Теоретико-методичні засади визначення економічної ефективності функціонування вертикальних інтегрованих структур у вітчизняному цукробуряковому виробництві

Найважливіші заходи, що спроможні підвищити підкомплексну ефективність, відразу назвати важко: думки з цього приводу надто різні, так що доцільніше зупинитися на розробці єдиної методики.

Походження терміну – латинське. Вживаючи поняття «Effectus» зазвичай акцентують на виконанні, певному результаті тих чи інших причин чи то дій. При цьому ефект завжди має властивості порівняльної характеристики, адже дозволяє порівнювати результати та пов’язані з їх отриманням витрати. Через що ефективність як категорія трактується процесуальною результативністю, яку можна виміряти за допомогою співвідношення отриманого результату і ресурсів чи то витрат, що йому передували [99, 100]. Це і є категоріальною сутністю.

Вітчизняні економісти й економісти із СНД-країн є більш-менш одностайними: такий погляд співзвучний С.С. Асханову, А.А. Барсову, М.М. Громову, О.А. Бугуцькому, Б.А. Дашеву, М.І. Кісілю, С.С. Носовій, Н.А. Попову, А.В. Світличній, В.Н. Тарасевичу, Г.С. Тарасенко тощо [99, 100, 101, 102, 103, 104, 105, 106, 107, 108, 109].

Так, С.С. Носовою в своїх роботах зазначено охоплення проблеми «витрати – випуск» економічною ефективністю. Нею характеризуються зв’язки поміж ресурсами і виробленим продуктом, коли кількість перших обмежена. По відношенню ж до останніх, окрім кількості, пильну увагу заслуговує і якість [105, с. 35]. Так, сутнісне розуміння ефективних результатів ширше, ніж проста різниця підсумків праці й витрат, - уваги заслуговують і намагання отримати максимальний ефект мінімальними ресурсними витратами [110, с. 265].

В роботах Н.Я. Коваленко можна помітити подібне ставлення до економічної ефективності, зокрема, якщо взяти сільське господарство, то визначення результативності вийде як «одержання максимальної кількості продукції з одиниці площі за найменших ресурсних затрат» [111, с. 348].

Багата різноманітними критеріями й показниками ефективності наукова література. Першими визначається ряд основних принципів оцінювання фінансово-економічної результативності, останніми – низка кількісних і числових характеристик, які допомагають визначати й оцінювати її ступінь. Економічна література, визначаючи з критеріїв основний, пропонує або використання рівня трудової продуктивності (В.І. Доробот і Г.І. Зуб), або товарний випуск на виробничо-ресурсну одиницю (А.В. Фурса), або прибуткове прирощення (І.Д. Степаненко, Е.Г. Ланге й Б.І. Іскаков) [112, 113, 114, 115].

А. Ердоолатов, на відміну від більшості, користується одним критерієм – часовою економією. Він впевнений, що у господарюванні вона об’єднує всі рівні. Таким чином суспільне, сільськогосподарське виробництво постає як специфічна форма вияву загальних положень закону часової економії [116].

Проте ми додержуємося думки, що необхідно вивчати природу економії часу для того, щоб стверджувати її вплив на зростання обсягів виробництва продукції, коли зменшуються загальні виробничі витрати. Аби правильно визначити критерії, треба розуміти можливість різних форм виявлення на етапі сировинного вирощування на аграрних підприємствах [117, с. 353; 111, с. 347; 118, с. 412]. А якщо згадати про притаманний йому природний фактор, постає доцільність виділення й технологічної ефективності [119, с. 21]. Соціальна ефективність визначається рівнем задоволення персоналу підприємств в частині задоволення їх потреб в результаті суспільно корисної праці, екологічна ефективність – станом оточуючих природних систем, технологічна ефективність результатами та наслідками поєднання природних та виробничих факторів. Дія природного фактора виражається так, що ідентичні рівні технологічного результату можуть вийти, коли здійснюються різні затрати, як капіталом, так і працею. Зворотній бік - однакові затрати спроможні викликати різну врожайність. Звісно, що природні фактори впливають і на показники якості, яка враховується під час цінотворення. Отже, ступінь цієї ефективності відіб’ється й на фінансово економічних підсумках установ. Тобто технологічна ефективність безпосередньо впливає на економічну результативність суб’єктних дій у господарюванні [120].

Ступінь гармонійності розвитку виробництва досягається лише за умови доповнення економічних ефектів позитивними змінами в соціальній, екологічній та технологічній сферах.

Кількісне визначення економічної ефективності передбачає використання низки критеріїв. Таке їх велике число спричинене різноманітним характером економічної діяльності господарств, існують і проміжні, і кінцеві результати. Це забезпечує повний та всебічний результат оцінки.

