---

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування як форма соціального захисту сімей з дітьми

Однією з організаційно-правових форм соціального захисту сімей з дітьми є загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке здійснюється в рамках загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, а також пенсійного страхування.

Як зазначає Н.Б. Болотіна, сучасна система загальнообов’язкового державного соціального страхування характеризується низкою ознак, які відрізняють її від відповідної системи, яка існувала раніше. Однією з таких особливостей, на думку вченої, є охоплення ним значної кількості соціальних ризиків [16, с. 65]. У той же час, у сфері соціального захисту сімей з дітьми загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням охоплені лише деякі соціальні ризики, серед яких: вагітність та пологи; тимчасова непрацездатність у зв’язку з необхідністю догляду за хворою дитиною, а також дитиною у віці до  трьох років або дитиною-інвалідом віком до 18 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною; втрата годувальника, у тому числі у зв’язку з нещасним випадком на виробництві.

Важливою ознакою матеріального забезпечення та соціальних послуг в рамках загальнообов’язкового державного соціального страхування у сфері соціального захисту сімей з дітьми є джерела їх фінансування, основними з яких, відповідно до ст. 20 Основ законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, є внески роботодавців і застрахованих осіб. До формування коштів Фонду соціального страхування України відповідно до ст. 11 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» [169] залучаються також суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб-підприємців за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків, штрафів за недотримання законодавства про соціальне страхування, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за такі порушення; доходи від розміщення тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів Фонду; добровільні внески та інші надходження відповідно до закону.

Як зазначають М.В. Лушнікова та А.М. Лушніков, особливістю правовідносин у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування є їх виникнення на підставі фактичного складу, який включає в себе не лише факт страхування від конкретного виду соціального ризику, але й наявність страхового стажу [98, с. 238], яким є період (строк), протягом якого особа підлягає соціальному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Таким чином, загальнообов’язкове державне соціальне страхування як організаційно-правова форма соціального захисту сімей з дітьми – це система  прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту сім’ям з дітьми, що включає матеріальне забезпечення у зв’язку з вагітністю та пологами, а також у разі хвороби дитини, догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 18 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною, втратою годувальника та соціальні послуги за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

На підставі дослідження законодавства у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування можна виокремити види грошових виплат, що характерні для соціального захисту сімей з дітьми, серед яких: допомога по вагітності та пологах, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), пенсія у зв’язку з втратою годувальника, страхові виплати у разі смерті годувальника внаслідок нещасного випадку на виробництві. До соціальних послуг, що надаються для подолання чи пом’якшення несприятливих наслідків соціальних ризиків, пов’язаних з утриманням та вихованням дитини, та фінансуються за рахунок Фонду соціального страхування України, відноситься санаторно-курортне забезпечення.

Варто зазначити, що допомога по вагітності і пологам має подвійний характер, оскільки з одного боку, є соціально-страховою виплатою для осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню на підставі Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» [169], а з іншого – грошовою виплатою сім’ям з дітьми, що здійснюється в рамках державного соціального захисту зазначеної категорії населення.

Допомога у зв’язку з вагітністю і пологами не залежить від обсягу страхового стажу та виплачується застрахованим жінкам у розмірі 100 % середньої заробітної плати (доходу), обчисленої у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за весь період однойменної відпустки, тривалість якої становить до пологів 70 календарних днів, після пологів – 56 (70 – у разі ускладнених пологів або народження двох і більше дітей) [140]. Однак встановлення відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами тривалістю 126 (140) календарних днів, що відзначається на розмірі допомоги, яка виплачується у такому випадку, викликає сумніви.

Конвенцією Міжнародної організації праці № 103 про охорону материнства (переглянута № 183) [73] передбачено право жінки на відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю не менше 14 тижнів, з яких не менше 6 тижнів повинні надаватися після народження дитини. Таким чином, законодавство України у цій сфері відповідає міжнародним стандартам, встановлюючи тривалість відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами (при нормальному їх протіканні та народженні однієї дитини) тривалістю 18 тижнів.

Однак нормативно-правові акти у сфері тривалості оплачуваної відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами зарубіжних країн є більш розвиненими. Так, законодавством Швеції передбачена тривалість такої відпустки – 64 тижні, Норвегії – 52 тижні, Данії – 50 тижнів, Іспанії – 24 тижні, Росії – 20 тижнів, Фінляндії – 18 тижнів, Німеччини – 14 тижнів [4]. Таким чином, показник України у сфері тривалості оплачуваної відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами є нижчим за середній. Враховуючи проголошення України соціальною державою та прагнення дотримання міжнародних стандартів у сфері соціального захисту населення, у тому числі шляхом запозичення позитивного досвіду зарубіжних країн, на нашу думку, порядок призначення і виплати допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами у нашій державі потребує реформування.

