Терористична асиметрія і міжнародне право збройних конфліктів

Як уже зазначалося, трансформація збройної конфліктності, її змісту, форм і методів зумовлюється не лише технологічним розвитком, але й характеристиками суб’єктів конфлікту, їх потужністю, цілями й інтересами протиборчих сторін, ступенем їх неспівпадіння тощо.

Звідси випливає, що конфлікт як категорію соціальної взаємодії слід розглядати у двох розуміннях: як власне конфлікт інтересів сторін і як засіб досягнення цих інтересів сторонами. Природно, що, по-перше, регулюючого впливу з боку права мають зазнавати обидві зазначені «іпостасі» конфлікту. По-друге, виходячи з однієї з основоположних засад теорії конфлікту щодо наявності у ньому конструктивної функції, антиконфліктне нормотворення слід вибудовувати, орієнтуючись на таку конструктивну функцію. Це досягається через аналіз динаміки співвідношення двох зазначених «образів» конфлікту і дає праву можливість реалізувати свій вищий принцип − принцип справедливості.

По-третє, рушійним механізмом будь-якого соціального конфлікту є конфліктогенність влади. Ключова складова цієї конфліктогенності й полягає у тому, що влада прагне реалістичний конфлікт інтересів, зокрема, і для правової дії, підмінити нереалістичним конфліктом засобів його розв’язання, засобів боротьби.

Отже, оцінку ефективності міжнародно-правового регулювання боротьби з тероризмом не можна вважати повною без детального дослідження змісту, місця і ролі терористичних методів дій як засобу боротьби у соціальному конфлікті, а також ступеня визначеності цієї ролі й місця у міжнародному праві збройних конфліктів.

Видатний засновник конфліктології Г. Зіммель стверджував, що конфлікти, які породжені зіткненням інтересів, містять у собі стримуючий елемент тією мірою, якою боротьба є лише засобом досягнення цілі; якщо бажаного результату можна досягти за допомогою інших засобів, то й вони можуть бути використані. У таких випадках конфлікт – лише одна з декількох функціональних можливостей [238, p. 27-28]. Це основоположне твердження породжує одне з ключових питань даного дослідження: чи може сучасний соціальний конфлікт, який відбиває міжцивілізаційне протистояння у прагненні «третього світу» реалізувати своє право на політичну, економічну незалежність і розвиток, відбутися при застосуванні інших, ніж у терористичні, засобів боротьби?

На думку відомого американського конфліктолога Л. Козера, саме критерій поділу конфлікту як засобу і конфлікту як цілі дає можливість відрізняти реалістичний конфлікт від нереалістичного. «Конфлікти, що виникають через незадоволення специфічних вимог у рамках відносин та очікуваних вигод учасників і спрямовані на об’єкт, що потерпає фрустрацію, можуть вважатися реалістичними конфліктами тією мірою, якою вони є засобами досягнення певного результату. Нереалістичні конфлікти породжені не антагонізмом цілей учасників, а необхідністю розрядки, щонайменше, в одного з них. У цьому випадку вибір суперника прямо не пов’язаний ні з проблемою, щодо якої точиться суперечка, ні з необхідністю досягнення певного результату… У реалістичному конфлікті містяться функціональні альтернативи щодо засобів. Учасникам завжди потенційно доступні механізми, різні за ефективністю, але інші, ніж конфлікт. У нереалістичному конфлікті, навпаки, існують лише функціональні альтернативи щодо об’єктів [69, с. 71, 72].

Л. Козер вбачає для реалістичного конфлікту можливість заміни засобів боротьби: «Конфлікт першого типу (реалістичний) розглядається учасниками як засіб досягнення реалістичних цілей – засіб, від якого можна відмовитись, якщо з’являться інші, більш ефективні засоби» [69, с. 79].

Закономірності, що притаманні реалістичному конфлікту, часто застосовуються у міжнародних відносинах без урахування того, що конфлікти цієї сфери – це передовсім реалістичні конфлікти, що ґрунтуються на боротьбі за владу, зіткненні інтересів або цінностей, а нереалістичні елементи тут, як правило,є випадковими, вони відіграють допоміжну роль [206, p. 215].

Як висловився відомий американський політолог Е. Джонсон: «Зазвичай вважають, що взаємні антипатії…відіграють значну роль у розв’язанні воєн. Історія дає лише одиничні свідоцтва на користь цієї точки зору. Подібні антипатії виявляються скоріше результатом, ніж причиною воєн» [185, с. 336-337].

Сучасні конфліктологічні дослідження тероризму значно поширили уявлення про генезис і природу цього злочинного явища [12, с. 16-163]. Поза сумнівами, вбачаються відповідні конфліктологічні характеристики тероризму як явища, що уособлює соціальний (політичний) конфлікт глобального характеру, тобто такого, що має реалістичну основу (міжнародно-соціологічну і геоекономічну природу). «Соціологічне дослідження міжнародної політики, – пише Л. Козер, – цілком законно може займатися вивченням напруг, що виникають в силу різних фрустрацій у національних соціальних системах, але воно не досягає своєї головної мети, поки не проаналізує реалістичні конфлікти з приводу розподілу влади, навколо яких і формуються контури союзів і протистоянь…Кожна соціальна система містить джерела реалістичних конфліктів тієї мірою, якою люди висувають конфліктні вимоги щодо статусу, влади, ресурсів і дотримуються конфліктних цінностей. Реалістичні конфлікти виникають тоді, коли люди стикаються з перешкодами в реалізації своїх вимог, коли їх запити не задовольняються, а сподівання зазнають краху» [69, с. 76, 78-79].

Отже, реалістичність і глобальність терористичного конфлікту (тероризму) базується на відторгненні внаслідок невтримної соціально-економічної поляризації значної частини міжнародного суспільства (в основному – це країни «третього світу») від ресурсів, технологій, благ цивілізації, а, отже, від влади. Протестні настрої глобального масштабу, що виникають унаслідок зубожіння і безвиході, за відомими причинами посилюються міжцивілізаційними чинниками протистояння і набувають радикальних форм. На вістрі таких планетарних соціальних протестів природним чином виникають радикальні рухи і мережі, що все частіше беруть на озброєння єдино прийнятні для них терористичні засоби боротьби [90; 126; 146; 157].

На наш погляд, тероризм (терористичний конфлікт) – це самостійне й самодостатнє соціальне явище глобального ґатунку. Як засіб розв’язання геоекономічних і соціальних протиріч в умовах глобалізації він є феноменальним. Цю феноменальність передовсім слід пов’язувати з терористичними методами дій, тобто терористичними актами.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/16795.html