---

Правовий статус підрозділів податкових органів при здійсненні окремих процедур погашення податкового боргу

У сучасній правовій державі її зв'язок з органами та членами громадянського суспільства має ґрунтуватися на принципі збалансованості системи взаємних прав, обов’язків та відповідальності, що передбачає постійну динамічну взаємодію, врегульовану правовими нормами, спрямовану на забезпечення інтересів кожного учасника таких правовідносин [100, с. 36]. Починаючи аналіз правового статусу органів, що є обов’язковою стороною, наділеною владними повноваженнями у процедурах погашення податкового боргу, звернемося до статті 41 ПК України. У ній визначено, що органом стягнення є органи державної податкової служби та державні виконавці [2].

На підставі цього в інформаційному листі ВАС України від 04.05.2012 № 1198/12/12-12 [101] зазначається, що, відповідно до пункту 87.11 статті 87 ПК України, орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку-фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до Закону «Про виконавче провадження» [6]. Однією з особливостей процедури стягнення податкового боргу з платника податків-фізичної особи є те, що процедура стягнення податкового боргу з фізичної особи може ініціюватися виключно через звернення органу стягнення з відповідним позовом, виконання рішення суду про стягнення податкового боргу з фізичної особи – платника податків здійснюється не податковими органами, а державною виконавчою службою відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» [101].

Таким чином, автори вказаного Інформаційного листа ВАС України [101], посилаючись на статтю 87 ПК України, не помиляються, назвавши державних виконавців «органом стягнення» і схарактеризувавши етап виконання рішення суду про стягнення податкового боргу з фізичної особи-платника податків. Проте, як правильно наголошується у згаданому Інформаційному листі, державні виконавці діють на підставі та в межах, визначених Законом України «Про виконавче провадження»: вони справді є тим органом, що вповноважений від імені держави забезпечувати виконання рішень судів, у тому числі й адміністративних, але у процесі виконавчого провадження – завершальної стадії судового провадження та примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб), що складається з сукупності визначених у цьому Законі дій органів та посадових осіб. Такі дії спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначений цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими згідно з цим Законом та іншими законами, а також рішеннями, що, відповідно до цього Закону, підлягають примусовому виконанню [6].

Застосовувати процедури погашення податкового боргу (ініціювати, готувати та подавати звернення до суду) уповноважені лише податкові органи (це випливає з аналізу статей ПК України, зокрема, статей 20, 95 ПК України). Відтак в Інформаційному листі, слідом за законодавцем (пункт 87.11 статті 87 ПК України) невірно вказується, що «процедура стягнення податкового боргу з фізичної особи може ініціюватися виключно через звернення органу стягнення (курсив мій – Ю. І. Туник) з відповідним позовом». Для уникнення подібних помилок та з метою недопущення неточностей, пропонуємо внести зміни до статті 41 ПК України й викласти її в такій редакції:

Стаття 41 «Контролюючі органи та органи погашення».

«41.1. Контролюючими органами є: …далі за текстом 41.5. Органами, уповноваженими застосовувати процедури погашення податкового боргу, є виключно податкові органи. Державні виконавці стягують податковий борг у межах своїх повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження». Стягнення податкового боргу за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.»

На користь викладеного можна навести й думку практиків, котрі зазначають, що Національний банк України постановою № 122 від 30.03.2012 року вніс зміни до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті [102]. Фактично документ перепризначив відповідальних за стягнення податкового боргу перед державою. Тепер замість перевантажених державних виконавців за справу візьмуться не менш зайняті, але значно більш ефективні податківці. Поява такого документа обіцяє чимало клопоту боржникам і вимагає від них як мінімум перегляду своїх планів стосовно заощадження коштів у банках. Нововведення прийняте з метою більш оперативного виконання судових рішень з податкових стягнень, а значить, прискореного наповнення державного бюджету. Обтяжена десятками тисяч різносортних судових справ, виконавча служба не в змозі вирішувати питання з малою й середньою податковою заборгованістю підприємців і простих громадян. Не секрет, що саме тому практично всі рішення про стягнення податкового боргу з банківських рахунків боржників виконувалися з порушенням термінів, як правило, зі значним простроченням або не вирішувалися взагалі [103].

