---

Типологізація зв’язків між нормами права: підходи до розуміння та їх загальна характеристика

Складність та багатоаспектність зв’язків між нормами права зумовлює наявність різновидів вказаних зв’язків, які зумовлюють можливість здійснення тлумачення правових норм з огляду на їх системність та узгодженість. Проблема типологізації зв’язків між нормами права має як теоретичний, так і практичний характер. По-перше, типологізація зв’язків між нормами права забезпечує узагальнення та впорядкування вказаних зв’язків, надаючи їм системного характеру. По-друге, типологізація зв’язків між нормами права в практичному плані здійснення тлумачення шляхом застосування системного способу забезпечує чітку уяву про коло зв’язків, які мають бути виявлені і проаналізовані в процесі застосування вказаного способу тлумачення правових норм. Тому продовжуючи дослідження та засновуючись на тих результатах, що отримані у попередньому підрозділі роботи, в цій частині дисертації ми зробимо спробу:

• узагальнити та проаналізувати погляди вчених на питання різновидів та типологізації зв’язків між нормами права як основи застосування системного способу тлумачення правових норм;
• проаналізувати положення чинного законодавства України на предмет наявності зв’язків між нормами права того або іншого типу;
• обґрунтувати авторський підхід до типологізації зв’язків між нормами права як основи застосування системного способу тлумачення правових норм.

Відзначаючи ідею про системність права і законодавства, яка становить основу застосування системного способу тлумачення правових норм, в юридичній літературі зроблена спроба узагальнити ці зв’язки, а в окремих випадках провести їх групування на різновиди. Ми вже зазначали про те, що вченими були зроблені спроби виокремити різновиди зв’язків між нормами права, котрі становлять основу системного тлумачення, однак одностайність у цих поглядах відсутня. Тому спробуємо узагальнити ці погляди та критично їх проаналізувати. В юридичній літературі зазначається, що зв’язки між нормами права є наступних видів: (а) зв'язки між нормою, що тлумачиться, та нормами, що роз­кривають зміст терміна, який у ній вживається; (б) зв'язок норми, що тлумачиться, з оперативними нормами, які можуть припиняти дію норм, чи остаточно скасовувати чинні нор­мативні приписи, чи поширювати їхню дію на нове коло відносин, суб'єктів, територій; (в) зв'язки відсильних та інших статей [396, с. 376]. Однак, такий підхід до розуміння різновидів зв’язків між норами права має досить обмежений характер їх розуміння, оскільки вказаними різновидами зв’язки між нормами права не обмежуються, окрім того, вченим не визначено критерії розмежування зв’язків між нормами права.

Проводячи розмежування зв’язків між нормами права на окремі різновиди, вченими зазначається про необхідність використання єдиного критерію для такого розмежування – в залежності від того, чи становлять ці зв’язки інтерес зі сторони суб’єктів, які здійснюють системне тлумачення правових норм. Відповідно до цього критерію зв’язки між правовими нормами структуруються на:

1. просторові зв'язки, що характеризуються як такі, котрі відображають взаємодію правових норм в межах певної території, які в свою чергу вченим структуровані на:

• ті, що пов’язані із систематизацією законодавства;
• ті, що зумовлені системністю права;

1. функціональні зв’язки, які відображають роль та взаємодію між нормами права, які в свою чергу структуровані на такі види:

• зв'язок норми права, яка тлумачиться, з нормами, які закріплюють визначення термінів, котрі застосовано в змісті самої норми, тобто встановлюється зв’язок з нормами, які закріплюють відповідні терміни, що вживаються в змісті правової норми;
• зв'язок норми, яка тлумачиться, з оперативними нормами, тобто тими нормами, що відображає особливості норми права, яка тлумачиться, в контексті існування та функціонування тих норм права, які прийняті у відповідності та на виконання норми права, що інтерпретується;
• зв'язок статті нормативно-правового акту з іншими статтями нормативно-правових актів, які прийняті спеціально з метою доповнити, змінити або уточнити зміст основного положення акту;
• зв'язок між відсильними статтями нормативно-правових актів;
• зв'язок загальних і спеціальних норм;
• зв'язок загальних і виняткових норм;
• зв'язок норм, що не знаходяться у співвідношенні загальних і спеціальних норм, однак регулюють однорідні чи одновидові суспільні відносини або подібні відносини;
• зв'язок норми права, що тлумачиться, з колізійними нормами;
• зв'язок норми права, яка тлумачиться з принципами права;
• зв'язок бланкетних норм між собою [404, с. 66-82].

