---

Завдання і проблеми адміністративно-правового забезпечення безпеки інформаційних відносин у галузі реклами

Відповідно до ст. 17 Конституції України  захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави.

Серед позитивних здобутків сучасної інформаційної цивілізації провідні дослідники інформаційного права визначають такі:

- зростання можливості швидко здійснювати інформаційні зв’язки на великих відстанях, у тому числі на континентах;

- зростання можливості швидко, у великому обсязі сприймати та обробляти, зберігати інформацію на компактних (малогабаритних) технічних  засобах;

- об’єднання різних комунікаційних технологій: теле-, радіо-, та обчислювальної техніки.

Водночас ці позитивні соціальні явища супроводжуються негативними, серед яких:

- зростання можливості швидкого перехоплення, витоку, перекручення, знищення інформації;

- використання технічних засобів і технологій інформації в антисоціальній діяльності: а) воєнній, б) політичній, в) економічній [149, с. 14-15].

Розглядаючи функції органів державного управління та основні принципи їх діяльності, Олійник О.В. зазначає, що інформаційний суверенітет – це виключне право України самостійно і незалежно визначати внутрішні і геополітичні інтереси в інформаційній сфері, державну внутрішню і зовнішню інформаційну політику та здійснювати її, формувати і вільно розпоряджатися власними інформаційними ресурсами, формувати інфраструктуру національного інформаційного простору, створювати умови для його інтегрування у світовий інформаційний простір, забезпечувати інформаційну безпеку відповідно до Конституції і законодавства України та норм міжнародного права з додержанням балансу інтересів особи, суспільства і держави [150, с. 7].

До основних завдань забезпечення інформаційної безпеки належать: виявлення, оцінка та прогнозування джерел загроз інформаційній безпеці; розроблення державної політики забезпечення інформаційної безпеки та комплекс заходів і механізмів її реалізації; створення нормативно-правових засад забезпечення інформаційної безпеки, координація діяльності органів державної влади та управління, установ та підприємств щодо реалізації політики Інформаційної безпеки; розвиток системи забезпечення інформаційної безпеки, вдосконалення її організації, форм, методів і засобів запобігання загрозам інформаційній безпеці та ліквідації наслідків її порушення; забезпечення участі України в процесах створення і використання глобальних інформаційних мереж та систем [145, с. 127].

Державне управління інформаційною сферою носить галузевий характер, а такий вид управління, як зазначає Курашвілі Б.П., передбачає здійснення восьми груп функцій:

• організація системи і процесу управління;
• визначення та реалізація політики і стратегії розвитку галузі;
• забезпечення розвитку науково-техннічного потенціалу галузі;
• мобілізація та використання ресурсів галузі;
• ситуаційне управління структурами галузі;
• управління розвитком інфраструктури галузі;
• маркетинг і ринок продукції галузі;
• управління інвестиціями, розвитком робочих місць і підготовкою                         кадрів [151, с. 72].

Інформаційна організація держави повинна бути гарантом інформаційної безпеки держави та її інститутів, суспільства і громадян, стабільності політичного режиму в умовах процесів глобалізації, зростання загроз з боку міжнародного тероризму, ескалації діяльності екстріміських і сепаратистських рухів і організацій як усередині держави, так і за її межами.

Завданням адміністративно-правового забезпечення безпеки інформаційних відносин у галузі реклами є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання та своєчасне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожного правопорушення, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції України і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством.

Саме поняття «завдання» має декілька значень: 1. Наперед визначений, запланований для виконання обсяг роботи, справа і т. ін. 2. Мета, до якої прагнуть; те, що хочуть здійснити. 3. Одиниця роботи, що визначається користувачем і виконується обчислювальною системою. 4. Одиниця роботи обчислювальної системи, що являє собою послідовність керівних операторів [152].

Під завданням адміністративно-правового забезпечення безпеки інформаційних відносин у галузі реклами слід розуміти комплекс заходів  органів державної влади,  спрямованих на реалізацію державної політики в інформаційній сфері загалом та у сфері реклами зокрема.

Поняття «забезпечення» також є неоднозначним: 1. Постачаючи щось у достатній кількості, задовольняти кого, будь-що у якихось потребах.                               2. Створювати надійні умови для здійснення будь-чого; гарантувати щось.                  3. Захищати, охороняти будь-кого, будь-що від небезпеки [152]. За визначенням             С.І Ожегова, дієслово «забезпечити» означає «зробити щось цілком можливим, дійсним, реально здійсненним» [153].