З огляду на це, потребує дослідження правовий статус саме податкових органів як обов’язкової сторони процедур погашення податкового боргу.

Аналіз правового статусу органів, що забезпечують погашення податкового боргу, особливо актуалізується після докорінної реорганізації податкових та митних органів, які, відповідно до статті 41 ПК України, є контролюючими органами у сфері оподаткування. Логічним стало формування на базі зазначених органів єдиного Міністерства доходів і зборів України (далі – Міндоходів), про основні складники правового статусу якого йдеться в Указі Президента України від 18.03.2013 року № 141/2013 (Про затвердження Положення «Про Міністерство доходів і зборів України» [104] (далі – Положення про Міндоходів).

До затвердження Наказу Міністерства доходів і зборів України № 81 від 26.04.2013 року «Про затвердження тимчасових типових структур територіальних органів Міндоходів» [105] (далі – Наказ Міндоходів № 81), підрозділами, що забезпечували погашення податкового боргу, були: 1) Департамент погашення податкового боргу ДПС України, відповідно на рівні територіальних органів (ДПС в областях, ДПІ у районах, містах, районах у містах) – управління погашення податкового боргу, у структурі яких функціонували відділи та сектори: відділ організації погашення податкового боргу; сектор по роботі з безхазяйним майном; відділ планування, інформаційно-аналітичного забезпечення; 2) Департамент правової роботи ДПС України, відповідно на рівні територіальних органів (ДПС в областях, ДПІ у районах, містах, районах у містах) – управління та відділи правової роботи; 3) Управління організації оперативних заходів погашення податкового боргу Головного управління податкової міліції ДПС України, відповідно, – відділи на місцях.

У зв’язку зі створенням Міндоходів, була запропонована його нова структура з урахуванням основних положень Указа Президента України «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні» [106]. Так, відповідно до Положення про Міндоходів та з метою реалізації постанов Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 229 «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів» [107] та від 12.03.2005 №179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій» [108], Наказом Міндоходів №81 затверджено тимчасову типову структуру територіальних органів Міністерства доходів та зборів України [105].

Згідно з додатками № 1, № 2, № 4, № 5, № 6, № 7 до згаданого вище Наказу Міндоходів №81, у структурі Головних управлінь Міндоходів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, Центрального офісу з обслуговування великих платників, спеціалізованих державних податкових інспекцій з обслуговування великих платників, державних податкових інспекцій у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах та об’єднаних державних податкових інспекцій головних управлінь Міндоходів координація та забезпечення погашення податкового боргу належить до компетенції відділу з питань координації погашення заборгованостей, який перебуває у складі управління, відділу (сектору) обслуговування платників податків [105].

Тобто в результаті реорганізації у 2013 році відбулося скорочення підрозділів податкових органів, зокрема, ліквідовано Департамент погашення податкового боргу ДПС України та Управління організації оперативних заходів погашення податкового боргу Головного управління податкової міліції ДПС України. Оскільки ще тільки відбувається впровадження положень зазначених вище нормативно-правових актів у практику, відповідь на питання про те, чи є такий крок абсолютно виправданим, можна буде дати тільки після того, як мине не менше трьох-п’яти років і можна буде аналізувати результати діяльності структурних одиниць новоствореного Міністерства.

Наведені зміни у структурі та розподілі функціональних обов’язків структурних підрозділів Міндоходів вважаємо виправданими. Позаяк тривалий час назрівала необхідність такої реорганізації з метою уникнення дублювання повноважень окремих структурних підрозділів податкових органів. Стосовно ж скасування Управління (відділів, секторів) організації оперативних заходів погашення податкового боргу податкової міліції зазначимо, що воно є повністю обґрунтованим, оскільки до мети та завдань діяльності податкової міліції не належить погашення податкового боргу. Також, аргументованим видається віднесення функції погашення податкового боргу до компетенції управління, відділу (сектору) обслуговування платників податків. Наведені зміни, вважаємо, зумовлені набуттям чинності Закону України «Про адміністративні послуги» [109] й можуть бути додатковим аргументом на користь зробленого вище висновку про те, що податкові органи задіюють саме процедури погашення податкового боргу, а можливість його стягнення залишається в межах відання державних виконавців, до повноважень яких належить саме примусове (курсив мій Ю. І. Туник) виконання рішень судів.

