Генезис економічних відносин та ступеня реалізації економічних інтересів суб’єктів цукробурякового виробництва

Надзвичайно важливе значення для нашої держави має цукрова промисловість. Шлях її становлення та розвитку був доволі довгим і непростим. Основним фактором, який зумовив стрімкий розвиток галузі є піднесення обсягів виробництва цукрових буряків в сільському господарстві держави. Причинами ж останнього стали сприятливі агрокліматичні умови та зростання попиту на цукор, особливо за зовнішньому ринку.

Розвиток вітчизняної цукрової промисловості розпочався ще в 1824 році з будівництва в селі Макошино (Чернігівська обл.) першого в Україні цукрового заводу. А за двадцять років у країні працювало вже 67 підприємств-переробників цукрової сировини. Відповідно розширювалися і масштаби виробництва цукросировини. У зв᾽язку з цим на початку ХХ століття в державі з᾽явилася розгалужена мережа цукрових заводів, яка за кількісним складом та територіальним розміщенням майже не змінилася й дотепер. Якщо в сезон цукроваріння 1903–1904 рр. в Україні функціонувало 187 бурякозбиральних заводів, то станом на 1913 рік їх налічувалося 197. Утім, їхня промислова потужність була невеликою – від 300 до 600 тонн перероблюваних цукрових коренеплодів на добу.

Перша світова та громадянська війни, а також Друга світова війна суттєво скорочували економічний потенціал галузі та, відповідно, обсяги виробництва цукру. У процесі відродження та поступового розвитку цукробурякової промисловості вже 1940 року на посівні площі під буряки було відведено 820 тис. га, а їх валовий збір становив 13052 тис. тонн. У сезон цукроваріння 1940–1941 рр. у країні працювало 157 заводів, які виготовляли 1628,4 тис. тонн готової продукції – цукру. Обсяги посівних площ та валових зборів цукрових буряків, а також обсяги виробництва цукру після розпаду СРСР значно скоротилися через довготривалу кризу в країні.

У часи Другої світової війни цукровиробнича матеріально-технічна база зазнала серйозних пошкоджень. Однак вже до 1950 р. роботу 145 цукрових заводів було відновлено, а протягом наступних п’яти років забезпечено зростання обсягів валових зборів цукрової сировини і втричі збільшено виробництво цукру (табл. 2.).

В 1950-1990 рр. кількість діючих вітчизняних цукрових заводів збільшилась на 48 підприємств. При цьому їх виробничі потужності зросли майже втричі, адже існуючі заводи постійно модернізувалися. Загалом обсяг переробленої на заводах цукрової сировини зріс у 3,5 рази. Однак всі ці напрацювання та досягнення за роки економічної кризи були втрачені.

Треба зазначити, що більшу частину українських цукрових заводів було побудовано наприкінці ХІХ та на початку ХХ століть. Їхня матеріально-технічна база (насамперед технологічне обладнання) перевищила вказані терміни експлуатації. Більш ніж третину цього устаткування (від 32,2 до 65,3 %) використовували понад 20 років. Тому не дивно, що технологічне обладнання на багатьох заводах було зношено до критичної межі. Саме в цей період оновлення активної частини основних засобів цукрових заводів майже не виконувалось, що виразилося у зростанні показників питомої ваги критично зношених машин. Наприклад, якщо станом на 1970 рік їх налічувалося 34,6 %, в 1980-му – 43,3 %, в 1992-му – 60,8 %, то 1996 року гранично зношене обладнання становило 65,6 % від його вартості [83, с. 55].

Протягом 1985–1990 рр. середньорічні централізовані капіталовкладення держави у розвиток цукровиробництва становили 200 млн крб. Вже 1991 року вони скоротилися більш ніж удвічі, а через п’ять років державні інвестиції в цю галузь стали меншими більш ніж у чотири рази. У зв’язку з цим обсяги заміни значної частини устаткування зменшилися в 6–10 разів. Багато заводів зараз виконують лише побіжні ремонтні роботи обладнання [83, с. 128].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/31131.html