Завдання адміністративно-правового забезпечення безпеки інформаційних відносин у галузі реклами можна умовно розділити на наступні групи:

1) соціальна: на макрорівні необхідно забезпечити обмеження експансії іноземного рекламного продукту та детальне дослідження рекламної інформації, яка потрапляє в інформаційний простір з метою  захисту прав споживачів шляхом введення нових законодавчих правил, створення і розширення повноважень відповідних державних органів і більш рішучого здійснення останніми наданих їм повноважень; на мікрорівні необхідно забезпечити право кожного громадянина на достовірну і повну інформацію, яку він отримує (реалізація цього завдання можливе шляхом здійснення попередньої незалежної оцінки рекламної інформації з залученням відповідних громадських організацій, які діють в цьому секторі);

2) економічна: забезпечення існування в економіці України вільної конкуренції на ринку товарів, робіт, послуг без застосування реклами, яка заборонена законом (неправомірне використання рекламних матеріалів, порівняльна реклама та інше) шляхом застосування державними органами  повноважень контролю відповідно до Закону України «Про рекламу» (реалізація цього завдання покладене на відповідні компетентні органи (наприклад, Держспоживстандарт, Антимонопольний комітет Украни та інші), які в силу своїх повноважень повинні здійснювати заходи контролю в рекламній індустрії;

3) управлінська: забезпечення відповідного управлінського впливу, контролю та реагування уповноважених органів державної влади на рекламні відносини, які виникають у суспільстві, через призму безпеки інформаційних відносин з метою захисту прав та законних інтересів громадян та суб’єктів господарювання і інформаційної безпеки України (реалізується шляхом здійснення відповідними компетентними органами своїх управлінських функцій, які можуть реалізуватись шляхом прийняття відповідних рішень, проведення перевірок, семінарів, фестивалів та інше);

4) нормативно-правова: забезпечення відповідного розроблення та прийняття комплексу нормативних документів (в галузях адміністративного, інформаційного, господарського, цивільного права), які врегульовують безпеку інформаційних відносин у галузі реклами.

Баранов А. зазначає, що невирішеними проблемами інформаційної безпеки являються наступні:

- недосконалість інформаційної політики та політики інформаційної безпеки держави;

- недосконалість нормативно-правової бази в області інформаційних відносин та інформаційної безпеки;

- недостатня розвиненість інформаційної інфраструктури держави;

- введення іноземними державами обмежень по відношенню до України щодо розповсюдження інформації та отримання нових інформаційних технологій;

- протиправна діяльність посадових осіб, різних формувань та груп у сфері інформаційних інтересів громадян і держави;

- недосконалість державної системи забезпечення інформаційної безпеки;

- можливість виникнення нештатних, непередбачених ситуацій у системах, процесах, що базуються на використанні інформаційних технологій [154, с. 72].

  Основним у сфері інформаційного права та в галузі інформаційної безпеки в українському законодавстві є Закон України «Про інформацію» від 02.10.92 р.  № 2657-ХІІ [10].

Даний Закон спрямований на врегулювання суспільних відносин в інформаційній сфері, зокрема: реалізації інформаційних прав і свобод та захисту інформаційної безпеки, захисту інформації та інформаційної інфраструктури держави. Проводячи аналіз даного нормативного акту можна прийти до висновку, що він не повною мірою відповідає вимогам та розвитку інформаційних відносин у суспільстві і потребує подальшого вдосконалення. На думку Кормича Б.А., є необхідність у прийнятті Закону «Про інформаційну безпеку України», оскільки наявна на той час «Концепція (основи державної політики) національної безпеки України», затверджена Постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. № 3/97-ВР, не виконала функцію базового документа побудови системи забезпечення інформаційної безпеки України [138, с. 160].

На нашу думку, прийняття такого закону є необхідною передумовою подальшого розвитку і забезпечення інформаційних відносин та безпеки в Україні, але поряд з тим слід зазначити, що можливим варіантом вирішення цього питання є розроблення комплексного нормативного акта, який буде врегульовувати весь спектр цих відносин, зокрема Інформаційний кодекс України.

Слід зазначити, що попередження та уникнення негативних впливів інформації на суспільство може бути здійснено саме через призму державного управління, яке має забезпечити:

а) систему захисту інформаційних ресурсів та захисту інтересів учасників інформаційних відносин;

б) встановлення певних суб’єкт-об’єктних відносин, пов’язаних із застосуванням механізмів обмеження доступу та забезпечення режиму секретності (конфіденційності) інформації з обмеженим доступом;

в) встановлення правових санкцій за неправомірне отримання та поширення інформації з обмеженим доступом [150, с. 9].

Серед проблем у галузі інформаційної безпеки особливе місце займає проблема нормативно-правового забезпечення. Особливість цієї проблеми полягає в тому, що інформаційні відносини в галузі реклами можна розглядати як складові всіх інших відносин – матеріальних (купівля товару за допомогою реклами), духовних (отримання певної соціально-важливої інформації – соціальна реклама), інтелектуальних (отримання інформації про політичну ситуацію в  країні – політична реклама) та інших. У той же час вони існують як суто інформаційні відносини, незалежно від об’єктивно-конкретного складу.

Недосконалість правового регулювання  багатофункціональних  інформацій-

них відносин загалом та рекламних відносин зокрема гальмує як розвиток і вдосконалення політичних, економічних, матеріальних та інших відносин у суспільстві, так і власне сам процес забезпечення інформаційної безпеки. У сучасних умовах інформаційної глобалізації та експансії іноземного інформаційного продукту на національний ринок необхідно в найкоротші строки вирішити проблему саме правового забезпечення  інформаційної безпеки в Україні.

Проблема створення законодавчої бази в інформаційній сфері не нова і в розвинутих країнах світу вирішується впродовж останніх 40–50 років. Найбільш розвинене законодавство у згаданій сфері в США, не менш інтенсивно ведеться робота у цьому напрямку і в європейських країнах.

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/32212.html