Звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, що передбачають відповідальність за створення стійких злочинних об’єднань

Вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, породжує кримінально-правові відносини, логічним завершенням яких є кримінальна відповідальність злочинця. На перший погляд, особа, яка вчинила злочин, обов’язково повинна бути піддана кримінальній відповідальності, зобов’язана перетерпіти засудження і заходи державного примусу у формі позбавлень особистого, майнового чи  іншого характеру. Але кримінальна відповідальність не є єдиним і неминучим наслідком вчиненого злочину. Якщо цілей кримінальної відповідальності можна досягти, не вдаючись до заходів кримінально-репресивного впливу, то у випадках, санкціонованих державою і передбачених у законі, може відбутися звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин. З кримінально-правової точки зору це означає, що охоронювальні кримінально-правові відносини за волею держави, яку представляє компетентний орган, припиняються. Процесуально таке звільнення реалізується у вигляді закриття кримінальної справи до винесення в ній вироку [263, с. 225].

Розкриваючи це питання, необхідно зауважити, що в Україні, як і в багатьох інших країнах, з-поміж правових заходів протидії злочинності, у тому числі й створенню та діяльності стійких злочинних об’єднань, найголовніше місце відводиться кримінально-правовим заходам. У вітчизняному законодавстві знайшов місце принцип повної криміналізації практично будь-яких дій, що пов’язані зі створенням та діяльністю зазначених угруповань.

Вченими сформульований висновок, що протидія злочинності ведеться трьома етапами. Перший етап протидії злочинності – це її превенція. Суть цього етапу полягає у тому, щоб не дати злочину скоїтися, утримати особу від вчинення злочину. Другий етап – це припинення злочину. Його змістом є припинення злочинної поведінки, що вже почата суб’єктом, але ще ним не завершена. Третій етап – це вирішення питання про відповідальність особи за вчинення нею злочину. У цьому разі злочин особою вже вчинено, а тому метою цього етапу є не його застереження чи недопущення, а попередження вчиненню нових злочинів як цією особою, так і іншими людьми [264, с. 128].

Охоронна функція кримінального права передбачає застосування судом до осіб, що визнані винними у вчиненні злочину, передбачених законом заходів кримінальної відповідальності, а саме призначення того чи іншого виду та розміру покарання. Але, як свідчить соціальний досвід, у реальній дійсності можуть виникнути такі умови, за яких реалізація завдань кримінального законодавства у зазначеній сфері не вимагається, тобто можуть виникати ситуації, відповідно до яких є недоцільним та незаконним притягнення особи до кримінальної відповідальності (в тому числі і покарання). Тобто в деяких випадках перетворення загрози застосування кримінального покарання у реальність не є доцільним і вигідним для держави, суспільства, потерпілих від злочинів осіб [265, с. 9].

Саме тому законодавець передбачив випадки, коли за певних умов держава, в особі її компетентних органів і посадових осіб, відмовляється від реалізації свого виключного права подальшого провадження кримінального переслідування осіб, що вчинили відповідні злочини, і звільняє їх від кримінальної відповідальності, а тому, закономірно, і від покарання. Можливість такого звільнення об’єктивно зумовлюється тим, що притягнення до кримінальної відповідальності і призначення особі покарання не завжди є єдиним і найбільш правильним способом досягнення мети кримінально-правових заходів протидії злочинності. За наявності обставин певного роду більш ефективним і раціональним інструментом у цьому може стати застосування різних видів звільнення від кримінальної відповідальності. Крім того, існування інституту звільнення від кримінальної відповідальності випливає з принципів гуманізму, економії кримінальної репресії, індивідуалізації покарання, що є одними з основних засад вітчизняного кримінального права [266, с. 21].

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду від 23 грудня 2005 р. № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», під звільненням від кримінальної відповідальності розуміється відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України [267].

Ми вважаємо, що вірною є позиція тих вчених, які зазначають не лише доцільність, а й необхідність існування зазначених кримінально-правових інститутів, оскільки встановлюючи такі норми, законодавець переслідує як мету надання особі, яка стала на шлях виправлення, можливості уникнути кримінальної відповідальності, так і мету запобігання або припинення вчинення діянь, передбачених у відповідній статті [268, с. 148].