У зв’язку з цим, заслуговує на увагу досвід таких країн, як Франція та Польща, законодавством яких встановлено диференціацію тривалості оплачуваної відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, а, отже, і розміру відповідної допомоги, залежно від кількості дітей у родині. Так, відповідно до законодавства Франції допомога у зв’язку з вагітністю і пологами виплачується у розмірі 100 % доходу жінки протягом 6 тижнів – до та 10 тижнів – після народження першої дитини, 8 тижнів – до та 18 тижнів – після народження другої та наступних дітей [82, c. 120].

В Україні, на жаль, відсутня диференціація тривалості відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами, а, отже, і розміру однойменної допомоги, залежно від кількості дітей у родині, за виключенням одночасного народження двох чи більше дітей. На нашу думку, запровадження досвіду зарубіжних країн шляхом підвищення тривалості відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами для окремих категорій осіб, підвищило б рівень соціального захисту сімей з дітьми, стимулювало б зростання рівня народжуваності, покращення демографічної ситуації в Україні.

Вищезазначену тезу підтверджує те, що ще за радянських часів такими відомими вченими, як О.Ф. Чернишова, В.М. Толкунова, О.В. Протас, Т.М. Москвичова висловлювалась думка про необхідність збільшення періоду відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами. Зокрема, В.М. Толкунова пропонувала надавати повністю оплачувану відпустку у випадку народження першої дитини – тривалістю 120 календарних днів, другої – 140 календарних днів, третьої (за наявності на утриманні двох дітей) – 160 календарних днів, а у випадку виникнення патологій під час пологів додавати до них ще 14 календарних днів [292, c. 183].

Пунктом 6.2. Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13 листопада 2001 р. № 455 [182], передбачена можливість подовження відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами у випадку передчасних пологів, виникнення ускладнень під час їх протікання або в післяродовому періоді на 14 днів на підставі листка непрацездатності, який видається у такому випадку. Однак, на  нашу думку, жорстка фіксація у нормативно-правових актах тривалості можливої непрацездатності жінки у таких випадках суперечить завданню законодавства про соціальний захист – встановлення гарантій захисту осіб від соціальних ризиків, а у випадку їх настання – пом’якшення або подолання їх наслідків. Видається доцільним скасувати обмеження тривалості періоду тимчасової непрацездатності жінки у випадку виникнення ускладнень під час пологів та запровадити видачу відповідних довідок залежно від медичних рекомендацій лікувально-профілактичного закладу, в якому відбувалися пологи.

Таким чином, на нашу думку, задля підвищення рівня соціального захисту сімей з дітьми, стимулювання зростання рівня народжуваності, доцільно внести зміни до пункту 6.2 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, виклавши його у такій редакції: «У разі передчасних або багатоплідних пологів, виникнення ускладнень під час пологів або в післяпологовому періоді, ... видається листок непрацездатності на період до повного відновлення здоров’я». Доцільно також доповнити ст. 17 Закону України «Про відпустки» частиною третьою, передбачивши право особи на відпусту у зв’язку з вагітністю і пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів та 70 календарних днів після пологів у випадку народження другої та наступної дитини (за наявності на утриманні відповідно однієї дитини чи більше дітей). У випадку виникнення ускладнень під час пологів, особа має право на подовження післяпологової відпустки на підставі довідки встановленого зразка, виданої лікувально-профілактичним закладом.

У зв’язку з цим, положення ст. 8 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», ст. 25 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», пункт 5 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми необхідно буде привести у відповідність до ст. 17 Закону України «Про відпустки».

Законодавством України у сфері призначення і виплати допомоги у зв’язку з вагітністю і пологами передбачена подовжена тривалість терміну  відпустки, за який виплачується зазначена допомога, до 180 календарних днів (90 днів – до і 90 днів – після пологів), для жінок, які віднесені до І-ІV категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи [140].

Таким чином, нормативно-правовими актами України у сфері правового регулювання призначення і виплати допомоги у зв’язку з вагітністю і пологами передбачено їх диференціацію залежно від суб’єкта – отримувача даного виду допомоги.

Більша тривалість відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами, а, отже, і виплата допомоги, що надається за цей період, залежно від особливостей умов проживання жінки, характеру її попередньої трудової діяльності, передбачена також законодавством зарубіжних країн. Так, наприклад, у Чехії відпустка у зв’язку з вагітністю і пологами одиноким матерям із 100 % її оплатою  надається тривалістю 35 тижнів, що на 7 тижнів перевищує нормальну її тривалість. У Фінляндії жінкам, які до вагітності працювали на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, надається допомога у зв’язку з вагітністю та пологами у розмірі 100 % доходу такої жінки за час відповідної відпустки, тривалістю 155 робочих днів [82, c. 121, 126].

На нашу думку, запровадження досвіду зарубіжних країн в Україні щодо зміни умов призначення і виплати допомоги у зв’язку з вагітністю і пологами одиноким матерям за період однойменної відпустки, тривалість якої буде становити 90 календарних днів до пологів та 90 календарних днів – після, підвищить рівень соціального захисту сімей з дітьми, зокрема, неповних.

У зв’язку з цим, на нашу думку, порядок призначення і виплати допомоги у зв’язку з вагітністю і пологами в Україні необхідно диференціювати  залежно від кількості дітей, які перебувають на утриманні родини, виховання та утримання дитини одинокою матір’ю та правового статусу жінки.

