Поняття та правова природа акціонерних правовідносин

Теорія правовідношення має багату історію. В її становленні значну роль відіграли дослідження таких вчених як С. С. Алєксєєв [2], С. Н. Братусь [25],
О. С. Йоффе [176], Н. К. Коркунов [136], О. О. Красавчиков [123], М. Н. Марченко [148], М. І. Матузов [150], В. С. Нерсесянц [159], Ю. К. Толстой [249], Р. О. Халфіна [259], Г. Ф. Шершеневич [170] тощо. За загальною усталеною в юридичній літературі концепцією правовідносинами визнаються фактичні суспільні відносини, що врегульовані нормами права, тобто мають правову форму і є результатом реалізації норм права [259, c. 51]. Г. Л. Знаменський зазначив, що правовідносини є тією ланкою, що поєднюють вимоги норм з конкретною поведінкою суб’єктів в механізмі правового регулювання [81, c. 30].

В юридичній літературі склалися два основних підходи до розуміння правовідношення. У першому випадку під правовідношенням розуміють суб’єктивні права і юридичні обов’язки, що являють собою індивідуальні моделі можливої і належної поведінки суб’єктів права. Прибічники цього підходу (Ю. К. Толстой, С. Н. Братусь та ін.) визнають самостійне існування відносин двох видів, а саме, фактичного суспільного відношення і відповідного йому правового відношення. Прибічники ж другого підходу (Р. О. Халфіна, О. С. Іоффе, В. Н. Хропанюк, М. Н. Марченко та ін.), суть якого зводилася до розуміння правовідношення як суспільного відношення, що врегульоване нормами права, визнавали існування цілісного відношення, що відрізняється єдністю правової форми і матеріального змісту. Як зазначає Н. Б. Пацурія, розбіжність у поглядах науковців і певна непослідовність трактування сутності правовідносин значною мірою зумовлені тим, що недостатньо враховується не лише необхідність чіткого розмежування визначення правовідносин на різних рівнях: загальнотеоретичному, галузево-теоретичному, конкретно-теоретичному, а й доцільність диференційованого підходу до визначення поняття правовідносин на галузевому рівні. Саме диференціація, на її думку, дає змогу більш точно встановити співвідношення правовідносин та норм права, якими можуть регулюватися (чи визнаватися) відповідні суспільні відносини [182, с. 101].

Не вдаючись в глибоку дискусію з цього питання, у цій роботі під поняттям правовідношення ми розуміємо суспільне відношення, що врегульоване нормою права [259, c. 79].

Вироблені теорією права категорії розвивають та конкретизують галузеві науки. Особливими є господарські правовідносини як окремий вид правових відносин, які у спеціальному (галузевому) розумінні сформульовані як врегульовані нормами права відносини, що виникають у сфері господарювання щодо організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності, характеризуються особливим суб’єктним складом, поєднанням майнових та організаційних елементів, значним ступенем регулювання як з боку держави, так і суб’єктів цих відносин [44, c. 27-28]. Як зазначав Г. Л. Знаменський, господарське правовідношення є видом суспільних відносин, в якому зв’язок між його суб’єктами полягає в їх змісті, тобто юридичних правах та обов’язках учасників господарської діяльності [81, c. 30]. Слушно було зазначено В. В. Лаптєвим, що характерними рисами господарських правовідносин є наступні: «протиставлення прав і обов’язків згладжено; правовідносини не вичерпуються будь-яким одиничним актом, а проявляються у тривалій діяльності їх учасників, що пов’язані між собою складною системою відносин; передбачається єдність інтересів учасників господарських правовідносин» [133, c. 103-104].

У нашому дослідженні ми зосереджуємо увагу на акціонерних правовідносинах, як окремому виді господарських правовідносин, які мають певні специфіні ознаки, що відрізняють їх від інших суспільних відносин та визначають місце таких правовідносин у загальній системі правовідносин та господарських правовідносин зокрема.

Акціонерні правовідносини є особливим різновидом відносин, що врегульовані нормами права і виникають у зв’язку з діяльність акціонерного товариства. Більшість науковців зазначають на те, що акціонерним правовідносинам притаманна корпоративна природа, тобто вони є різновидом корпоративних [137, c. 14]. Ще М. М. Агарков зазначив, що відносини між акціонерами і АТ не можуть бути віднесені до числа зобов’язальних, оскільки акціонеру належать перш за все, корпоративні права [1, c.89-90].

Надалі по тексту роботи поняття корпоративне правовідношення буде використовуватися як родове по відношенню до акціонерного.

Проблематика корпоративних правовідносин досліджується багатьма науковцями, проте щодо акціонерних, – то слід визнати недостатність наукових досліджень. Так, питання корпоративних правовідносин досліджували у своїх роботах такі вітчизняні вчені, як С. В. Батрин [12], В. Бірюков [17], О. М. Вінник [42; 43], О. А. Воловик [49], Н. С. Глусь[54], Ю. Жорнокуй [], О. Р. Кібенко [102], І. В. Лукач [141, 142], В. В. Луць [114], В. М. Кравчук [121], І. Б. Саракун [224], О. В. Щербина [278], В. С. Щербина [277] та інші. Згадуючи російських дослідників, слід зазначити, що питання корпоративних правовідносин, у тому числі правовідносин, що виникають в акціонерних товариствах активно досліджуються вченими та практиками. Зокрема, можна згадати таких вчених, як В. А. Бєлов [115], В. А. Гурєєв [66], В. В. Долинська [75], О. С. Зоріна [82], Р. Ю. Івлєв [85], М. Г. Іонцев [87], Т. В. Кашаніна [99], С. Д. Могилевський  [152], К. І. Нікологорська [160], Ю. С. Поваров [5], К. Б. Сердюк [227], П. В. Степанов [237], О. Н. Сиродоєва [243], Р. Р. Ушницкий [255], Г. В. Цепов [261, 262] та інші. Окремо слід зазначити таких науковців як О. В. Бежан [15], Д. В. Ломакін [137] та І. В. Спасибо-Фатєєва [232], праці яких безпосередньо присвячені акціонерним правовідносинам.

Активні зміни та реформування корпоративного законодавства, а також запозичення зарубіжного досвіду, шляхом привнесення у вітчизняне корпоративне законодавство нових правових інститутів, безумовно, є позитивним моментом. Проте, існує низка питань у сфері корпоративного управління, що не мають однозначного вирішення ані у законодавстві, ані у науці. Серед них, насамперед, слід відзначити розуміння корпоративних правовідносин та їх місця у системі права, адже, будучи предметом досліджень багатьох науковців вже достатньо давно, на сьогодні не знаходимо єдності в їх поглядах, і у тому числі відсутнє належне законодавче закріплення цього поняття. Схожа ситуація склалася стосовно акціонерних правовідносин.

Виходячи зі змісту норми ч. ч. 1, 3 ст. 167 Господарського кодексу України [56], корпоративними правовідносинами є врегульовані нормами права відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав, як прав особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отриманні певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої, відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37278.html