При розкритті цього питання слід зауважити, що в науці Кримінального права України існує декілька видів звільнення особи від кримінальної відповідальності. Найбільш поширеним варіантом класифікації вказаних обставин є їх поділ на «загальні» і «спеціальні». Критерій поділу саме на ці види заснований на тому, що кримінальний закон складається з Загальної та особливої частин.

Необхідно зауважити, що стосовно «загальних» видів звільнення від кримінальної відповідальності, спірних питань серед авторів не існує через те, що вони передбачені Загальною частиною КК України. Серед вказаних обставин можна виокремити: добровільну відмова від доведення злочину до кінця (стаття 17); дійове каяття (стаття 45); примирення винного з потерпілим (стаття 46); щиросердне каяття в вчиненні злочину; наявність клопотання про передачу особи на поруки (стаття 47); зміну обстановки (стаття 48); закінчення строків давності (стаття 49); амністію і помилування (стаття 85-87); застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітнього (стаття 105). 

Стосовно «спеціальних» видів звільнення від кримінальної відповідальності, слід зазначити, що існують дискусійні питання серед авторів з цього питання. Так, автори, які підтримують думку стосовно поділу зазначених обставин на вказані види, зазначають, що вони передбачені законодавцем у Особливій частині і стосуються окремих злочинів; через те вони не можуть ототожнюватися з загальними обставинами, які передбачені у Загальній частині.

Розкриваючи це питання, слід зазначити, що у кримінально-правовій літературі умови, відповідно до яких особа звільнюється від кримінальної відповідальності, класифікуються за різними підставами.

Застосування кримінально-правових норм, відповідно до котрих особа звільнюється від кримінальної відповідальності, в деяких випадках є правом органів, а в деяких випадках законодавець прямо зобов’язує компетентні органи, а саме суд застосовувати їх до осіб. Відповідно до зазначеного, види звільнення від кримінальної відповідальності можна розділити на дві групи: дискреційні і імперативні, тобто норми, застосування яких є правом компетентних органів (дискреційні), і норми, застосування яких є обов’язком цих органів (імперативні) [269, с. 39]. Слід зазначити, що деякі автори застосовують інші назви зазначених груп – «факультативні» (шо є правом органів) і «імперативні» (що є обов’язком для органів) [110, с. 284]; «обов’язкові» (що є обов’язком для органів) і «факультативні» (що є правом органів) [270, с. 272].

Наступною підставою класифікації видів звільнення від кримінальної відповідальності є наявність чи відсутність певних умов звільнення, передбачених кримінальним законом. Відповідно до зазначеного, види звільнення від кримінальної відповідальності поділяють на «умовні» та «безумовні» [110, с. 284]. Умовне звільнення передбачає можливість відновлення кримінального провадження у випадках, коли поведінка суб’єкта після звільнення не відповідає вимогам, які пред’являються законом. Безумовне характеризується тим, що воно остаточне, тобто незалежне від поведінки винного після звільнення, його вже не можна притягнути до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин. Розкриваючи основу цієї класифікацію, необхідно зазначити, що умовне звільнення полягає у покладанні на винного обов’язків, передбачених кримінальним законом, яких він повинен додержуватися протягом певного строку, встановленого судом, і порушення яких буде являти собою підставу притягнення суб’єкта до кримінальної відповідальності за вчинений злочин. Безумовне ж звільнення полягає у відсутності покладання на особу, яка звільняється від кримінальної відповідальності, будь-яких обов’язків, тобто остаточному звільненні без наявності яких-небудь умов притягнення суб’єкта до відповідальності.

Досліджуючи питання, якому присвячений цей підрозділ, необхідно наголосити на тому, що передбачення умов звільнення від кримінальної відповідальності осіб за окремі форми діяльності стійких злочинних об’єднань, на нашу думку, вбачається цілком мудрим кроком законодавця. Воно виступає значним важелем у протидії створення та існування зазначених формувань.

Вся работа доступна по ссылке

http://mydisser.com/ru/catalog/view/16790.html