Участь міжнародних судових органів в процесі міжнародної правотворчості

Однією з основних функцій міжнародного права є мирне вирішення міжнародних спорів. Відповідно до Манільської декларації про мирне вирішення міжнародних спорів, засобами вирішення спорів є переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд, звернення до регіональних угод [92]. Ускладнення міжнародних відносин та глобалізація міжнародного права зумовлюють зростання кількості міжнародних спорів та підвищення значення судових органів та арбітражу для вирішення цих спорів, чому, на думку Б. Кінгсбері, сприяють розвиток вільної торгівлі, необхідність захисту інтелектуальної власності, інвестицій, майнових прав, потреба у забезпеченні базових цивільних та політичних прав [261].

Ще на початку ХХ сторіччя в світі не існувало жодного постійно діючого міжнародного судового органу. Міжнародні суперечки подекуди вирішувалися у рамках міжнародних арбітражів, які створювалися для розв’язання конкретної справи та ліквідовувалися після її вирішення. За таких умов важко було говорити про усталену практику правозастосування у міжнародному правосудді, хоча окремі рішення тогочасних міжнародних арбітражів вважаються знаковими для розвитку міжнародного права [270].

До 1950 року в світі існував лише один постійно діючий міжнародний судовий орган – Міжнародний Суд ООН, правонаступник Постійної палати міжнародного правосуддя Ліги Націй. Станом на 2000 рік, за підрахунками Американської асоціації міжнародного права, на планеті існувало понад 50 міжнародних судових інституцій [318], не рахуючи квазісудових міжнародних органів. Відповідно, постає питання про ознаки, які дозволили б вважати певний міжнародний орган міжнародним судом, а також про межу, що відділяє міжнародні суди від інших органів, за допомогою яких вирішуються міжнародні суперечки, таких як арбітраж, посередництво та інших.

Для позначення міжнародних судових органів використовуються різні терміни: «суд», «суд з прав людини», «трибунал», «орган з вирішення спорів», «арбітраж» тощо. Можна додати, що в англійській мові існує певна різниця між термінами «court» та «court of justice», обидва з яких зазвичай перекладаються на українську та російську мову як «суд». На нашу думку, відмінність назв міжнародних судів означає більше, ніж термінологічну розбіжність. Воно свідчить про різницю у характері цих органів, що випливає з покладених на них завдань.

Під словом «суд справедливості» («court of justice») у міжнародному праві розуміється орган з широким колом повноважень щодо вирішення міждержавних спорів, які виникають із міжнародних зобов’язань держав. Так, статтею 36 Статуту Міжнародного Суду ООН передбачається, що до відома суду відносяться «будь-які справи, що можуть бути передані йому сторонами та усі питання, що спеціально передбачені діючими договорами та конвенціями» [148]. Завданням таких судів є не стільки вирішення міжнародного спору на користь однієї з сторін, скільки відновлення справедливості та балансу на міжнародній арені.

Назва таких судів підкреслює найважливішу мету їхньої діяльності: підтримання мирного та безконфліктного співіснування між державами [252]. Окрім Міжнародного Суду ООН, такими судами є Суд Європейського Союзу (European Court of Justice), Африканський Суд Справедливості та з Прав Людини (African Court of Justice and Human Rights).

Дещо особливою підкатегорією є судові органи, які утворюються при спеціалізованих регіональних міжнародних організаціях, але позначаються як суди справедливості, прикладами чого можуть бути Суд Економічної спільноти країн Східної та Південної Африки (Court of Justice of the Common Market for Eastern and Southern Africa), або Карибський Суд (Caribbean Court of Justice). Уявляється, що в даному випадку назва таких судів вказує на прагнення учасників організації до глибшої інтеграції, першим кроком до якої стає економічне об’єднання. Не можна забувати, що Суд Європейського Союзу («European Court of Justice», колишній Суд Європейських Спільнот) був заснований для вирішення спорів у рамках Європейських Спільнот, на базі яких був утворений Європейський Союз. 

Завдання органів, що позначаються власне словом «суд» (court) менш глобальні. Як правило, вони розглядають окремі категорії справ, значущих для всієї міжнародної спільноти, або для окремої групи держав, що створюють такий суд. При цьому до слова «суд», як правило, додаються вказівки на те, яку саме категорію справ розглядає суд, а іноді також щодо меж територіальної юрисдикції суду. Як приклад можна назвати Міжнародний кримінальний суд, Європейський суд з прав людини, Міжамериканський суд з прав людини, Економічний суд СНД, Європейський суд аудиторів, Суд Європейської асоціації вільної торгівлі.