Взагалі, основними показниками, що покликані відобразити співвідношення кінцевого ефекту й показати, наскільки великими були витрати на його досягнення, прийнято шукати в складових економічної результативності. Отже, висока економічна виробнича ефективність характеризується прибутком, рентабельністю, матеріаломісткістю, фондомісткістю, капіталоємністю, трудомісткістю, якістю на вихідній стадії, продуктивністю, земельними ресурсами, новою технікою, капітальними вкладеннями тощо. Саме вони визнані провідними.

Різні галузі ж мають свої рівні і терміни підвищення економічно-ефективних показників. Галузеві особливості визначають специфічні економіко-організаційні та технологічні виробничі умови.

За нашою думкою, економічна ефективність наділена певними проблемами, коли постає необхідність її визначення в цукробуряковому підкомплексі. Досить складно підлягають систематизації показники визначення економічної ефективності цукробурякового підкомплексу, адже останній включає функціонально-відмінні сфери діяльності суб'єктів, які входять до його складу, а саме сільськогосподарські, промислові та обслуговуючі підприємства. Відповідно з урахуванням специфіки діяльності використовуються і методичні підходи до оцінки ефективвності. Користуючись основними засобами, що становлять різні функціональні напрями, які звуться виробничими сільськогосподарськими чи то промислово-виробничими, ними може бути застосована праця різного рівня за складністю і за спеціалізацією. В останньому випадку мається на увазі, коли працівники мають різні категорії й професії – зокрема робітники/службовці, буряківники/ цукровари/механізатори…

Особливістю цукробурякового виробництва є його залежність від обсягів, якісних характеристик сировини та термінів її переробки. Іншою мовою, визначена тотальна залежність від сільськогосподарського конгломерату. Тобто відбувається взаємодія виробничих фондів сільськогосподарського та промислового призначення. Таким чином, питання ресурсного потенціалу в цукробуряковому виробництві вже різниться й змістовно, й структурно. Але кожним виробництвом, від сільськогосподарського до обслуговуючого підприємства, визнається юридична самостійність, у кожної одиниці є свої функції, завдання, статути. Через це, визначаючи економічну ефективність у цукробуряковому виробництві існує варіант прийняття системи з показниками, що б мали змогу водночас характеризувати і виробничу результативність кінцевої продукції (тобто свідчити про ефективну роботу всього цукробурякового АПК), і рівень ефективності тих чи інших сфер, як-то буряківництво та цукрове варіння [83].

Всебічна характеристика економічної ефективності в цукробуряковому під комплексі використовує запропоновану систематизацію показників, що покликана оцінювати діяльність як конкретно аграріїв-бурякосіїв і промисловців-цукровиків, так і всього АПК.

Першу групу становлять показники, які можуть характеризувати чи ефективно використовуються виробничі засоби. Їх споживають один виробничий цикл, відбувається стовідсоткове перенесення вартості на готову продукцію, цим і пояснюється вирішальна роль в процесах, коли в рамках сільських господарств формується собівартість й вартість власної продукції.

Друга група наділена показниками результативності, які ладні характеризувати використання виробничих засобів, що різняться за участю у виробничих процесах. Вона може бути тривалою, допускаються й амортизаційні відрахування, коли собівартість переноситься на вихідну продукцію по частинах.

На нашу думку, доцільно показникам, що оцінюють ефективність та якість виробничих процесів і готових продуктових партій, надати статус третьої групи, а узагальнюючим показникам фінансово-економічного результативного функціонування – четвертої. До останніх слід віднести бурякосійні господарства, цукрові заводи і в цілому весь підкомплекс. Даний системний підхід надасть змоги здійснити ретельну і всебічну характеристику.

Таким чином, на наш погляд найбільш доречними є саме чотири групи, де перша наділена показниками економічної результативності, де використовується жива праця й оборотні фонди; друга – показниками, які покликані характеризувати основні фонди, навівши, як вони застосовуються, і капітальні вкладення; третя – показниками, що дозволяють отримати уявлення про якість продукції; четверта – узагальнюючими виробничу ефективність.

Тобто, залучаючи узагальнюючі основні показники, вдасться отримати картину із загальною оцінкою фінансово-економічної виробничої результативності й звести ряд тенденцій і змін протягом певного проміжку часу. Керуючись же окремими показниками, уможливиться глибше розкриття тих чи інших боків економічної виробничої результативності, а також визначення ефективності в певних видах витрат і виробниче ресурсне становище [121].

Методична вага, коли будується комплексна система з показниками економічної виробничої результативності цукробурякового підкомплексу, віддається такому принципу, як єднання натурального й вартісного результату. Це дає змогу глибшого й повнішого розкриття резервів та основних напрямів у підвищенні сучасного етапу ефективності. Власне створена система віддає першість натуральним показникам: вони є основою, коли обчислюються вартісні показники й мають спрямовувати й керувати рухом головних цифр із вартісним значенням. Також при визначенні ефективності цукробурякового виробництва застосовуються натуральні показники. Так більш повно враховується суспільна потреба.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/en/catalog/view/45/769/31131.html