Правове регулювання агентської діяльності у морських портах

Використання ресурсів морських портів для здійснення господарської діяльності потребує знання законодавства країни порту, місцевої практики, звичаїв тощо, що може бути проблематичним для іноземного суб’єкта господарювання.

Як зазначають Ю. Ю. Васьков та М. М. Цимбал, «правила оформлення перетинання суднами державного та митного кордону України, їх обробки та постачання в портах викликають певні складнощі. В Україні процедури з оформлення приходу та відходу морських суден включають діяльність багаточисленних державних установ та організацій та регулюються великою кількістю законів, правил, інструкцій та інших нормативних актів. Недостатнє знання екіпажем діючих норм, окрім штрафних санкцій, призводить до непродуктивних простоїв морських суден» [17, c. 4].

 Вищенаведене обумовлює звернення судновласників та інших осіб до суб’єктів портового господарства, що надають представницькі послуги у морському порту.

Представницькі послуги у морському порту можна класифікувати на: 1) агентські послуги; 2) транспортно-експедиторські послуги; 3) послуги митних брокерів тощо.

Агентські послуги у морських портах займають особливе місце, адже здебільшого судновласники та фрахтувальники користуються послугами агентів щодо представництва їх інтересів у відносинах з іншими учасниками господарських правовідносин у морських портах.

Дослідженню агентської діяльності та агентських правовідносин останнім часом приділялась значна увагу як вченими-цивілістами, так і господарниками. Серед дослідників можна виокремити А. І. Дрішлюка, А. Л. Дядюк, Р. В. Колосова, Р. О. Коротку, Ю. Г. Орзіха, В. В. Проценка та інших.

Як слушно зазначається у літературі, агентування є тією діяльністю, що може використовуватися у різних сферах суспільного буття (дипломатичних відносинах, військовій справі, у тому числі розвідці, у сфері освіти, трудових та господарських відносинах тощо) [79, с.6]. При цьому у сфері господарювання агентська діяльність є «різновидом підприємницького посередництва, що здійснюється шляхом надання юридичних та фактичних послуг від імені, за рахунок, під контролем, в інтересах принципала, зацікавленого у встановленні нових правовідносин із третіми сторонами» [55, с.7].

Агентська діяльність опосередковується агентським договором, який більшість вчених відносить до договору щодо надання послуг [52, с. 9; Див. 182; 55, с.9-10].

Агентський договір здебільшого має саме господарсько-правовий характер. У ГК наявна окрема глава 31, присвячена регулюванню агентської діяльності (як синонім застосовується термін «комерційне посередництво») у сфері господарювання. Не можна погодитись із В.В.Проценко, який зазначає, що «практика правового регулювання в Україні двох генетично пов’язаних один з одним інститутів – комерційного представництва і агентського договору, пішла шляхом руйнування єдності правової матерії приватного права…Підхід українського законодавця, за яким загальні норми, що регулюють комерційне представництво, розміщені в загальній частині ЦК України, а спеціальні норми, що регулюють власне агентський договір, розташовані в кодифікованому акті, який врегульовує господарські відносини, слід визнати невдалим, оскільки такий підхід неминуче ускладнює застосування приватноправових норм і веде до ускладнення правового регулювання однорідних суспільних відносин» [182, с.9]. Вбачається, що проблема, на яку зазнає вищезазначений автор, є надуманою. Агентські договори здебільшого мають саме господарсько-правовий характер й наявність спеціальних норм правового регулювання саме у ГК слід вважати логічним та обґрунтованим. Проблеми правозастосування повинні вирішуватись шляхом тлумачення, а не дублюванням у ЦК положень ГК. На господарсько-правовий характер вказує й сам В.В. Проценко, який при дослідженні історичного минулого агентського договору зазначає, що «вже у XVII столітті набуло широкого запровадження правове регулювання представницьких та посередницьких правовідносин при здійсненні торгової діяльності між Україною та Молдовою» [182, с.8] й далі приходить до висновку, що «агентський договір є виключно підприємницьким договором» [182, с.11].

Не бажаючи відхилитись від предмету обраного дослідження, варто зауважити що різновидом агентування у морській та портовій галузях є морське агентування. Як зазначається у морському словнику, морське агентування – це сприяння адміністрації судна у виконанні їй своїх обов’язків у порту і захист інтересів судновласника за його дорученням та від його імені [85].

Вбачається, що можна виокремити наступні ознаки морського агентування як господарської діяльності.

По-перше, це наявність особливого правового регулювання у формі спеціальних актів, присвячених цьому виду діяльності.

Морське агентування як господарська діяльність зазнає регулювання як приватно-правових, так і публічно-правових інститутів права.

У КТМ глава 5 розділу IV («Морський порт»), що має назву «Морське агентування» містить норми щодо регулювання договору морського агентування. Водночас, аналіз положень глави 31 ГК дає підстави вважати, що положення останньої щодо регулювання агентських відносин у сфері господарювання, повинні застосовуватись до договору морського агентування як загальні, у той частині, у якій відповідні відносини не врегульовані КТМ. В свою чергу, у ч.2 ст. 305 ГК зазначено, що у частині, не врегульованій нормативно-правовими актами, зазначеними у цій статті, до агентських відносин можуть застосовуватися відповідні положення ЦК, якими регулюються відносини доручення. Отже, до відносин з договору морського агентування, у разі не врегулювання їх нормами КТМ та ГК можуть застосовуватись положення глави 68 ЦК щодо договору доручення.

Вищенаведене підтверджується й судовою практикою.

Так, наприклад у Рішенні Господарського суду Одеської області від 26 жовтня 2009 р. по справі №29/70-09-1996, суд застосовував до відносин морського агентування норми ГК та ЦК, зазначивши «за своєю правовою природою договір морського агентування є одним з видів представництва (доручення). До правовідносин, які виникають із договору доручення відповідно застосовуються норми ст.ст.237, 239 та 1000 ЦК України… За змістом ст.295 Господарського кодексу України агентська діяльність є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво. Не є комерційними агентами підприємці, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені.»

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/41563.html