---

Операції з цінними паперами на відкритому ринку

Згідно ст. 29 Закону України ²Про Національний банк України" ²операціями відкритого ринку Національного банку є купівля-продаж казначейських зобов'язань, а також інших цінних паперів (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права) та боргових зобов'язань, визначених Правлінням Національного банку.² Суть цього інструменту полягає в тому, що центробанк купує цінні папери на відкритому ринку і тим самим спрямовує в обіг певну суму грошових коштів, збільшуючи загальний обсяг грошової маси (при цьому спочатку він збільшує банківські резерви). При продажу цінних паперів він вилучає частину банківських резервів, а тим самим зменшує кількість грошей в обігу. Тобто кінцевою метою операцій на відкритому ринку є збільшення чи зменшення кількості грошей в обігу, їх пропозиції, а це в кінцевому підсумку впливає на кон’юнктуру товарних ринків.

Ефективність операцій на відкритому ринку залежить, в кінцевому підсумку, від стану ринку цінних паперів. В країнах із високорозвиненим фондовим ринком цей інструмент виступає як високоефективний засіб регулювання як грошового, так і фондового ринків, але в Україні та інших країнах, що розвиваються, недостатня розвиненість фондового ринку, недостатня ліквідність цінних паперів об’єктивно не дають змоги цьому інструменту бути в числі засобів, що дають найбільший ефект.

В економічній літературі відмічається, що ²в умовах високорозвиненого ринку цінних паперів цей інст­румент монетарної політики має суттєві переваги.

1. Він має високу оперативність і чіткість дії. Якщо централь­ний банк вирішив збільшити чи зменшити пропозицію грошей та їх розмір, то він може негайно дати розпорядження своїм дилерам купити чи продати цінні папери на відповідну суму, і проблема буде вирішена досить швидко. При цьому не має значення обсяг операції — він може бути незначним чи будь-яким великим.

2. На дію цього інструменту не можуть впливати ніякі інші суб'єкти ринку, крім центрального банку, що робить його регу­люючий вплив досить значним, точним і ефективним.

3. Цей інструмент має властивість «гальмування», тобто якщо допускається помилка при проведенні певної операції, то можна негайно запустити операцію протилежної дії і виправити ситуа­цію з пропозицією грошей: при надмірному збільшенні пропози­ції грошей негайно продати відповідну суму цінних паперів і зменшити пропозицію до потрібного рівня² [52, с. 194].

Найбільше центробанки здійснюють операції на відкритому ринку щодо державних цінних паперів. Це пояснюється тим, що уряд є найбільшим емітентом цінних паперів і, відповідно, сегмент державних цінних паперів – найбільшим сегментом фондового ринку. В процесі купівлі і продажу цінних паперів виявляє себе тісна взаємодія уряду і центробанку. Центробанк сприяє переводу державних цінних паперів із первинного ринку на вторинний, підвищенню рейтингу на них, а тим самим – збільшенню доходів державного бюджету, що впливає на бюджетний дефіцит. Крім того, державні цінні папери є найменш ризикованими. Обсяги державних цінних паперів значні і це дозволяє шляхом їх купівлі чи продажу впливати на ринок. Ця функція центробанку тісно пов’язана із обслуговуванням державного боргу, емісією боргових зобов’язань держави і дефіцитністю державного бюджету. Вона дає змогу покривати дефіцит державного бюджету на беземісійній основі і ефективно управляти державним боргом.

Купівля і продаж цінних паперів можуть здійснюватись як у юридичних осіб, так і у банків, але вплив на пропозицію грошей при цьому різний. При продажу цінних паперів комерційним банкам їх резерви зменшуються відразу, а регулятивний ефект настає досить швидко. У випадку продажу цінних паперів юридичним особами регулятивний ефект наступає дещо пізніше.

Операції на відкритому ринку поділяються на динамічні і захисні [52, с. 192]. Динамічні операції впливають на загальний обсяг пропозиції грошей, а захисні полягають у підтримці загальної пропозиції грошей на постійному, незмінному рівні і полягають у збільшенні чи зменшенні купівлі і продажу цінних паперів, виходячи із стану грошово-кредитного ринку.

