---

Санкції за адміністративні правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення

Демократизація суспільно-політичного та економічного життя в Україні об’єктивно вимагає наукового дослідження юридичної природи деяких правових категорій та інститутів, безпосередньо пов’язаних із обмеженням прав і свобод громадян. До таких, безсумнівно, належить інститут “адміністративної відповідальності”, а у його межах – категорія “адміністративні стягнення” в цілому, і “адміністративний штраф”,     зокрема [175].

Усі соціальні (суспільні) регулятори (право, мораль, релігія тощо) за своїм загальним змістом нормативні. Залежно від джерел формування виділяють норми-звичаї, норми моралі, корпоративні норми та норми     права 176, с. 8]. Усі ці види соціальних норм мають власні, притаманні лише їм специфічні санкції.

Специфіка санкцій зумовлена об’єктивною природою і особливостями різних за своїм змістом видів соціальних норм, різних форм соціальної регуляції. На думку дослідників, яку поділяє й автор, не особливості санкцій визначають відмінність соціальних норм, а навпаки, об’єктивні за своєю природою суттєві відмінності різних видів соціальних норм, їх специфічні ознаки обумовлюють і особливості санкцій за їх порушення [179, с. 79].

Санкція, як важливе правове явище, за різних часів було об’єктом дослідження вчених. Цій проблематиці приділяли увагу, зокрема, Є.А. Агеева, Г.П. Бондаренко, І.І. Веремеєнко, П.Є. Недбайло, О.Е. Лейст, В.А. Юсупов та інші.

Зарубіжна правова наука і практика також використовують поняття “санкція”. Причому до цієї правової категорії віднесено досить широке коло заходів впливу з боку уповноважених органів. Так, наприклад, у Правилах адміністративної процедури США, під санкцією розуміють здійснювану адміністративним агентством повну або часткову:

а) заборону, вимогу, обмеження або іншу вимогу, що впливає на свободу індивіда;

б) відмову в праві на засоби захисту (надання адміністративним агентством грошових коштів, ліцензій, повноважень, звільнення від сплати податків, від виконання правових норм, визнання агентством привілеїв, імунітету, вимоги, права тощо);

в) накладення стягнення або штрафу;

г) знищення, вилучення, конфіскацію власності відмову в праві на неї;

д) оцінку збитків, відшкодування, реституцію, компенсацію, виплату витрат, збитків чи винагороди;

е) визначення необхідних умов діяльності, відміну та призупинення ліцензії;

ж) прийняття інших примусових чи обмежувальних заходів [180].

Такий підхід дещо розмиває підстави відмежування понять “примус” та “санкція”, фактично ототожнюючи їх. Перелік санкцій, наведений у цьому правовому акті, не є вичерпним і може бути доповнений іншими заходами примусового характеру. В узагальненому вигляді наведена правова норма трактує санкцією як будь-які владні дії уповноваженого органу, спрямовані на суб’єктів правовідносин.

Правова наука та законодавство країн Європи також оперують поняттям “адміністративна санкція”. В це поняття вкладено такий зміст: “адміністративні санкції – це адміністративні акти, які накладають покарання на приватних осіб стосовно їхніх дій, що суперечать прийнятим нормам. Санкцією може бути штраф чи інший каральний захід у грошовій чи не грошовій формі”.

Поряд з цим, не всі адміністративні акти, що зачіпають права та інтереси приватних осіб вважаються санкціями. Адміністративні акти можуть ставити за мету багато цілей, виходячи виключно з суспільних інтересів, суспільної політики, захисту спільноти від невідворотної небезпеки, використовуючи запобіжні заходи з огляду на їх каральний вплив.

Органи виконавчої влади зарубіжних країн наділені значними повноваженнями щодо встановлення та застосування санкцій.                         У різноманітних сферах життя виконавча влада встановлює правила, наглядає за їх виконанням і має, поряд із широким спектром заходів заохочення приватних осіб у разі невідповідної дії, також застосовувати до них санкції.

Серед чисельної кількості адміністративних санкцій найбільш застосовувані такі як грошові штрафи, конфіскація товарів, закриття підприємств, заборона на діяльність, призупинення чи припинення дії ліцензії, дозволів, необхідних для діяльності в бізнесі чи промисловості. Всі вони впливають на приватних осіб.

