Письмові засоби доказування в адміністративному судочинстві

Серед науковців існують різні підходи щодо розуміння письмових доказів, зокрема, йдеться про: 1) предмети (матеріальна (об’єктивна) форма вираження думок людини за допомогою знаків, об'єднаних у відповідну систему та струк­туру) ( В. І. Коломицев, В. В. Комаров, С. Я. Фурса) [139, с. 6; 144, с. 24; 357, с. 349]; 2) джерела (дані про фактичні обставини, що походять від осіб, які їх склали) (М. Й. Штефан) [366]; 3) відомості про обставини (зміст яких міститься у договорах, актах, довідках, діловій кореспонденції, інших документах, які виконані в цифровій формі, графічних записах або інше) (Р. О. Куйбіда) [214]; 4) матеріали (закріплена на матеріальному носії певна інформація)  (С. В. Васильєв, Л. М. Ніколенко) [58, с. 43–44]; 5) документи (діловий папір, що виданий за підписом уповноваженої особи, який має визначені реквізити та викладений у письмовій формі) [90;141].

Ми підтримуємо погляди тих вчених, які ототожнюють письмові докази із документами [120], виходячи із наступного. Як зазначається у тлумачному словнику, документ[1] – це будь-який діловий папір. Якщо звернутися до зарубіжного досвіду, то у доказовому праві США та Англії під документами розуміють власне письмові документи, карти, плани, графіки, фотознімки, диски, записи та ін. [283, с. 152]. Бельгійський вчений П.Отле визначав «документ» як  будь-яке джерело інформації, відтворення людської думки, знань незалежно від того, чи втілене воно в матеріальній  (фіксованій) формі або є провідником (передавачем) інформації в часі [220, с. 116].

У Законі України «Про Національний фонд та архівні установи» (ст. 1),  під документом розуміється матеріальний носій інформації, створений у відповідному місці, який має певну форму власності [266]. Закон України «Про обов’язковий примірник документів» (ст. 1) документом визначає матеріальну форму одержання, зберігання, використання і поширення інформації, зафіксованої на папері, магнітні й кіно-, фотоплівці, оптичному диску або іншому носієві [267].

У вітчизняній науковій літературі існують різні підходи до визначення поняття «документ», при цьому важливе значення надається таким його ознакам, як характер відомостей, які в ньому містяться, їх призначення, письмова форма та ін. В. Д. Арсеньєв, Н. В. Жогін, М. К. Треушніков, розглядають документ як предмет матеріального світу, в якому   загальноприйнятим способом фіксуються відомості (інформацію) про обставини, які мають значення для правильного вирішення справи [328, с. 664; 21, с. 208; 24, с. 117]. Е. В. Додін характеризує документ як результат відображення фактів, подій, явищ об’єктивної реальності та розумової діяльності людини  на матеріальному об’єкті письмово, графічно, за допомогою фотографії, звукозапису або іншим способом [90, с. 144]. Ми ж підтримуємо  традиційний підхід до  визначення поняття «документ» як предмет матеріального світу, створений відповідним органом або особою, й вважаємо, що такий підхід найбільш повно характеризує його сутнісні ознаки.

       Зазначені теоретичні погляди щодо визначення документу як письмового доказу мають бути з’ясовані шляхом виокремлення його матеріальних та процесуальних ознак. До матеріальних, зокрема, відносяться: 1) об’єктивна (матеріальна) форма вираження; 2) втілення думок людини (суб’єктивний аспект); 3) вплив особистих якостей людини на формування (освіта, спеціальність, вік, спостережливість та ін.); 4) відображення у вигляді сукупності знаків (букв, цифр, ієрогліфів і т.д.);  5) джерелом походження виступає відповідний орган, організація чи конкретна особа;  6) є носієм певної інформації про обставини події; 7) наявність  відповідних реквізитів (анонімний лист не може розглядатися в якості доказу або документ, який хоча і містить потрібні реквізити, але в ньому знаходиться інформація, яка не підлягає перевірці); 8) є носієм інформації про обставини справи, які підлягають доказуванню; 9) доказова інформація може мати різноманітні форми: (а) літературну (протоколи процесуальних дій), (б) графічну (схеми, плани земельних ділянок, графічні матеріали та ін.), (в) фотографічну (фотокартки, фото таблиці та ін.) [73, с. 164]. Тож, йдеться про змістові характеристики документу та його формалізацію. Процесуальними ознаками документу є: набуття значення доказу шляхом додержання процесуальної форми (1); витребування його судом  в порядку забезпечення доказів з урахуванням вимог статей 78-80 КАСУ (2) шляхом ухвалення відповідної постанови (3) та  надання такого доказу безпосередньо до суду (4);  подальше повернення оригіналу письмового доказу власнику документа після розгляду справи судом, як доказу по справі (5).  Письмові докази треба відрізняти від письмових пояснень, які є формою викладення так званих особистих доказів, джерелом яких є фізичні особи [103, с. 77]. Сила письмових доказів визначається як її достовірністю, так і внутрішнім змістом.