Таким чином, до частини третьої ст. 8 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», абзацу другого частини першої ст. 25 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», частини першої пункту п’ятого Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми доцільно внести зміни, виклавши зазначені норми у такій редакції: «…Одиноким матерям, жінкам, віднесених  до І-ІV категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, допомога у зв’язку з вагітністю та пологами виплачується за 180 календарних днів однойменної відпустки (90 – до пологів і 90 – після пологів)…».

Не можна не згадати також про допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, яка до 1 січня 2007 р. призначалася і виплачувалася  на підставі двох законів України, а саме: «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», що передбачав право осіб, які не застраховані у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування на отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за рахунок коштів державного бюджету, а також «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», який закріплював порядок надання відповідної допомоги застрахованим особам за рахунок коштів Фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності.

Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (ст. 34) (у редакції до 28.12.2007 р.) було передбачено право застрахованих осіб у випадку настання соціального ризику, пов’язаного з народженням дитини та необхідністю догляду за нею, на допомогу по вагітності і пологам, допомогу при народженні дитини, допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, реалізація якого була покладена на Фонд соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності.

Однак Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 6 грудня 2006 р. № 453 [226] з 1 січня 2007 р. питання призначення допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку застрахованим особам були передані до компетенції органів праці та соціального захисту населення, у зв’язку з чим виплата відповідних допомог з того часу здійснювалася за рахунок субвенцій з державного бюджету до місцевих бюджетів.

Крім того, пунктом 25 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» [153] 28 грудня 2007 р. до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»,  було внесено низку змін, зокрема, з назви Закону та його тексту виключено словосполучення «народженням та», виключені норми, що регулювали порядок призначення і виплати допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та ін.

Між тим, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008 [257] положення пункту 25 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були визнані неконституційними.

Під час розгляду конституційного подання Конституційний Суд України  дійшов висновку, що законом про Державний бюджет не можуть бути внесені зміни до інших законів, скасовані або зупинені їх окремі положення. Обґрунтовуючи свою точку зору, Конституційний Суд України посилається на низку норм законодавства, якими встановлено вичерпний перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет – встановлення тільки доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби. У зв’язку з цим  Конституційний Суд України, ухвалюючи рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 [46], звернув увагу органів державної влади на те, що законом про Державний бюджет не може бути скасованим чи зміненим обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій особи, передбачених іншими законами України.

Таким чином, положення п. 25 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які виключають право застрахованої особи на отримання допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на підставі Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», суперечать Конституції України, зокрема ст. 22, так як фактично звужують зміст і обсяг прав і свобод людини та громадянина.

Оскільки, відповідно до ст. 73 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. [215], акти або їх окремі положення втрачають чинність з дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх невідповідність Конституції України, то призначення і виплата застрахованим особам допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку після 22 травня 2008 р. повинні були знову перейти до компетенції Фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, назва Закону також повинна бути викладена у редакції, яка існувала до 28.12.2007 р., а саме Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».

Однак, аналізуючи практику призначення і виплати відповідних допомог, можна зазначити, що до 1 липня 2014 р. такі виплати продовжували здійснюватися в рамках державної соціальної допомоги органами соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету до місцевих бюджетів, що свідчить про відсутність дієвого механізму реалізації рішень Конституційного Суду України та призводить до колізії правових норм у цій сфері.

28 грудня 2014 р. був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» № 77-VIII, яким затверджено Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» [169], в рамках якого здійснюється нормативно-правове регулювання загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, а також від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Відповідно до ст. 19 вищезазначеного Закону застраховані особи в рамках загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають право на отримання матеріального забезпечення у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, а також вагітністю та пологами. Тобто до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» положення, відповідно до яких здійснювалися призначення і виплата допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, ліквідація яких 22 травня 2008 р. визнана неконституційною, не перейшли.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» застраховані особи мають право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг у разі настання страхового випадку, захист від якого передбачений страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. Єдиною умовою надання видів соціально захисту в рамках даного виду страхування є настання такого випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення).

Перебування особи у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не тягне за собою припинення трудових відносин, а, отже, і втрату статусу застрахованої особи, тим більше, що з 19 листопада 2013 р. відповідно до Закону України «Про внесення зміни до статті 7 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» щодо зарахування до страхового стажу періоду відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку» [152] період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Основною підставою призначення особі матеріального забезпечення в рамках загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності на підставі пункту тринадцятого частини першої ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» є обставина, внаслідок якої застрахована особа або члени її сім’ї можуть тимчасово втратити засоби існування, тобто непрацездатність, якою визнається закріплений у нормах права стан організму людини або життєві обставини особи, які не дають їй можливості брати участь у суспільному виробництві або ускладнюють таку участь [99, c. 169].

За тривалістю непрацездатність можна розділити на постійну, стійку і тимчасову, під якою С.М. Синчук розуміє неспроможність особи здійснювати трудову діяльність внаслідок короткочасних обставин об’єктивного характеру [270, c. 57].

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37860.html