Загальна характеристика збройної конфліктності як вияву владних відносин у світовій системі

Сучасна наукова думка щодо стану і рівня суспільного розвитку дає підстави говорити про формування загальносвітової системи міжнародних відносин як системної цілісності.

Така системність, своєю чергою, передбачає комплекс взаємопов’язаних проблем різного рівня важливості і впливовості на розвиток (або антирозвиток?) світового суспільства.

Збройні конфлікти зі всією очевидністю є однією з найважливіших серед цих проблем. Опанування їх змісту та природи безперечно виводить дослідника, по-перше, на причинність, а, по-друге, на можливості і засоби їх подолання, серед яких одне з ключових посідає міжнародне право.

Стан і можливості міжнародного права щодо приборкання конфліктності взагалі і збройної конфліктності, зокрема, є предметом детального розгляду у другому і третьому розділах дослідження. Тут відмітимо лише тісний взаємозв’язок і взаємний вплив міжнародного права і збройної конфліктності. Міжнародне право не повинно розглядатись як щось непохитне, оскільки воно може суперечити національним інтересам або справедливості у взаємовідносинах між народами. Міжнародне право функціонує як регулюючий і обмежувальний механізм у світовій політиці і, на жаль, є очевидним, що ефективність цього механізму залишається невисокою [34, с. 28; 97, с. 13].

На думку відомого англійського юриста-міжнародника Дж. Шварценбергера, міжнародне право значною мірою формувалось як право сили. «У суспільстві, – вказує вчений, – де функції влади не обговорюються, першочергова функція права полягає у тому, щоб допомагати підтримувати зверхність сили і ієрархії, встановленої на основі системи владних відносин, і надавати цій системі пошану і святість, що дарують законам. Міжнародне звичаєве право досягає цієї мети різними шляхами» [158, с. 368, 369].

Цікаво, що даючи характеристику місця і ролі міжнародного права у міжнародних відносинах, точніше, вказуючи причини його невисокої ефективності, Дж. Шварценбергер тим самим визначає ключову детермінанту міжнародної конфліктності, якою є, по-перше, проблема влади, а по-друге, проблема, що пов’язана з порушенням монополії світового впливу «традиційної» військово-економічної сили втручанням у світопорядок сили, що базується на застосуванні асиметричних засобів, передовсім таких як тероризм.

Вище було охарактеризовано конфліктогенність влади загалом. Щодо міжнародної сфери слід вказати, що проблема влади посідає ключове місце у теорії міжнародних відносин. Попри розбіжності парадигм, шкіл і напрямків (реалполітика, ліберально-ідеалістичний напрям, неомарксизм), усі вони виходять з того, що особливості об’єкта теорії міжнародних відносин пов’язані зі специфікою виявів владних відносин між суб’єктами, які взаємодіють на світовій арені [31, с. 67; 156, с. 32].

В умовах нестабільного у соціально-економічному плані міжнародного суспільства усе, що йде від влади, масова свідомість сприймає з недовірою. Породжуються протестні настрої, оскільки соціальні очікування внаслідок дії влади здебільшого не підтверджуються, а часто результати таких дій мають протилежний характер [30, с. 100; 162, с. 80]. Характерним прикладом цього можуть послужити дії коаліції західних держав у Лівії. Втручання у внутрішні справи цієї держави супроводжувалися обіцянками створити засади для демократичного розвитку країни. Заперечувалась мета знищення лідера країни М. Каддафі. У підсумку ж потурання розправі над М. Каддафі, яка сталася 19 жовтня 2011 року, вказує на інші плани держав коаліції щодо Лівії та її нафтових і водних ресурсів. Але головне, що там утворене вогнище насильницького протиборства, яке відчутно посилить міжнародну конфліктність.

Звідси сама влада є не лише регулятором конфліктності, але, здебільшого, джерелом напруги у суспільстві, яка посилюється з «глобальним» усвідомленням населенням планети смислу людської гідності (як вищої самоцінності), а також із зниженням визнання легітимних підстав для владних функцій і повноважень.