Міжнародні судові органи, що позначаються як міжнародні трибунали (international tribunals) можна визначити як міжнародні суди, що відрізняються вузькою спеціалізацією у конкретній галузі міжнародного права. На відміну від судів (courts), юрисдикція трибуналів стосується таких справ, які не мають пріоритетного значення для міжнародної спільноти, а також потребують високого рівня юридичної кваліфікації у спеціальній галузі міжнародного права.

Українською та російською мовами словосполучення «international tribunal» перекладається, зазвичай, як «міжнародний трибунал». Уявляється, що має місце певне лінгвістичне непорозуміння, адже в українській та російській мовах слово «трибунал» означає суд, наділений надзвичайними повноваженнями, що розглядає особливо важливі справи у скорочені строки (наприклад, військові трибунали чи революційні трибунали). Такі ознаки не притаманні постійно діючим міжнародним трибуналам, тому уявляється коректнішим перекладати словосполучення «international tribunal» як «міжнародний спеціалізований суд». Прикладами таких спеціалізованих судів можуть слугувати Міжнародний трибунал з морського права, Європейський трибунал з ядерної енергії, Європейський трибунал цивільної служби.

Постійно діючі міжнародні трибунали слід відрізняти від тимчасових трибуналів ad hoc, що історично утворювалися для засудження грубих порушень прав людини та військових злочинів (Нюрнберзького, Далекосхідного, Трибуналу по Руанді тощо). Такі органи дійсно можна позначити як трибунали в повному сенсі цього слова, однак, у зв’язку з утворенням Міжнародного кримінального суду, тимчасові міжнародні трибунали стають історією міжнародного права.

Особливу категорію постійно діючих міжнародних інституцій складають органи, що виконують функцію розв’язання суперечок, однак не позначаються як суди чи трибунали. Такими установами є Орган з питань вирішення спорів СОТ, Міжнародний центр по врегулюванню інвестиційних спорів, Постійна палата третейського суду та інші. У літературі такі органи отримали назву квазісудових [1, с. 28] чи органів квазіюридичного характеру [19, с. 30].

Доктриною міжнародного права розроблені критерії, які дозволяють розрізняти міжнародні судові та міжнародні квазісудові органи. Так, К. Томусчат пропонує п’ять критеріїв, за якими можна визначити певний орган як міжнародний суд. По-перше, це постійно діючий орган. По-друге, це орган утворений на підставі міжнародного договору чи іншого подібного документу. По-третє, при вирішенні ним справ має застосовуватися міжнародне право. По-четверте, справи повинні вирішуватися відповідно до відомих загальних правил процедури, що були створені до розгляду справи і не для даної конкретної справи. По-п’яте, рішення такого органу мусить бути юридично зобов’язуючим для сторін спору [331, р. 713].

На думку В.Г. Буткевича, міжнародний судовий орган характеризується такими ознаками: 1) він має бути сформований на підставі міжнародного договору; 2) суд має мати власний статут і регламент; 3) суд повинен бути незалежним в здійсненні судочинства, прийнятті рішенні та фінансових справах; 4) рішення суду має базуватися на нормах загального міжнародного права і чинних між сторонами договорах; 5) рівність та змагальність сторін у суді; 6) обов’язкова присутність у засіданні осіб, на яких поширюється юрисдикція суду; 7) юрисдикція суду поширюється на ті справи і тих суб’єктів, що визначені в установчих документах; 8) рішення такого суду є обов’язковим для виконання; 9) суди можуть функціонувати на постійній основі, посесійно чи ad hoс; 10) Рішення міжнародних арбітражних трибуналів мають такий самий ефект, як і рішення міжнародних судів [19, с. 33].

З урахуванням цих критеріїв, усе розмаїття судових органів, що існують у міжнародно-правовій системі, можна поділити на три категорії: власне міжнародні суди, суди, що розглядають публічні спори міжнародного характеру [40, с. 4] та міжнародні квазісудові органи. Підставою для такої класифікації виступає комплекс повноважень, якими наділений конкретний міжнародний орган з розв’язання спорів.

Міжнародні суди розглядають спори, що виникають із взаємних міжнародно-правових зобов’язань суб’єктів міжнародного права (держав та міжнародних організацій), а також спори про порушення державами та міжнародними організаціями зобов’язань erga omnes. Сторонами у таких судах виступають держави та міжнародні організації.

