---

Фактори розвитку промислового комплексу Донецької області

Внутрішній зміст і багатопланова структура економічного потенціалу формуються під впливом великої кількості різноманітних факторів і умов: поліпшення використання виробничих фондів, підвищення якості засобів виробництва, що випускаються, динамічна зміна економіки взагалі та її провідних галузей. Вплив цих факторів на економічний потенціал і їхню спрямованість істотно відрізняються. Кожний з цих факторів спочатку безпосередньо впливає не на весь економічний потенціал промисловості, а на його окремі внутрішні складові.

Сучасні тенденції розвитку економіки породжують нові цілеполагаючі установки ринкових пріоритетів економічних відносин. Вони ідуть коренями в далеке минуле, коли ефективність економіки почала розглядатися паралельно з проблемами справедливості в розподілі і використанні ресурсів. З цих позицій розвиток економіки, насамперед, спрямований на підвищення ефективності використання економічних ресурсів, що передбачає збільшення випуску продукції на основі скорочення витрат матеріальних і фінансових ресурсів на виробництво і виступає у вигляді «ефекту від масштабу» [9, с.33]. У результаті залучення ресурсів у суспільне виробництво відбувається перерозподіл у структурі і розміщенні виробничої і споживчої активності усередині комплексів і між ними – «структурний ефект». Неоліберальні доктрини підкреслюють можливість більш вільно поширювати новітні ресурсозберігаючі технології виробництва серед підприємств – «технологічний ефект», а також розширювати асортимент вироблених продуктів і їхнє споживання за межами регіонів – «продуктовий ефект» [9]. Однак досягнення мети росту випуску продукції зовсім не означає автоматичного досягнення цієї ж мети на рівні підприємств регіону. Економічний ріст підприємств можливий  тільки при наявності факторів, що визначають їх можливості та потенціал. Тому не усі досягають бажаного економічного росту. Так, деякі з них у силу різних стартових умов внутрішнього потенціалу, споконвічно приречені на поразку, тобто на зниження рівня економічного росту і депресію окремих економічних секторів і галузей промисловості. Наприкінці, розходженнями в пріоритетах соціально-економічного розвитку підприємств визначається тип економіки підприємства: стійкий, тобто адаптивно-раціональний, хитливий, тобто екстенсивно-деструктивний чи ін.

Оскільки економічний потенціал будь-якої виробничої системи характеризується обсягом, структурою, якістю і технічним рівнем використання трудових, виробничих та матеріальних ресурсів, то їхня обмеженість визначає невідповідність можливостей інтересам виробничої системи, що вирішується шляхом покращення використання ресурсів. Окремі види ресурсів виступають потенційними факторами виробництва. На стадії виробництва ресурси стають діючими факторами виробництва, факторами економічного розвитку.

Дослідження трансформаційних процесів соціально-економічного розвитку підприємств вимагає урахування низки найважливіших факторів*, обумовлених особливостями конкретного підприємства; обмеженістю економічного потенціалу; виникненням нових суспільних потреб і засобів їхнього задоволення; соціально-екологічними наслідками нераціонального господарювання.

Сучасний економічний словник трактує фактори як  умови, показники, що впливають на економічний процес і результат цього процесу [122]. Лопатніков Л.І.   визначав фактор як джерело впливу на систему, що впливає на значення перемінних моделі цієї системи [61, с.429]. Під фактором Поздняков В.В.  розглядав причину, джерело впливу на систему, що визначає її стан, умови виробничої діяльності.

Деякі автори описували фактори за двома критеріями, не звертаючи уваги, на усю їх сукупність. Але, серед існування різноманітних факторів жодний не можливо розглядати у відриву від інших. Тому недостатньо вивчати самостійний вплив кожного окремого фактору – необхідна система причинно-наслідкових відносин факторів між собою, бо «класифікація, навіть якщо вона містить довільні елементи, є першим кроком до ясності» [26]. В роботі, під факторами, що впливають на розвиток економічного потенціалу промислових підприємств, розглядаються джерела впливу на процеси та явища у господарчій діяльності підприємств, які призводять до змін показників оцінки потенціалу.  Сукупність факторів визначає масштаби та динаміку розвитку рівня економічного потенціалу.

У роботі вирішується завдання визначення причинно-наслідкових відносин факторів з метою моделювання розвитку економічного потенціалу промислового підприємства на основі аналізу економічної літератури, проведення власного анкетного опитування з розробкою моделей розвитку економічного потенціалу промислового підприємства (п.3.2). Згідно з наведеним завданням в роботі у процесі систематизації виявлено найбільш важливі фактори щодо промислових підприємств.

Стан економічного потенціалу промислового підприємства є результатом впливу не окремих факторів, а взаємодії усієї сукупності факторів, що створюють умови його розвитку. Отже, дослідження, ґрунтується на  системному підході, який враховує  взаємозв¢язок, складність та рухомість дії факторів у просторі й дає можливість класифікувати їх.