Переходячи безпосередньо до характеристики правового статусу податкових органів, як сторони процедур погашення податкового боргу, звернімося до здобутків вітчизняної правової науки, зокрема, у визначенні загальних понять «правовий статус», «правовий статус органу виконавчої влади».

Історія розвитку поняття «правовий статус» подолала досить тривалий шлях. На перші згадки про юридичний (правовий) статус натрапляємо в працях давньоримських вчених. У перекладі з латини status означає положення, стан у будь-якій ієрархії, структурі, системі [110 с. 547; 111, с. 307]. У найбільш близькому до сучасного розуміння поняття «статус» до наукового обігу на початку ХХ-го століття ввели розробники рольової теорії особистості – американські соціологми та соціальні психологи Р. Лінтон, Я. Морено, Т. Парсонс. Така потреба була викликана необхідністю опису соціальної структури суспільства, яка складається з положень, що займають люди [112, с. 81]. Правовий статус юридично опосередковує найбільш важливі, основні зв’язки між індивідами, державою, суспільством. У філософському розумінні статус – це соціальний, співвідносний стан (позиція) індивіда або групи в соціальній системі, що визначається за рядом ознак, специфічних для даної системи (економічних, професійний етнічних та ін.) [113, с. 72].

Варто вказати, що стосовно поняття правового статусу органу виконавчої влади та змісту й характеристики його окремих елементів, як і щодо інших важливих категорій, вітчизняні та російські науковці єдиного підходу не виробили. Згадана проблема була предметом низки досліджень учених – В. Б. Авер’янова [114], О. Ф. Андрійко, Ю. П. Битяка, Д. М. Бахраха, [115], О. М. Бандурки [116], В. Г. Волкова [117], Д. І. Голосніченка [118], Р. А. Калюжного [119], Д. В. Приймаченка [120], Ю. В. Тихомирова [121] та інших.

Аналізуючи вказану категорію, підтримаємо думку О. Ф. Скакун, яка під правовим статусом пропонує розуміти систему закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав і свобод, обов’язків, відповідальності, відповідно до яких індивід, організація, державний орган, як суб’єкт права координує свою поведінку в суспільстві [122, с. 377-379].

Загальноприйнятим є факт належності органу державної виконавчої влади до державних органів, у зв’язку з чим йому притаманні всі ознаки останніх. На органи державної виконавчої влади покладено виконання спеціальних функцій держави у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності.

Професор В. Б. Авер’янов характеризував орган виконавчої влади, котрий наділений певним колом повноважень, тобто компетенцією, що закріплена в компетенційних (або «статутних») нормативно-правових актах. Учений зазначає, що компетенція органу виконавчої влади доповнюється важливими елементами – завданнями, функціями, характером взаємозв’язків з іншими органами (як „по вертикалі”, так і „по горизонталі”), місцем в ієрархічній структурі органів виконавчої влади, порядком вирішення установчих і кадрових питань [114, с. 634].