В даному випадку слід відзначити, що такий підхід до характеристики зв’язків між нормами права відображає ряд особливостей співвідношення між ними, що мають бути враховані в процесі застосування системного способу тлумачення, однак залишає поза увагою питання ієрархічних зв’язків між нормами права, зв’язків між нормами національного та міжнародного права, зв’язків між нормами неперсонікованого характеру та спеціальних правових норм тощо.

У наступних своїх працях А. Ф. Черданцев розширює коло зв’язків між нормами права, котрі становлять основу застосування системного способу тлумачення правових норм. Зокрема, в залежності від співвідношення системи права та системи законодавства вченим пропонується виокремити такі види зв’язків:

а) зв'язок норм, як закріплені в одній статті нормативно-правового акту;

б) зв’язок норм, які закріплені у змісті одного нормативного акту, в одному розділі, в одній главі кодифікаційного акту;

в) зв'язок норм, що знаходяться в різних розділах, главах та інших частинах нормативного акта;

г) зв'язок норм, що знаходяться в різних нормативних актах, прийнятих одним і тим же державним органом;

д) зв'язок норм, що знаходяться в різних нормативних актах, прийнятих різними державними органами [403, с. 166].

В юридичній літературі є наявними також окремі спроби виокремити різновиди зв’язків між нормами права відповідно до певних критеріїв. Вченими зазначається про те, що в якості критеріїв для виокремлення різновидів зв’язків між нормами права і їх розмежування можливо визначити:

• прийоми здійснення системного тлумачення, в результаті чого зв’язки між нормами права поділяються на: ті, що стосуються місця норми права в системі права; взаємозв'язки і взаємозалежності між нормою права, яка тлумачиться та іншими нормами права; зв’язки, що стосуються ієрархічного положення норми, яка тлумачиться, в нормативно-правовому акті відповідної юридичної сили;  ті, що відображають результати зіставлення норми права, котра тлумачиться, з іншими нормами права;  ті, що стосуються особливостей спільного застосування норми права, яка тлумачиться, з іншими нормами права;

• залежність від наукового і практичного значення тлумачення для встановлення сенсу правового припису, що тлумачиться, в процесі системного тлумачення. В результаті виділяють такі три групи взаємозв'язків між нормами права: структурні, що являють собою зв’язки між нормами, які мають однаковий правовий статус; ієрархічні, тобто зв’язки між нормами, котрі закріплені в нормативно-правових актах різної юридичної сили;  функціональні, а саме зв’язки між типовими і нетиповими нормами права [69, с. 5-7].

В юридичній літературі вченими зроблено спробу також провести типологізацію зв’язків між нормами права, що становлять основу для застосування системного способу тлумачення правових норм. С. Л. Лисенков у своєму дослідженні не виокремлює критерії для типологізації зв’язків між нормами права, котрі мають бути враховані в процесі застосування системного способу тлумачення правових норм, однак зазначає про «існування ряду типових зв'язків між нормами права», що впливають на зміст норми прана, яка підлягає тлумаченню, а саме:

• зв'язок норми, що тлумачиться, з нормою, що розкриває значення слів або виразів, які використані в нормі, що тлумачиться;
• зв'язок між загальними і спеціальними нормами. Його сутність полягає в тому, що спеціальні норми встановлюють певні особливості, як правило, винятки, з правил поведінки, котрі визначені у загальних нормах;
• зв'язки між відсильними статтями нормативно-правових актів. Відсильна стаття прямо вказує, що норма, яка в ній міститься, не є повною і для усвідомлення її дійсного змісту необхідно враховувати норму, яка міститься в статті, на яку робиться відсилання;
• зв'язки близьких за своїм змістом і предметом регулювання норм, що не є загальною і спеціальною по відношенню одна до одної. Саме врахування спорідненості змісту і єдності предмета регулювання дозволяє чітко розріз­нити зміст статей Кримінального кодексу України, які встановлюють відповідальність за крадіжку, грабіж і розбій [136, с. 7-8].