Класифікація не може спиратися лише на одну ознаку, оскільки кожний об¢єкт має декілька ознак приблизно рівних за важливістю.  Це дозволяє отримати наочне уявлення  про економічне середовище, в якому діє економічний потенціал. Наприклад, за ступенем  зв¢язку з об¢єктом фактори  підрозділяються на прямі та непрямі, за  ступенем виміру  на кількісні та якісні. Отже, потрібно використовувати багаторівневу класифікаційну схему, що дозволяє поєднати  розподілення за різноманітними ознаками в єдину систему.

Підхід у дослідженні, щодо побудови класифікації системи факторів, базується на підставі наступних принципів:

забезпечення комплексної та багаторівневої характеристики стану економічного потенціалу промислового підприємства;

визначення повноти інформації, щодо кожного фактору;

диференціація факторів, як за промисловістю взагалі, так й за кожним підприємством окремо.

Під класифікацією факторів розвитку промислових підприємств розуміється їх систематизація та групування за певними ознаками для прогнозування та планування рівня економічного потенціалу.

Так, за Хомелянським Б.Н.  [148] в окремі групи факторів включені демографічні фактори (чисельність населення, статево-вікова структура, міграція й ін.) і містобудівні фактори (щільність населення, величина і близькість населених пунктів).

Голанський М.М.  [24] виділив постійно діючі фактори економічного розвитку і назвав їх «інваріантами».

До факторів розвитку підприємств регіону Єгорова Н.Є.  віднесла: географічну і природнокліматичну відособленість території; спільність використання виробничих ресурсів; існуючу систему поділу праці і наявність довгострокових стійких зв'язків між регіонами; спільність системи етнічних, культурних, історичних і соціальних норм, що діють на даній території [35]. Дана класифікація базується на постійному зіставленні загальноекономічних і регіональних особливостей соціально-економічного розвитку.

Закордонні фахівці [39] при аналізі ефективності розвитку підприємств рекомендували застосовувати наступні групи факторів: економічні, виробничі, фінансові, соціальні, інвестиційні й екологічні. Кожній з цих груп відповідають свої «індикатори»: економічній – індекси зміни продукції, виробленої підприємствами й ін.; соціальній – чисельність населення з грошовими доходами нижчими за прожитковий мінімум, індекс споживчих цін та ін.

Фактори, що впливають на економічну ситуацію в регіоні, і на промислові підприємства Симоненко В.К.  згрупував за двома ознаками:

• загальні економічні, пов'язані з побудовою соціально-орієнтованої ринкової економіки в масштабах усього суспільства;
• регіональні, пов'язані зі специфікою регіону, з використанням його економічного потенціалу [117].

Однак такий підхід не можна вважати вдалим, насамперед, через його неконкретність. Не зовсім ясно, як у такій класифікації знайшли відображення суб'єктивний і об'єктивний фактори, значення яких недооцінювати не можна, інакше губиться принцип системності. На наш погляд, така класифікація не може претендувати на роль узагальнюючої при всій її корисності.

Досить широко і чітко структурованою є класифікація, представлена Зайцевою Л.М.  [42] з виділенням наступних груп “індикаторів інтересів”:

• відповідність рівня і способу життя населення та його окремих груп національним і міжнародним стандартам;
• наявність регіональних бюджетно-фінансових та інших економічних джерел регулювання ситуацій;
• існування можливостей для використання трудових потенцій населення;
• функціонування інфраструктурного забезпечення усередині міжрегіональних зв'язків;
• наявність відповідного природно-ресурсного й екологічного потенціалу.

Аналогічну класифікацію факторів розвитку запропонував і Логвіненко В.І.  [60].

Гранберг А.Г.  усю сукупність факторів розділив на об'єктивні та суб'єктивні, які груповані й оцінені за ступенем важливості [26]. Принципово не відкидаючи можливості такого розподілу, варто звернути увагу на те, що він дуже  умовний.

В умовах ринкових відносин, – затверджував Стеченко Д.Н., – необхідно більш глибоко враховувати наступні фактори соціально-економічного розвитку підприємств:

• джерела;
• умови;
• обмеження.

Серед основних факторів джерел економічного розвитку він виділив різні види діяльності.

Фактори умов діяльності характеризував як багатоаспектні, що включають основні виробничі фонди, прискорення науково-технічного прогресу, структурні зрушення, стан природно-ресурсного потенціалу.

Фактори обмежень обумовлені поступовим  підвищенням чи зниженням економічного зростання виробництва [129].

В основі нашого методичного підходу при розробці класифікації факторів (рис. 2.7) покладена необхідність урахування особливостей розглянутих класифікацій з позицій ефективного використання  економічного потенціалу промислових підприємств.

Орієнтація на стійкий економічний розвиток, насамперед, вимагає збалансованості темпів росту основних елементів економічної системи, що дозволяє інтерпретувати це твердження в такий спосіб. Стійкий темп росту використання економічного потенціалу промислових підприємств, вимагає збалансованості формування темпів росту ступеня використання складових елементів економічного потенціалу.