У випадках спорів про порушення зобов’язань erga omnes судовий розгляд можуть ініціювати також фізичні та юридичні особи, які виступають лише заявниками. Міжнародні суди не вирішують питань щодо прав та обов’язків фізичних та юридичних осіб, однак можуть зобов’язати державу припинити порушення зобов’язання erga omnes, від якого потерпають такі фізичні та юридичні особи. Прикладами таких судів є Міжнародний Суд ООН та Суд Європейського Союзу.

У цьому аспекті необхідно відмітити тенденцію до «інтернаціоналізації» недержавних суб’єктів через міжнародні суди. Статуту Міжнародного Суду ООН був відомий лише один суб’єкт, що може бути стороною у спорі – держава (ст. 36 Статуту). У сучасному міжнародному праві це положення виглядає застарілим. Так, Суд Європейського Союзу може розглядати позови фізичних осіб про скасування актів Союзу в разі їхньої невідповідності європейському законодавству про права людини, а також позови про порушення прав фізичних та юридичних осіб через бездіяльність органів ЄС. Саме спори, що виникають з порушень прав людини, складають основний масив порушень міжнародних зобов’язань erga omnes, які підлягають розгляду міжнародними судами. Розглядаються такі справи й Міжнародним Судом ООН, для чого державами застосовується процедура дипломатичного захисту асоційованих з нею фізичних чи юридичних осіб.

Наступний крок на цьому шляху зробили творці Африканського суду справедливості та з прав людини, що був утворений шляхом злиття Африканського суду з прав людини та народів та Суду Африканського Союзу та, відповідно, поглинув завдання обох судів. Утворився змішаний суд, здатний розглядати як міждержавні спори, так і спори за позовами фізичних осіб до держав [321]. Таким чином, Африканський суд поєднує у собі риси міжнародного суду, та суду, що розглядає публічні спори міжнародного характеру.

Нерідко суди, що розглядають публічні спори міжнародного характеру, виступають вищою інстанцією щодо національних правових систем та розглядають справи, у яких однією стороною є держава-порушник міжнародного зобов’язання, а іншою – фізична або юридична особа, чиї права були порушені. Такі особи можуть звернутися до наднаціонального суду лише в разі вичерпання національних засобів правового захисту [174]. Так, відповідно до статті 35 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Європейський суд з прав людини розглядає справу лише після вичерпання національних засобів юридичного захисту [76].

Відособленим у цій категорії судів є Міжнародний кримінальний суд. З одного боку, він розглядає справи про грубі порушення міжнародного права, що викликають занепокоєння всієї світової спільноти [126]. Фактично, саме міжнародна спільнота опосередковано виступає стороною обвинувачення у цьому суді. З іншого боку, порушення, що розглядаються Міжнародним кримінальним судом, здійснюються фізичними особами, відповідно, фізичні особи виступають обвинувачуваною стороною. Крім того, Міжнародний кримінальний суд є вищим органом щодо національних систем кримінального судочинства [83, с. 88]. Ці дві обставини змушують вважати Міжнародний кримінальний суд, незважаючи на його своєрідність, судом, що розглядає публічні спори міжнародного характеру.

Третьою категорією є міжнародні квазісудові органи, покликані врегульовувати міжнародні суперечки. Таким органам притаманні риси, що споріднюють їх з міжнародними судами: встановлена процедура, подібна до судового розгляду, винесення рішення щодо прав та обов’язків сторін, яке може не співпадати із їхніми вимогами, а також здатність закріплювати досягнутий сторонами компроміс. Квазісудові органи, як правило, створюються при міжнародних організаціях з метою вирішення існуючого, або можливого спору між учасниками організації [192, р. 403].

Особливістю квазісудових органів є поєднання у їхній діяльності елементів судочинства та адміністрування. Так, у Домовленості про правила та процедури врегулювання суперечок СОТ відзначається, що Орган з врегулювання суперечок СОТ має своєю метою консультування та врегулювання суперечок. [47] У Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами вказується, що метою Міжнародного центру з врегулювання інвестиційних спорів є забезпечення вирішення через арбітраж інвестиційних спорів між договірними державами та особами інших договірних держав; з положень Конвенції безпосередньо випливає адміністративний характер цього органу, адже Центр складається з Адміністративної ради та Секретаріату, що забезпечує роботу ради [77]. Так само адміністративну природу має й Постійна Палата Третейського Суду [261], хоча цей орган і вирізняється певною окремішністю, зумовленою договірним характером підсудності, що характерно скоріше для «класичних» міжнародних судів. Як можна помітити, задекларованою метою квазісудових органів є не розв’язання спорів на користь однієї з сторін, а врегулювання суперечок та допомога сторонам суперечки у досягненні компромісу.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/16794.html