Аналізуючи теоретичні розробки радянських та українських науковців щодо санкцій, доцільно звернути увагу на декілька підходів під час дослідження.

Перший підхід передбачає розгляд санкції у більш широкому розумінні, як будь-які негативні для правопорушника дії з боку держави, в особі її уповноважених органів при порушенні правових норм. Другий підхід полягає у розгляді санкцій лише як елемента правової норми.

Згідно з теорією права норма має певну структуру, елементами якої виступають гіпотеза, диспозиція і санкція. Ця структура побудови норми зберігається незалежно від її галузевих особливостей. Однак у такому аспекті ми ведемо мову про форму правової норми, особливості, які виникають при регулюванні певного кола суспільних відносин, впливають на зміну внутрішнього навантаження цієї форми, а саме на її зміст.

Як пише О.Е. Лейст, “норми права утворюють систему, в межах якої приписи одних норм охороняються іншими правовими нормами, що містять санкції, що застосовуються у випадках коли не реалізуються санкції попереднього порядку” [181, с. 18].

Деякі вчені вбачають у санкції засіб конкретизації заходів державного примусу. Так, І.І. Веремеєнко визначає санкцію як елемент норми права, встановленої державою для її охорони, і, що вказує на ті міри державного примусу, які застосовуються до правопорушників диспозиції норми з метою виправлення та перевиховання його та інших осіб в дусі виконання законів, поваги до правил суспільного співіснування, а також попередження нових правопорушень [182, с. 19].

Певні автори розглядають санкцію лише як зазначення засобів примусу, спрямованих на забезпечення виконання правових норм [181, с. 12]. Інші, трактують санкцію значно ширше, тобто як настання усіх негативних наслідків для особи, що порушила норму права [183, с. 178].

У будь-якому випадку застосування санкції ставиться у залежність від належного виконання правової норми. Тобто, всі доходять висновку, з яким не можливо не погодитися, що санкція має місце лише у випадку порушення чи неналежного дотримання правової норми.

Саме за цією особливістю серед різноманітних примусових заходів виділяється “санкція”. Санкція, як негативна реакція держави на порушення правової норми, виникає лише за наявністю протиправної поведінки або неналежного виконання загальновстановлених правил. Натомість, державний примус реалізується в багатьох формах, які охоплюють і санкції. Тож, не обмежуючись тільки санкціями, примус може бути задіяний не тільки внаслідок порушення правової норми, як відповідна реакції уповноважених органів, а й в силу виникнення певних обставин, що загрожують або можуть загрожувати суспільним відносинам.

Утім, необхідно зазначити, що поняття “санкція” і “адміністративне стягнення” дещо різняться між собою. В цьому питанні можна погодитись з думкою А.В. Матіоса, який зазначає, що особливість заходів адміністративного стягнення полягає в тому, що вони носять яскраво виражений “санкційний характер”. Автор говорить, що адміністративне стягнення завжди спирається на санкцію, тобто адміністративна санкція – структурна частина правової норми, яка закріплює можливість застосування державного примусу, в тому числі накладення на правопорушника адміністративного стягнення, і встановлює його вид та межі. У свою чергу, стягнення – реакція компетентного органу у відповідь на скоєний проступок шляхом застосування (реалізації) адміністративної санкції в конкретних правовідносинах [184, с.13].

Згідно зі ст. 23 КпАП адміністративне стягнення “є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами” [94].

Оскільки за адміністративні правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановлений порядок його забезпечення передбачене єдине адміністративне стягнення – штраф, розглянемо його більш докладніше.

Штраф є найпоширенішим адміністративним стягненням. Ця каральна санкція міститься у переважній частині норм Особливої частини КУпАП.

Слово “штраф” походить від німецького “strafe”, що означає пеню, кару, стягнення, покарання найчастіше грошове за вину чи проступок [185]. Широке розповсюдження цього стягнення можна пояснити кількома обставинами: множинністю органів адміністративно-штрафної юрисдикції (це стягнення можуть накладати майже всі уповноважені органи), розмаїттям суб’єктів покарання, спрощеним порядком застосування, значним виховним, превентивним та репресивним потенціалом, оперативністю процедури стягнення, можливістю накладення і стягнення штрафу на місці вчинення правопорушення.

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/19983.html