  Документи, як особливі засоби доказування в адміністративному судочинстві, можуть бути класифіковані за такими критеріями: суб’єктом формування (1); змістом (2); формою (3); джерелами формування (4); способом сприйняття та відтворення (5); способом створення (6); характером засобів фіксації інформації (7). Зокрема, за суб’єктом формування документи поділяються на офіційні та неофіційні (приватні). Під офіційними розуміються документи[2] та акти, які видаються державними органами, органами місцевого самоврядування, державними підприємствами та установами,  громадськими організаціями та посадовими особами (до них також відносяться ділові листи).[3] Особливостями  офіційних документів є те, що вони: (а) походять від державних,   громадських   організацій,   посадовців [139, с.127]; (б) складаються в процесі реалізації службових   або   громадських  повноважень; (в) мають високу ступінь достовірності [93, с.23]; (г) потребують визначеної форми, порядку видання, складання, наявності необхідних реквізитів. Зазначимо, що серед офіційних документів переважне значення мають документи,  видані управлінським органом у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності. Втім, документи виконавчого характеру[4] можуть бути у формі: (1) протоколу (документ, що фіксує записи про проведену роботу та прийняття рішень колегіальних органів чи окремих осіб); (2) акту (діловий папір, складений уповноваженою на це особою (особами), у якому зафіксовано вчинення певної події (дій) та їх результати (акт ревізії, акт перевірки, акт приймання-передачі тощо) [131]; (3) наказу (документ, що засвідчує обов’язок виконання певної роботи, застосування заходів заохочення чи стягнення); (4) письмової доповіді  (містить інформацію про конкретне питання, а також пропозиції та висновки); (5) листа (будь-яке повідомлення однієї особи, адресоване іншій особі, передане поштою, кур’єром, факсом, електронною поштою, у ньому містяться відомості необхідні для організації взаємовідносин між суб’єктами управлінської діяльності); (6) циркуляру (містять відомості, які уточнюють інформацію, що повідомлена в інших документах); (7) довідки (відомості описового характеру); (8) посвідчення (інформація про наявність у  особи або органу певних повноважень); (9) диплому (відомості про набуту спеціальність та закінчення вищого навчального закладу тощо); (10) характеристики (зокрема, відомості про діяльність в різних сферах працівника); (11) рішення та інформації  (відомості довідково-інформаційного характеру); (12) телеграми (повідомлення, передбаченої засобами телеграфного зв’язку та ін.). Окремо слід виділити класифікацію офіційних письмових доказів, запропоновану М. К. Треушніковим, щодо поділу їх на: 1) акти, в яких реалізується воля або одного суб’єкта, який наділеними владними повноваженнями, у межах своєї компетенції, або декількох суб’єктів (постанови, рішення, договори); 2) документи: (а) якими встановлюється наявність або відсутність юридично значимих фактів (протоколи, висновки компетентних органів), (б) якими підтверджується наявність або відсутність юридично значимих фактів (мають інформаційний характер) (довідки, квитанції). Іншого погляду дотримуються В. К. Колпаков та В. В. Гордєєв,  розглядаючи документи-докази у вигляді: 1) протоколів судових дій (допитів, дослідження доказів); 2) інших документів (довідки, документи, які складені громадянами, заяви, пояснення, характеристики, акти ревізій та інші акти, які складені державними установами та громадськими організаціями) [140, с. 44].