Караність злочинів, що передбачають відповідальність за створення стійких злочинних об’єднань

Розкриваючи це питання, необхідно зауважити, що до прийняття чинного Кримінального кодексу України поняття покарання містилося лише у кримінально-правовій літературі і не було закріплено у законодавстві.

У теперішній час, не зважаючи на те, що законодавець закріпив у кримінальному законі визначення покарання, серед вчених немає єдності думок щодо його визначення, серед яких привалюють такі: як реакція держави на вчинений злочин; як правовий наслідок учинення злочину; як форма кримінальної відповідальності; як засіб кримінально-правового впливу на винного у вчиненні злочину; як засіб кримінально-правової боротьби зі злочинами; як кара винному за вчинене; як форма державного примусу, що застосовується до винного; як деяка шкода, що заподіюється на підставі судового вироку винному у вчиненні злочину [240, с. 89; 241, с. 244; 242, с. 115; 243, с. 131; 244, с. 160]. Розкриваючи це питання, доцільно зауважити, що автори, що займаються дослідженням цього питання, виокремили двадцять шість рис аналізованого поняття на підставі аналізу різних авторських тлумачень поняття «покарання» [245, с. 77 – 82].

Відповідно до чинного кримінального законодавства, а саме ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого [31].

Велику частину кримінально-правової літератури складають питання боротьби зі злочинністю, які, в тому числі, висвітлюють методи боротьби. У більшості випадків вона присвячена проблемам покарання – його природі, цілям, методам та результатам застосування до винних осіб [246, с. 41].

Встановлюючи покарання за будь-який злочин, законодавець виходить із принципу його соціальної справедливості, тобто спирається на те, що тяжкість покарання повинна відповідати тяжкості вчиненого злочину [247, с. 17]. На підставі цього ефективність кримінально-правової норми встановлюється не тільки досконалістю диспозиції, що вірно відображає соціальні реалії, але й обґрунтованістю санкції за вчинене діяння. Санкція – це частина кримінально-правової норми і частина статті Кримінального кодексу, що визначає вид і розмір покарання [248, с. 117].

У ст. 51 чинного кримінального закону міститься вичерпний перелік покарань, що можуть бути призначені особі, яка є винною у вчиненні злочину.

Розкриваючи це питання, доцільним є приділення уваги цілям кримінального покарання. Так, ряд вчених вважає, що метою покарання може бути лише загальне та спеціальне попередження [249, с. 26 – 37; 250, с. 42;]. Інші вчені вважають, що метою покарання необхідно вважати лише кару [251, с. 28; 252, с. 121].

Аналізуючи думки авторів стосовно цілей покарання, на нашу думку, більш вірним та обґрунтованим є положення, що покарання являє собою міру державного примусу, яка тягне за собою не лише кару за вчинене, яка є, безумовно, основною метою покарання, а й ставить перед собою мету виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів як засудженою особою, так й іншими особами [245, с. 16 – 23].

Покарання, встановлене за вчинення того чи іншого злочину, повинно будуватися на загальноправових принципах, а саме: законності, рівності громадян, невідворотності відповідальності, гуманізму, демократизму. Крім того, при призначенні покарання у кожному конкретному випадку повинні враховуватися: диференціації відповідальності та покарання, характер та міра суспільної небезпечності вчиненого злочину, особистість винного, характер і розміри завданої шкоди, обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність. На підставі цього необхідно зауважити, що санкції відіграють переважну роль у забезпеченні справедливості покарання, адже суд під час призначення покарання жорстко обмежений рамками передбаченої кримінально-правової норми санкції та не має права виходити за межі, щоб посилити покарання. Обґрунтованим є положення стосовно того, що для призначення покарання, його індивідуалізації має значення не лише перелік покарань, їх види, а й конструкція санкції.

Враховуючи вищевказане, необхідно зауважити, що на думку окремих вчених у більшості випадків санкції кримінально-правових норм визначені довільно без будь-яких доказів, аргументів чи обґрунтувань [253, с. 259] і з цією думкою не можна не погодитися. Ми вважаємо, що навіть поверхневий аналіз чинного кримінального закону дозволяє зробити висновок, що у багатьох нормах побудова санкцій не відповідає зазначеним вище принципам, а саме: передбачені покарання, відносно їх м’якості, явно не відповідають тяжкості діяння, у санкціях містяться доволі широкі межи того чи іншого покарання, що передбачені за вчинення одного і того ж діяння тощо. Крім того, необхідно зауважити, що при внесенні змін до кримінального законодавства, відносно покарання, на сучасному етапі, майже взагалі не приділяється увага кримінологічній експертизі змін, що пропонуються.

Проаналізуємо санкції, які передбачають покарання за створення стійких злочинних об’єднань.

З огляду на специфічність норм, що досліджуються, для перевірки правильності закріплення виду та розміру покарання вбачається за доцільне: по-перше, провести порівняльну характеристику між відповідальністю за аналогічні діяння відносно різних видів стійких злочинних об’єднань; по-друге, дослідити ґенезу становлення видів та розміру покарань за створення та діяльність стійких злочинних об’єднань, по-третє, проаналізувати законодавство інших країн з цього приводу.

