Сценарії формування та функціонування вертикальних інтеграційних структур у цукробуряковому підкомплексі

В процесі формування та управління структуризацією ринку цукру та цукросировини на сьогоднішній день слід уникати спрощеного та не комплексного підходу, не можна допускати його довільного формування без належного наукового обґрунтування побудови ринкової моделі розвитку харчових підкомплексів. Їхня організаційно-господарська основа ґрунтується на добровільній інтеграції та юридичній самостійності виробничо-правових організацій (суб'єктів-учасників цих формувань); єдності функціонально-технологічної доцільності, міцно спорідненої з усіма виробничими ланками; дієвої організаційної структури та гнучкої системи управління; економічних відносин, що гарантують економічну зацікавленість усіх учасників в остаточному результаті спільної роботи; матеріальної відповідальності за порушення умов співпраці. Щоб створити інтегровані формування і забезпечити їх належне функціонування, слід насамперед координувати підприємницьку діяльність усіх учасників; стимулювати агропромисловців до спільної діяльності шляхом гідної матеріальної винагороди за постачання сировини; проводити дослідження ринку, щоб відстежити платоспроможність населення та визначити підвищений попит на ті чи інші види товарів. Слід потурбуватися й про дотримання науково обґрунтованих норм споживання цукру — в середньому на одного українця має припадати не менш ніж 40 кг продукту.

Нагальна потреба розробки модельних схем розвитку регіональних харчових підкомплексів та практичної їх реалізації є одним із основних стратегічних напрямів провадження аграрної політики в Україні на сучасному складному етапі постреформованої державотворчої діяльності. З-поміж найважливіших сільськогосподарських промислових галузей чільне місце посідає буряково-цукровий підкомплекс, відродження галузі буряківництва та розвитку промислової переробки цукрових коренеплодів, про що ми вже згадували у попередніх підрозділах нашої роботи.

Ефективне поєднання економічних, організаційних та виробничих складових такого продуктового підкомплексу, як цукробурякове виробництво, можливе лише шляхом створення та реалізації інтегрованої моделі розвитку відповідних господарських структур. Ринкова модель регіонального цукробурякового об’єднання, утвореного на інтегрованих засадах, має базуватися, з одного боку, на низці організаційно-правових господарських структур, у яких, власне, зосереджено виробництво цукрових коренеплодів, а з іншого боку – на промислових організаціях, які перероблятимуть цю сировину та  реалізовуватимуть готову продукцію.

Таким чином, створення регіонального інтеграційного утворення цукробурякового напряму необхідним є виробничих потенціал суб'єктів, що входять до об'єднання, який гарантував би стабільне нарощування обсягів виробництва цукросировини.

Вирощування коренеплодів із високою цукристістю є надзвичайно важливим для виготовлення цукру. Аграрні підприємства, що спеціалізуються на цьому, повинні постачати переробним організаціям тільки якісну сировину, адже продукт, вироблений із такої сировини, теж буде високоякісним і конкурентоспроможним на ринку. Отож, можна зробити висновок, що цукрові коренеплоди, тобто сировина, є вихідним елементом взаємозв’язку між підприємствами-виробниками та підприємствами-переробниками. Зацікавленість обох партнерів у плідній співпраці пов’язана з безпосередньою залежністю в одержанні ними прибутку. Такий взаємозв'язок є надзвичайно важливим для успішної співпраці.

Отож, щоб розробити організаційно-економічну модель інтегрованого цукробурякового формування, слід насамперед обґрунтувати мету створення й функціонування такого господарського об’єднання, а також складу підприємств і організацій для синхронного виконання всього організаційно-технологічного циклу (від вирощування коренеплодів до отримання готового до споживання продукту); визначити техніко-технологічні функції господарств-партнерів у їхній співпраці; гарантувати постійну підтримку організаційно-економічних та виробничо-технологічних зв'язків; запровадити систему фінансово-економічних відносин між учасниками цього виробничо-господарського формування та з державними органами й іншими суб'єктами ринкової економіки.

Головним завданням інтеграції є поєднання та задоволення економічних інтересів всіх учасників інтеграційного процесу в пропорціях, що відрізняються від об’єктивно встановлюваних в умовах існуючої ситуації на ринку та більш ефективно сприяючих задоволенню вимог розвитку всієї економічної системи.

При формуванні інтеграційних утворень важливим є врахування фактора територіального розміщення виробництв, адже при зростанні відстані перевезень питома вага транспортних витрат зростає, а їх розмір стає критичним для отримання прибутків, тобто товаровиробники формують сировинну зону цукрового заводу. Розміри цієї зони в кожній конкретній ситуації визначаються за допомогою певних параметрів: потужності добової переробки коренеплодів; оптимальної тривалості сокодобувного періоду на переробних підприємствах; площі посіву та середньорічної врожайності, тобто можливих обсягів виробництва цукрових буряків. Розробка моделі має залежати від певних регіональних умов, наявності переробних підприємств та їх розташування, потреб в оновленні їхньої матеріально-технічної бази, збільшення потужності виробництва та нарощування обсягів виготовлення кінцевого продукту. Зараз переважна більшість вітчизняних переробних організацій недостатньо відповідає вимогам ринкової економіки щодо запровадження сучасних технологій переробки цукрової сировини та випуску високоякісного цукру, щоб повністю задовольняти потреби населення країни і здійснювати експортні поставки своєї продукції на зовнішній ринок.

Однак найважливішим завданням при формуванні інтеграційного утворення є формування сировинної зони, що передбачає глибокі зміни в організації управління виробниками сировини.