Також типологізація зв’язків між нормами права, котрі підлягають врахуванню в процесі застосування системного способу тлумачення вченими проведена в аспекті дослідження інституту тлумачення правових норм в цілому, де було відзначено, що тлумачення правових норм має бути здійснено в аспекті врахування взаємозв’язку між нормами права. Проводячи типологізацію зв’язків між нормами права, останні були узагальнені в межах трьох типів:

1) зв’язки системного характеру, що передбачають певний режим взаємозалежності між нормами права та в свою чергу поділяються на три різновиди: (а) зв'язки субординації, що передбачають наявність підпорядкованості однієї правової норми іншій в силу різної юридичної сили актів, де закріплені правові норми; (б) зв'язки координації, змістом яких є взаємозв’язок між правовими нормами рівної юридичної сили, які взаємодіють одна з одною; (в) зв'язки походження, що стосуються тих правових норм, які походять від одного або різних суб’єктів правотворчості;

2) зв'язки між загальними і конкретизуючими нормами, що передбачає їх спільну дію в процесі регулювання суспільних відносин;

3) зв'язки походження норм права, що передбачає взаємозв’язок між первинною і похідною нормами [340, с. 326-328].

Своєрідний підхід в питанні розуміння зв’язків між нормами права, які мають бути враховані в процесі тлумачення правових норм, обґрунтовує в своєму дослідженні Т. Гогусь. Так, вченим окремо не проводиться виокремлення різновидів або типів зв’язків між нормами права, однак питання їх виявлення та врахування визначається вченим в контексті стадій здійснення тлумачення правових норм. На переконання вченого, в юридичній літературі аксіоматично розглядаються питання стадій правотворчості та правозастосування, проте питання послідовності тлумачення правових норм досить рідко згадується в юридичній літературі, що є невиправданим з наукової точки зору. Тлумачення правових норм є такою ж самою юридично значимою діяльністю, тому ми маємо говорити і про стадії здійснення тлумачення правових норм. Відповідно запропоновано виокремити чотири стадії тлумачення права: 1) текстуаль­не: 2) систематичне; 3) соціально-політичне; 4) зовнішній вираз результатів тлумачення. Розкриваючи зміст другої стадії (систематичної), вказується, що, одержавши уявлення про норму права, котре було засновано на аналізі її тексту, інтерпретатор:

• по-перше, виявляє місце цієї норми у системі права взага­лі, галузі й інституті права зокрема;
• по-друге, досліджує її зв'язок з іншими нормами.

В результаті суб'єкти тлумачення можуть виявити супереч­ності між нормою права, яка тлумачиться й іншими правовими нормами або виявити прогалини в праві. Тоді, особливо якщо тлумачення здій­снюється в ході правозастосування, їм дове­деться знаходити вихід із ситуації, що склала­ся. Як насідок проведеного в рамках даної стадії дослідження, суб’єкт тлумачення або приходить до думки про те, що результати тек­стуального тлумачення залишаються незмінними, або вносить до них які-небудь коректи­ви. Наприклад, приходить до висновку, що норма, яка ним тлумачиться, не підлягає застосуванню, оскільки вона суперечить тим або іншим положенням Конституції [59, с. 81-84].

В даному випадку вченим окремо не зазначається на зв’язках між нормами права, проте наголошується на тому, що має бути встановлено місце норми права, що тлумачиться, у системі права взага­лі, галузі й інституті права зокрема, а також досліджено її зв'язок з іншими нормами.

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/17059.html