За створення та діяльність стійких злочинних об’єднань передбачаються такі види та розміри покарання: злочинна організація – позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років; банда – позбавлення волі на строк від п’яти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна; терористична група або терористична організація – позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років. Відносно непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань необхідно зазначити, що законодавець, на відміну від інших об’єднань, передбачив відповідальність за різні форми їх діяльності у різних частинах, від створення, що на його думку є найбільш небезпечним, до спричинення загибелі людей або настання інших тяжких наслідків у разі нападу таких об’єднань на підприємства, установи, організації чи на громадян, що на його думку є особливо кваліфікуючою ознакою, на підставі чого покарання за створення та участь у непередбачених законом воєнізованих формуваннях – позбавлення свободи на строк від двох до п’яти років, за створення та участь у не передбачених законом збройних формуваннях – позбавлення свободи на строк від трьох до восьми років, за керівництво та сприяння цим формування – позбавлення свободи на строк від п’яти до десяти років, за участь у нападі на підприємства, установ, організації чи на громадян – позбавлення свободи на строк від сем до дванадцяти років, за загибель людей чи настання інших тяжких наслідків у разі нападу таких об’єднань на підприємства, установи, організації чи на громадян – позбавлення свободи на строк від десяти до п’ятнадцяти років. Відносно піратства – позбавлення свободи на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна, за такі діяння вчинені повторно або, якщо вони спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, – позбавлення свободи від восьми до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна.

Ми вважаємо, що передбаченне законодавцем покарання у виді позбавлення волі за вказані діяння є найбільш доцільним з огляду на значну суспільну небезпечність не тільки діяльності цих об’єднань, а й небезпечність виникнення (створення) зазначених угруповань.

На підставі вищевказаного, на нашу думку, за різні види стійких злочинних об’єднань та різні форми їх діяльності (відносно непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань) законодавцем встановлені ідентичні покарання, з урахуванням певної відмінності, в залежності від їх ступеня суспільної небезпечності. Тобто, на нашу думку, встановлене законодавцем покарання за різні види стійких злочинних об’єднань, на підставі аналізу побудови зазначених норм у чинному кримінальному законі, а саме послідовність розміщення різних форм об’єктивної сторони, є логічним та обґрунтованим. Аналіз зазначеної побудови та аналіз передбаченого покарання (нижчої та вищої межи) дозволяє зробити висновок, що встановлене законодавцем покарання за створення та діяльність різних видів стійких злочинних об’єднань є таким, що відповідає правилам логіки встановлення відповідальності за тотожні діяння та є обґрунтованим, в залежності від ступеня суспільної небезпечності того чи іншого виду вказаних об’єднань, відносно тієї чи іншої форми об’єктивної сторони.

Крім того, на нашу думку, передбачення більш високої нижчої та вищої межі покарання за аналогічні види діянь, відносно створення та діяльності різних видів стійких злочинних об’єднань цілком обумовлюється ступенем їх суспільної небезпечності, що не викликає сумнівів. Тобто, ми вважаємо, що не викликає сумнівів той факт, що за ступенем суспільної небезпечності банда є більш небезпечною ніж злочинна організація, враховуючи її мету та способи вчинення злочинів, з метою вчинення яких вона створена, а терористична група чи терористична організація більш небезпечна за банду, враховуючи ті самі показники (мета створення та способи діяльності).

Ст. 255 КК України «Створення злочинної організації». Як вже зазначалося, за створення та діяльність зазначеного виду стійкого злочинного об’єднання передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

Досліджуючи історичну ґенезу становлення санкцій за злочинні діяння, що є аналогічними відносно діянь, відповідальність за вчинення яких передбачена у ст. 255 КК України, можна визначити, що на різних етапах існування нашої держави законодавцем встановлювалися такі види та розміри покарань.

Як вже зазначалося, вперше відповідальність за створення та діяльність злочинної організації у сучасному розумінні була передбачена у кримінальному законодавстві у ХІХ столітті. Покарання за створення та діяльність зазначеного угруповання передбачалося у виді: вислання у віддаленні губернії (або непевні строки, або довічно), тілесні покарання (удари баготами або різками), позбавлення прав та переваг, направлення у виправні арештантські роти на певний строк, ув’язнення у фортеці на певний строк, арешту на певний строк, смертної казні.

У подальшому за вказані діяння передбачалися покарання у виді: вислання у віддаленні губернії, каторжні роботи до 6 років, віддання в арештантські роти до 8 років, у робочі дома до 1 року та покарання, що передбачалися за вчинення членами вказаних угруповань будь-яких злочинів, відповідальність за вчинення яких передбачалося у кримінальному законодавстві.

На підставі вищевказаного, на нашу думку, враховуючи положення чинного кримінального законодавства, ступінь тяжкості злочину, дослідженню якого присвячене це питання, встановлення вказаного виду та розміру покарання відповідає положенням нормативно-правових документів, що діяли на території нашої держави відносно створення та діяльності вказаного виду стійкого злочинного об’єднання.

Вся работа доступна по ссылке

http://mydisser.com/ru/catalog/view/16790.html