Слід зазначити, що при створенні сировинної зони критичним є визначення її розміру. При цьому останній характеризується певною динамічністю, тобто може змінюватися як її розмір, так і склад суб'єктів. На ці зміни впливає низка чинників,  пов’язаних з особливостями функціонування ринкової економіки, насамперед попитом і пропозицією. Залежно від попиту всередині країни та необхідності збільшення обсягів виробництва цукрових коренеплодів для промислової переробки в регіонах, а також зростання експорту цукру, обсяги його виробництва з плином часу можуть змінюватися в той чи інший бік.

Поки що в нашій державі немає альтернативи розвитку якісного виробництва цукрової сировини. Це переконливо доводять відповідні ґрунтово-кліматичні умови, матеріально-технічна цукровиробнича база та багаторічний досвід вітчизняних аграріїв.

Крім формування та розвитку сировинних зон цукрових заводів особливої актуальності для розвитку цукробурякового виробництва є і вдосконалення техніко-технологічного забезпечення виробників цукросировини та суміжних галузей, передусім, виробництва насіння цукрових буряків. А для цього, у свою чергу, слід чітко розуміти, які машини і технологічні засоби необхідні для розвитку суміжних галузей. Українські аграрні промисловці-машинобудівники, спираючись на регулярні дослідження ринку, мають знати, якого технічного обладнання  потребують підприємства сировинних зон цукробурякових об᾽єднань, і організовувати виготовлення та постачання цього обладнання споживачам на ринкових засадах. При цьому слід повсякчас налагоджувати творчі зв'язки аграрних об᾽єднань, наукових, конструкторсько-технологічних підприємств та машинобудівних заводів.

Інтеграторами в вертикально-інтерованих структурах цукробурякового напряму в нашій країні, здебільшого, виступають підприємства-переробники, в яких завершується виробничо-технологічний цикл. Втім, виробничо-комерційний цикл є дещо тривалішим за стадіями і завершається вже на стадії отримання виручки від реалізації цукру споживачам, яка обслуговується вже не цукровими заводами, а посередниками. Тому необхідно розширити стереотипні підходи до формування вертикально-інтегрованих структур в цукробуряковому виробництві шляхом доповнення процедур вибору інтеграторів ще й суб’єктами, що спеціалізуються на оптовій торгівлі цукром. Але функції цих організацій не обмежуються винятково переробкою сировини та реалізацією готової продукції.

Виробництво цукру тісно пов’язано  з виготовленням етанолу для заміни дизельного палива та домішок до бензину, що суттєво підвищує якість останнього. У країнах Європейського Союзу дозволено додавати до бензину до 5 % етанолу, завдяки чому зростає октанове число пального і поліпшуються його антидетонаційні властивості. На виготовленні біоетанолу спеціалізуються такі країни, як Франція, Бразилія та Іспанія. Крім того, підприємства-переробники виробляють корисне вапнякове добриво — дефекаційне вапно.

Утворення вітчизняного цукрового ринку та контроль за його наповненням протягом року є надважливими завданнями підприємств-інтеграторів у цукробурякових формуваннях.

Так само як і сільськогосподарській галузі в цілому, промисловим підприємствам-переробникам цукрової сировини необхідне належне забезпечення потрібними технологічними машинами та обладнанням, транспортними засобами, хімічними реагентами, матеріалами для пакування тощо. Виробляти ці матеріально-технічні ресурси й постачати їх цукровим заводам на ринкових засадах можуть машинобудівні та хімічні  підприємства.

Усі підвалини організаційно-економічної моделі регіональної інтегрованої цукробурякової організації об᾿єднує система техніко-технологічних, організаційно-виробничих та фінансово-економічних постійних зв'язків, метою яких є виготовлення і реалізація готового до споживання продукту за допомогою функціонування відповідних механізмів виробничого циклу.

Слід зазначити, що інтеграція виробничо-господарських формувань відбувається не на адміністративно-командних засадах, а базується на їх економічній зацікавленості та взаємовигідній участі в розвитку регіональної цукробурякової організації. Усі чинники залежать від попиту і пропозиції — ринкових регуляторів суспільного виробництва. Те ж саме можна сказати й про переробку цукрової сировини та реалізацію готової продукції цукробурякового формування. Ретельна селекційно-насінницька праця, техніко-технологічне забезпечення виробництва коренеплодів в аграрних підприємствах, їх переробка та реалізація готового цукру — все це має допомогти вітчизняним буряківникам у досягненні належних економічних результатів на ринкових засадах.

Підприємства-переробники цукрової сировини зазвичай є діючими виробничими структурами в регіональних цукробурякових об᾿єднаннях. Їх кількість та регіональне розташування залежать від комплексного підходу до взаємозв᾿язку певних організаційно-економічних і техніко-технологічних чинників. Задоволення внутрішньодержавних потреб, зумовлене обґрунтованими нормами споживання цукру та ринковими дослідженнями можливостей збільшення експорту цього продукту на світовий ринок, є головною загальнодержавною підвалиною, на якій базується конкурентоздатне виробництво цукру .

Якщо проаналізувати кількісний склад сировинних зон регіону, можна зрозуміти, що він залежить від чисельності та промислової потужності підприємств-переробників, територій, на яких вони розташовані, стану наявної дорожньої мережі та деяких інших чинників. Враховуючи  розміщення та розміри сировинних зон, у їх складі можуть розпочати свою роботу селекційно-насіннєві центри, структурні підрозділи підприємств-виробників технічних засобів, знарядь і обладнання для задоволення потреб господарських організацій, сервісні підприємства тощо. Їх чисельність залежатиме від наявного розташування, промислових можливостей та споживацького попиту.

Промислово-господарські формування аграрних структур, створені за рахунок сировинних зон і окремих цукрових заводів, можна об’єднувати в регіональні цукробурякові об᾿єднання вищого рівня, до складу яких увійдуть по кілька первинних інтегрованих організацій.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/31131.html