Операції на відкритому ринку можуть здійснюватись в формі прямої купівлі-продажу, а також у формі репо, тобто купівлі із їх наступним зворотним викупом. Їх  можна класифікувати на декілька груп:

операції з купівлі та операції з продажу цінних паперів.

операції з купівлі чи продажу за готівку чи в порядку безготівкових розрахунків.

операції прямі і операції із зворотним продажем (репо).

В залежності від об¢єктів вони поділяються на операції з державними чи приватними цінними паперами.

За строками ці операції можуть бути короткострокові (до трьох місяців) та середньострокові (до одного року).

В залежності  від сфери розрізняються операції з банківськими установами та операції з юридичними особами.

Згідно з класифікацією проф. Лютого І. О., операції на відкритому ринку можна розрізняти:

від умов укладення угоди: купівля-продаж за готівку (прямі операції) чи купівля  на строк з обов'язковим зво­ротним продажем - так звані зворотні операції (операції РЕПО);

залежно від об'єктів угоди: операції з державними чи приватними цінними паперами;

від строків угоди: короткострокові (до трьох місяців) або довгострокові (до одного року та більше);

від сфери проведення операцій: у межах банківського сектору ринку цінних паперів або не в банківському секторі ринку;

залежно від способу встановлення ставок: ставки ви­значаються центральним банком або ринком.² [92, с. 116].

Найбільшу кількість операцій НБУ складають операції із облігаціями державної внутрішньої позики (ОВДП), емітентом яких виступає Міністерство фінансів України, а гарантом - уряд. НБУ виступає в якості генерального агента по розміщенню і погашенню цих облігацій.

Порядок участі НБУ у здійсненні операцій відкритого ринку регламентується Положенням [186]. Операції з купівлі (продажу) державних цінних паперів можуть здійснюватися НБУ шляхом участі в торгах, які проводяться організаторами торгівлі цінними паперами, що офіційно зареєстровані відповідно до законодавства України, згідно з установленими ними правилами. У разі прийняття рішення про участь у торгах НБУ подає організаторам торгівлі заявку із зазначенням основних параметрів щодо купівлі або продажу (протягом операційного дня організаторів торгівлі Департамент монетарної політики може змінювати свої заявки). НБУ може також приймати участь у операціях із купівлі (продажу) державних цінних паперів на позабіржовому ринку.

Національний банк з метою регулювання грошово-кредитного ринку може проводити з банками операції з державними цінними паперами (реструктуризовані боргові зобов'язання Уряду), що є в портфелі Національного банку, з обов'язковою гарантією їх викупу у власників у будь-який час. З метою використання реструктуризованих боргових зобов'язань Уряду як фінансового інструменту НБУ залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку виставляє на продаж реструктуризовані боргові зобов'язання Уряду відповідних кодів випуску з установленням ціни обов'язкового їх викупу кожного наступного дня до часу їх обігу поза Національним банком.

Економічний зміст цих відносин полягає у тому, що уряд з метою покриття бюджетного дефіциту намагається його зменшити або погасити державний борг різними засобами. Якщо при цьому випускаються державні цінні папери, що придбаються економічними структурами чи населенням, то збільшення кількості грошей в обігу не відбувається. Саме так діють уряди розвинутих країн, які, крім того, намагаються уникнути великих розмірів боргових зобов’язань і при цьому не збільшувати інфляційну загрозу, а прибігають до покриття боргових зобов’язань шляхом випуску нових у помірних розмірах, що прийнято вважати звичайним, нормальним, правильним явищем. В цьому випадку просто відбувається переміщення коштів з одного сектора економіки до іншого, обмін своєрідними трансфертами між державою і економікою. Однак якщо такі цінні папери скуповує Національний банк, то це тягне за собою збільшення грошової маси і загрозу інфляції. Гірше всього те, що розміри запозичень і, відповідно, допомоги державному бюджету заздалегідь важко передбачити. Крім того, ріст ВВП викликає необхідність збільшення відповідної кількості готівки в обігу з дотриманням, однак, певних пропорцій з метою недопущення інфляції. Суттєвим чинником є виплата заробітної плати, оскільки вона пов’язана із видачею готівкових коштів і досить відчутними коливаннями готівкової маси – від надлишку коштів до їх нестачі (саме тому НБУ проводить політику видачі заробітної плати через банки, їх банкомати та ін.).

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/en/catalog/view/6/352/2763.html