Управління золотовалютними резервами

Серед функцій НБУ Закон називає і забезпечення ним накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами.

Золотовалютний резерв являє собою ²резерви України, відображені у балансі Національного банку України, що включають в себе активи, визнані світовим співтовариством як міжнародні і призначені для міжнародних розрахунків² [158, ст. 1]. З правової точки зору золотовалютний резерв має ту особливість, що він є окремо виділеним фондом серед активів НБУ, де він відображається. Цей фонд не є власністю НБУ – він лише володіє, користується і розпоряджається цим фондом як представник держави. Із приведеного визначення випливає цільове призначення золотовалютних резервів – вони призначені для міжнародних розрахунків. Але подальші положення Закону України "Про Національний банк України" не тільки не розвивають це положення, але і створюють деяку невизначеність призначення золотовалютних резервів.

Ст. 7 цього закону відносить до числа "інших" функцій НБУ забезпечення ним накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами. В цьому положенні вже закладено протиріччя, оскільки "здійснення операцій" виключає "накопичення та зберігання" або ж ставить питання – в яких обсягах вони мають здійснюватися?

Ст. 28 Закону України ²Про Національний банк України" визначає одним із засобів грошово-кредитної політики управління золотовалютними резервами: ²Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні.² Слід звернути увагу, що у визначенні золотовалютних резервів мова йде про їх використання у міжнародних розрахунках, а в даній статті – тільки про операції на внутрішніх ринках, де можна бути забезпечена стабільність попиту і пропозиції грошей в Україні.

Ст. 42 Закону встановлює, що НБУ розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки, уповноважені ним на ведення валютних операцій, виконує операції з золотовалютними резервами України з банками, рейтинг яких за класифікацією міжнародних рейтингових агентств відповідає вимогам до першокласних банків не нижче категорії А. Однак всі попередні згадані вище статті взагалі не передбачають розміщення, тобто відчуження) коштів золотовалютних резервів на рахунках інших банків. Ця стаття передбачає вступ НБУ у відносини з іншими банками (невідомо – українських чи іноземних), але визначення цих банків нечітке – вони лише повинні відповідати вимогам до першокласних банків не нижче категорії А (але не обов’язково бути ними) за класифікацією міжнародних рейтингових агентств (яких саме?), що передбачає фактично майже необмежені можливості НБУ.

Таким чином, в результаті цього короткого огляду можна прийти до висновку, що золотовалютний офіційний резерв призначений для здійснення міжнародних розрахунків, а всередині країни – для регулювання валютного ринку і тим самим – підтримання курсу національної валюти, зокрема, шляхом проведення валютних інтервенцій. Значення золотовалютних резервів полягає у забезпеченні платоспроможності країни на світовому ринку. Таким чином, питання золотовалютного резерву співвідносяться із питаннями зовнішньої торгівлі і валютного курсу, а тим самим – з усіма питаннями валютного регулювання. Будь-які інші напрями використання чи операції із золотовалютним резервом мають розглядатися як правопорушення. Оскільки золотовалютний резерв є власністю України, то функції Національного банку України мають обмежуватись статусом представника, що саме по собі вимагає чіткої правового регламентування зі сторони довірителя – держави.

Ст. 47 Закону України "Про Національний банк України" передбачає структуру золотовалютного резерву, який складається з таких активів: монетарне золото; спеціальні права запозичення; резервна позиція в МВФ; іноземна валюта у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном; цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті; будь-які інші міжнародно визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності. Поповнення золотовалютних резервів проводиться Національним банком шляхом: 1) купівлі монетарного золота та іноземної валюти; 2) отримання доходів від операцій з іноземною валютою, банківськими металами та іншими міжнародно визнаними резервними активами; 3) залучення Національним банком валютних коштів від міжнародних фінансових організацій, центральних банків іноземних держав та інших кредиторів. Використання золотовалютного резерву здійснюється Національним банком на такі цілі: 1) продаж валюти на фінансових ринках для проведення грошово-кредитної політики, включаючи політику обмінного курсу; 2) витрати по операціях з іноземною валютою, монетарними металами, а також іншими міжнародно визнаними резервними активами. Не допускається використання золотовалютного резерву для надання кредитів і гарантій та інших зобов'язань резидентам і нерезидентам України.

Одним із найважливіших економічних питань щодо золотовалютних резервів є досягнення їх оптимального розміру. Високі золотовалютні резерви створюють можливості для регулювання валютного ринку і курсу валюти, хоча водночас вони означають заморожування частини національного багатства. Тому для визначення оптимальної величини золотовалютних резервів приймається до уваги їх співвідношення із обсягом зовнішньої торгівлі. Міжнародний валютний фонд рекомендує такі оптимальні розміри золотовалютних резервів щодо різних за рівнем розвитку країн: а) для розвинутих країн – співвідношення обсягу офіційних валютних резервів до сукупного сальдо платіжного балансу за поточними операціями і балансу руху капіталів та кредитів за короткостроковими операціями; б) для країн із стійким співвідношенням між експортом та імпортом капіталу – співвідношення валютних резервів та динаміки сальдо торгового балансу; в) для імпортоорієнтованих країн, що розвиваються – достатнім є рівень  резервів, що відповідає розмірам тримісячного імпорту [1, с. 160]. Крім того, на розміри золотовалютного резерву впливають ще ряд факторів, зокрема, ступінь ризику у зовнішньоекономічних операціях та ін. Таким чином, при формуванні та використанні золотовалютного резерву треба виходити не стільки з того, що він повинен бути якомога більшим, скільки з того, що віні має бути оптимальним.

Контроль за використанням золотовалютного резерву прямо не віднесений до компетенції будь-якого з контролюючих органів України, а Ревізійної комісії щодо перевірки діяльності НБУ не існує. Варто нагадати, що частина друга ст. 70 Закону України "Про Національний банк України" передбачає, що в частині руху коштів Державного бюджету України, аналізу виконання кошторису фінансову перевірку Національного банку здійснює Рахункова палата, що не відносить золотовалютний резерв до об’єктів контролю Рахункової палати України.

За своїм значенням золотовалютний резерв можна прирівняти до числа одного із основних фондів держави. Це вимагає належної правової регламентації з тим, щоб його витрачання відбувалось суворо на підставах, вказаних у законі. Мабуть, є необхідність затвердити Законом України Положення про золотовалютний резерв України, що дозволить підняти його значення на більш високий рівень, уникнути політичних ігор навколо цього фонду і здійснювати за ним належний контроль. В ньому має бути чітко вказано, що золотовалютний резерв є державним фондом коштів, яким за дорученням держави розпоряджається Національний банк України. Крім того, розміри золотовалютного резерву НБУ мають встановлюватись щорічно Основними засадами грошово-кредитної політики на відповідний рік в окремому розмірі. В ньому мають бути передбачені загальний обсяг золотовалютного резерву, його обсяг на конкретну дату (тобто обсяг, який підтримується постійно, стабільний залишок), структура золотовалютного резерву та ін. Слід також визначити напрямки витрачання коштів із цього фонду. На наш погляд, золотовалютні резерви мають подвійну природу – вони використовуються як резерви держави і як засіб для підтримання стабільності національної валюти (наприклад, шляхом валютних інтервенцій). В Основних засадах слід було б відобразити різницю між цими частинами фонду, наприклад, встановивши мінімальний розмір, нижче якого НБУ не має права використовувати кошти фонду на валютні інтервенції. В цих випадках він повинен інформувати Верховну Раду України.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/en/catalog/view/6/352/2763.html