Використовуючи згадані положення як базові для цього дослідження, зазначимо, що головним складником правового статусу податкового органу як структурного підрозділу Міністерства доходів і зборів України, уповноваженого від імені держави реалізовувати процедури погашення податкового боргу, є компетенція [123]. Вивчення питання компетенції податкових органів щодо погашення податкового боргу можливе на основі загального поняття компетенції державного органу, виробленого юридичною наукою. У науковій літературі трапляються різні визначення поняття «компетенція», виділяються й різні його елементи. Так, В. В. Лазарєв вважав, що до складу компетенції входять права та обов’язки органу (права – щодо громадян і організацій, обов'язки – перед державою та суспільством) [124, с. 132]. На думку Ю. С. Шемшученка, компетенція являє собою сукупність встановлених в офіційно-юридичній або неюридичній формі прав та обов’язків будь-якого органу чи посадової особи, котрі визначають можливості цього органу чи посадової особи приймати обов’язкові до виконання рішення, організовувати та контролювати їх виконання, вживати в необхідних випадках заходи відповідальності [125, с. 196]. А. І. Берлач стверджує, що компетенція органів державної влади закріплюється нормативними документами та виявляється в юридично-владних повноваженнях (правах та обов’язках), що надаються їм для реалізації завдань та функцій [126, с. 132].

Як вірно зазначає Т. О. Мацелик, у трактуванні компетенції спостерігаються різні підходи: досить часто між собою конкурують поняття прав та обов’язків, повноважень, функцій та предметів відання, юрисдикції, підсудності й підвідомчості, співвідношення яких між собою за обсягом та змістом визначити складно [127, с. 77]. Не вступаючи в полеміку, зазначимо, що доцільно погодитися з наведеною дефініцією й визначати цю категорію («компетенцію») шляхом вказівки на сферу суспільного життя, яка повинна бути об’єктом діяльності органу, державну функцію, яку орган повинен здійснювати в цій сфері суспільного життя та яка виявляється в окремих предметах відання органу, на конкретні повноваження (права та обов’язки органу), котрі забезпечують реалізацію зазначеної функції у згаданій сфері суспільного життя, межі (територію, об’єкт і час), на які поширюється повноваження [127, с. 81].

Таким чином, компетенція є головним складником змісту правового статусу кожного органу, яка доповнюється такими важливими елементами, як його завдання, функції, характер взаємозв'язків з іншими органами, місце в ієрархічній структурі органів виконавчої влади, порядок вирішення установчих і кадрових питань тощо. Відтак компетенцію органів державної виконавчої влади пропонуємо розуміти як систему юридично встановлених повноважень (прав і обов'язків) конкретного органу державної виконавчої влади, що визначають його місце в системі органів державної виконавчої влади [114, с. 14].

Вважаємо, що в межах нашої роботи, під час аналізу правового статусу необхідно акцентувати на основних елементах правового статусу податкових органів під час здійснення ними процедур погашення податкового боргу, якими є права, обов’язки, котрі складають їх компетенцію, а також відповідальність, завдання й функції.

Дехто з вітчизняних науковців, зокрема, Л. А. Савченко наголошує, що потребує вдосконалення законодавство, яке визначає правовий статус контролюючих суб’єктів у сфері оподаткування. Досить розмите визначення їх завдань та функцій, нечіткість закріплення повноважень не сприяє належному здійсненню фінансового контролю [128, с. 6].

Зважаючи на первинність такого явища правової дійсності, як завдання та функції органу виконавчої влади, зазначимо, що серед основних завдань Міндоходів України, перелік яких наводиться у Положенні «Про Міністерство доходів і зборів України», підпунктом 3.1 пункту 3 Положення передбачено забезпечення формування єдиної державної податкової політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та її реалізація [104]. Виконання названого завдання передбачає покладення на Міндоходів України таких функцій, що безпосередньо пов’язані з процедурами погашення податкового боргу. Згадане міністерство організовує й контролює погашення податкового боргу з податків та зборів платників податків, а також стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску з платників єдиного внеску (підпункт 4.15 пункту 4 Положення про Міндоходів України) [104].

Наведена функція кореспондується з положеннями статті 19-1 ПК України «Функції органів державної податкової служби», у пункті 19-1.1.15. якої передбачено, що органи ДПС здійснюють контроль за погашенням податкового боргу з податків та зборів платників податків, у тому числі тих, майно яких перебуває у податковій заставі [2]. Таким чином, стає зрозумілим, що в системі Міндоходів України саме діяльність податкових органів та їх конкретних підрозділів спрямована на погашення податкового боргу.

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/16800.html