто необов’язковими, а така особа іменується так званим «спеціальним суб’єктом».

Розглянемо зазначені ознаки.

Першою ознакою являється те, що винним у вчиненні злочину може бути лише людина. Тобто, суб’єктом злочину може бути лише розумна істота, яка має свідомість, а саме може усвідомлювати свої дії та керувати своїми діями, а отже і нести відповідальність за їх вчинення. Ця ознака закріплена у чинному кримінальному законодавстві таким чином, що у ньому містяться вказівки, що суб’єктом злочину може бути громадянин України, особа без громадянства (не залежно від того, постійно чи не постійно вона проживає на території України) та іноземні громадяни. Виключення складають особи, які володіють дипломатичним імунітетом.

Відповідно до чинного кримінального законодавства юридична особа не може бути суб’єктом злочину. Але необхідно зауважити, що деякі автори при дослідженні зазначеного елемента складу злочину розглядали питання кримінальної відповідальності юридичних осіб [221; 222; 223].

Вважаючи те, що розкриття зазначеного вище проблемного питання науки кримінального права не є безпосередньою метою нашого дослідження, вважаємо за доцільне зазначити, що ми підтримуємо позицію вчених, які вважають, що суб’єктом кримінальної відповідальності може бути лише фізична особа, оскільки при передбаченні у кримінальному законодавстві відповідальності юридичних осіб буде порушений основний принцип кримінального права – особистої відповідальності.

На підставі зазначеного можна зробити висновок, що суб’єктом злочинів, передбачених ст. ст. 255, 257, 258³, 260 КК України, може бути лише фізична особа, а саме громадянин України, особа без громадянства (не залежно від того, постійно чи не постійно вона проживає на території України) або іноземний громадянин (у разі відсутності у нього дипломатичного імунітету).

Наступною ознакою суб’єкта злочину є осудність. Відповідно до ст. 19 КК України. осудною визнається особа, яка на момент вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними [31]. Здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними означає здатність особи усвідомлювати суспільну небезпечність вчинюваного нею діяння та можливість настання певних суспільно небезпечних наслідків, у результаті його вчинення та можливість усвідомлено керувати своїми діями під час вчинення того чи іншого злочину, передбаченого тією чи іншою статтею Особливої частини КК України [224, с. 18; 225, с. 76].

Необхідно зауважити, що здатність усвідомлювати свої дії та можливість настання суспільно небезпечних наслідків характеризується рівнем розвитку людини, рівнем її соціального інформування, рівнем суспільної зрілості та станом психіки, а саме відсутністю хворобливих розладів у психічній діяльності [226, с. 3].

Отже, на підставі вищевказаного, можна зробити висновок, що зазначена ознака суб’єкта злочину, при вчиненні особою злочину, передбаченого ст. 255 КК України, характеризується розумінням того, що вона: створює злочинну організацію; керує злочинною організацією; є членом злочинної організації; приймає участь у злочинах, вчинюваних злочинною організацією; організовує зустріч (сходку) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій або організованих груп; керує такою зустріччю (сходкою); сприяє такій зустрічі (сходці).

При вчиненні особою злочину, передбаченого ст. 257 КК України – організовує банду; є членом банди; приймає участь у вчинюваному бандою нападі.

При вчиненні особою злочину, передбаченого ст. 258³ КК України – створює терористичну групу або терористичну організацію; керує терористичною групою або терористичною організацією; є членом терористичної групу або терористичної організації; оказує матеріальне, організаційне або інше сприяння створенню терористичної групи або терористичної організації; оказує матеріальне, організаційне або інше сприяння діяльності терористичної групи або терористичної організації.

При вчиненні особою злочину, передбаченого ст. 260 КК України – створює непередбачене законом воєнізоване формування; є членом непередбаченого законом воєнізованого формування; створює непередбачене законом збройне формування; є членом непередбаченого законом збройного формування; керує непередбаченими законом воєнізованим або збройним формуваннями; оказує фінансування непередбачених законом воєнізованого або збройного формувань; постачає зброю, боєприпаси, вибухові речовини чи військову техніку непередбаченим законом воєнізованому або збройному формуванням; приймає участь у складі непередбачених законом воєнізованого або збройного формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян.

Наступною обов’язковою ознакою суб’єкта злочину являється вік.

Необхідно зауважити, що вік – це встановлений документами юридичний період життя людини. Особа вважається такою, що досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність, не в день народження, а по закінченні доби, на котру приходиться цей день, тобто з нуля годин наступної доби [227, с. 29]. Справедливо визнавалося, ще в історії розвитку кримінального права, що людина не народжується одразу особою, для цього потрібний тривалий процес фізичного, розумового та морального становлення. До досягнення певного віку людина не тільки в правовій, а й у соціологічній літературі не визнається повноцінним суб’єктом суспільних відносин [228, с. 41].

Відповідно до чинного кримінального законодавства, а саме ч. 1 ст. 22 КК України, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років [31]. Розкриваючи це питання, необхідно зауважити, що у ч. 2 ст. 22 КК України міститься вичерпний перелік злочинів, відповідальність за вчинення яких настає з чотирнадцяти років. Передбачення законодавцем зниженого віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, у ч. 2 ст. 22 КК України обґрунтовується підвищеною суспільною небезпечністю таких злочинів та розповсюдженістю їх вчинення серед осіб, які досягли саме такого віку.

Аналізуючи чинне кримінальне законодавство, можна дійти висновку, що суб’єктом злочинів, дослідженню яких присвячена ця робота, являється особа, яка на момент їх вчинення досягла: ст. 255 – 16 років, ст. 257 – 14 років, 260 – 16 років.

Відносно злочину, передбаченого ст. 258³ КК України, необхідно зазначити наступне. Зазначена норма не міститься у вичерпному переліку злочинів, зазначеному у ч. 2 ст. 22 КК України, відповідальність за вчинення яких настає з чотирнадцяти років, отже, можна зробити висновок, що суб’єктом цього злочину є особа, яка досягла шістнадцятирічного віку. Але у зазначеній нормі міститься ст. 258 КК України і необхідно зауважити, до змін, що були внесені у кримінальне законодавство 21.09.2006 р. [229], норма, передбачена ст. 258³ КК України, являлася особливо кваліфікуючою ознакою ст. 258 (ч. 4 ст. 258 КК України), а після зазначених змін діяння, що були передбачені у ст. 258 КК України, були переформовані у окремі норми: ст. 258 – 258⁴ чинного КК України. Не зважаючи на зазначене, зміни до ч. 2 ст. 22 КК України внесені не були.

Розкриваючи це питання, з урахуванням великої суспільної небезпечності злочинів, дослідженню яких присвячена ця робота, на нашу думку, доцільним є більш глибоке дослідження питання стосовно віку суб’єкта злочину.

 

Вся работа доступна по ссылке

http://mydisser.com/ru/catalog/view/16790.html