Конфліктогенність влади визначається також тим, що в сучасних умовах вона стає предметом самоцінності. Не лише завдяки тому, що вона відкриває доступ до матеріальних ресурсів, але в силу того, що за допомогою влади вводиться і затверджується певна інтерпретація життєвого світу. Влада не просто «віддзеркалює інтереси», вона творить нові відносини, вона конструює соціальний світ, модифікуючи соціальний простір [57, с. 155-156].

Для цілей нашого дослідження поняття влади розглядається у широкому міжнародному контексті. Зберігаючи ті самі рушійні механізми, що й внутрішньодержавні, конфліктогенність влади у міжнародному просторі має свою природу, свою історію, свою динаміку розвитку. При цьому контрпродуктивність влади набула матеріальних характеристик і виявилась через системну кризу, яку переживає сучасне світове суспільство.

На думку О. Г. Здравомислова, створення суспільства відбувається при конструюванні владою певних суспільних відносин, яке (конструювання) вона супроводжує. Перший етап такої «конструкції» закладає конфліктогенність розбіжністю інтерпретацій основних понять, що використовуються політикою («інтереси держав», «ринок» тощо). Другий етап характеризується втіленням понять, їх офіційною вербалізацією. При цьому дії влади можуть мати як конструктивний, так і деконструктивний зміст. На третьому етапі відбувається безпосереднє створення владою конфліктної ситуації. Причому основна питома вага конфліктності припадає на внутрішньовладну суперечку. Предмет конфлікту формується навколо визнання або невизнання влади, її легітимності. Зміст четвертого етапу пов’язується з формуванням засобів боротьби [68, с. 16-17]. Важливим фактором переваги, що у міжнародних взаємодіях усе частіше віддається асиметричним засобам насильства (тероризм, заволодіння ядерними зарядами тощо), є неспівставність військово-економічних можливостей сторін глобалізованого конфлікту. Намагання втілити військово-економічну перевагу через «експлуатацію» гуманітарних засад міжнародного права (особливо «м’якого» права), як це відбувається в Іраку, Афганістані, Лівії, Сирії та інших країнах і регіонах, лише посилює недовіру до міжнародного права у протиборчих сторін і відповідним чином підвищує мотивацію для асиметричного опору.

Отже, вважаючи полем формування як насильницького асиметричного засобу боротьби міжнародні взаємодії, по-перше, слід звернути увагу на владні характеристики цих взаємодій. По-друге, оцінка класичної конфліктної сутності міжнародних відносин спонукає до дослідження динаміки сучасної міжнародної конфліктності, механізмів її трансформації до набуття терористичного змісту, що не залишається при цьому без активного міжнародно-правового реагування [19, с. 223]. Досить назвати потужний нормативний масив сучасного міжнародного антитерористичного права. Тобто конфліктологічний підхід уявляється тим науковим інструментом, за допомогою якого на даному етапі дослідження необхідно через опанування природи і змісту сучасної збройної конфліктності дійти розуміння адекватності міжнародного нормотворення на шляху протидії такій конфліктності [16, с. 117-119; 155, с. 94].

Міжнародне співтовариство як світова система, незважаючи на задекларовану юридичну однорідність, що мусить ґрунтуватись на принципі суверенної рівності держав як основоположних суб’єктів міжнародного права, постійно зазнає певної структуризації, яка, безумовно, має провладний контекст.

Це з певними нюансами виходить з низки теорій світового розвитку, запропонованих О.І. Неклессою, І. Валерстайном, О.С. Панаріним, С. Аміном, Дж. Гольдстайном, Дж. Модельські, У. Беком та іншими відомими у світі фахівцями, більшість з яких доводять владну структурованість світу з наявністю «ядра» та підпорядкованих йому «периферії» і «напівпериферії» [21; 31; 106; 113]. Відсутність верховної влади у світових взаємодіях – це лише зовнішня сторона владних за своєю суттю відносин у міжнародному просторі. За нею вбачається сутнісна структура фактичного всевладдя «центру» світової системи, що означає зверхність економічно розвинених держав над слаборозвиненими і державами з середнім розвитком.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/16795.html