Генезис адміністративно-правового регулювання в галузі молодіжної політики в законодавстві та у правовій доктрині

Неможливо не погодитися з твердженням В. Криворученка про те, що в державі повинен бути стрижень державної молодіжної політики, який пронизує всі її структури. Цей «стрижень», вважає він, мають становити, по-перше, визначені на загальнодержавному рівні основні цілі, завдання, напрями державної молодіжної політики; по-друге, гарантовані державою, в цілому, права і можливості для молоді [24, с. 71].

Звісно, за конкретно-історичних умов, ті чи інші держави стосовно окремих груп населення, у тому числі і молоді, не називали такими термінами як «державна молодіжна політика» чи «молодіжна політика» взагалі. Але це не дає підстави заперечувати існування такої політики. На думку деяких дослідників (С. Алещонок, В. Лукова, М. Перепелиці ), яку можна цілком підтримати, питання полягає в тому, чи існували якісь основоположні документи стосовно такої політики [24, с. 61].

В первісному докласовому суспільстві соціальні характеристики в більшій мірі пов`язані з природно-біологічними факторами та є похідними від останніх. В першу чергу, це стосується таких універсальних ознак як стать та вік. Саме на них базується найстаріша природна форма розподілу праці. В більшості таких суспільств існувала жорстка система замкнутих чоловічих союзів та організованих вікових груп (етнографи називають їх віковими класами). Ця система мала багато різноманітних варіантів, але у більшості випадків належність до тієї чи іншої вікової групи була обов`язковою. Члени вікової групи мали по відношенню один до одного і до спільноти в цілому групову солідарність; перехід від одної вікової групи до іншої, особливо настання зрілості, часто оформлявся спеціальним ритуалом посвяти (ініціації). У деяких суспільствах вікові групи охоплювали все населення, в інших – лише молодь, яка ще не досягла соціальної зрілості (за критеріями, прийнятими в даному суспільстві). Система вікових груп була елементом соціальної організації, що виконувала функції розподілу праці, управління та соціалізації молоді, в рамках якої старші передають молоді накопичений досвід, здійснюють військове навчання та інше. За відсутності письменності старі люди як носії традицій племені та мудрості користувалися найбільшою повагою та правами. Повільний темп соціальних змін та суворе розмежування функцій вікових груп не дозволяли природним віковим відмінностям переростати у соціальні конфлікти. «Неповноцінність» соціального статусу молоді визнавалася як дещо природне і зрозуміле.

З переходом у класове суспільство єдність вікових і соціальних характеристик розривається. Соціальне положення індивіда та його престиж визначаються вже не стільки віком, а скільки походженням та майновим станом. Основним осередком первинної соціалізації поступово становиться сім`я, а вікові групи втрачають свій обов`язковий формальний характер. Самі критерії молодості та зрілості стають менш чіткими. Хоча ті чи інші види «молодіжних груп» існували усюди, надаючи «легальні» форми виходу юнацької енергії і не виконуючи особової ролі, лише підсобну.

В середні віки пороги молодості часто пов`язувалися з юридичними критеріями та нормами звичайного права, що регулювало умови досягнення «дорослого статусу». Англійський статут про ремісників 1563 р. потребував того, щоб кожний ремісник у місті чи в сільській місцевості навчався своєму ремеслу на протязі 7 років під наглядом майстра, який за нього відповідав. Вважалося, що, «... доки людина не досягне 23 років, вона - в більшій мірі хоча і не завжди – неприборкана, не має правильних суджень та недостатньо досвідчена, щоб керувати собою». Лише при досягненні 24 років та закінчивши строк навчання можна було одружуватися та заводити власну справу [66, с. 158]. За звичайним станом речей чоловік вважався молодим, доки він не обзаведеться власною сім`єю. З цим асоціювався і певний стиль життя, виявлявся ціннісний аспект проблеми.

Поняття молодість має сенс лише у співставленні з іншими віковими групами, але характер цього співставлення залежить від того, чи робиться акцент на незавершеності процесу соціалізації (на відміну від стану дорослості) і незрілості молоді або ж на її силі і творчої активності [3, с. 750].

В історичних пам`ятках правової думки України [67; 68]: «Руська Правда», законодавчих актах Великого Князівства Литовського, Конституції Пилипа Орлика, законодавчих актах України 1917 – 1920 рр. відображені особливості суспільно-політичного устрою держави, в тому числі еволюція правового становища різних категорій населення, як і в численних політико-правових концепціях Стародавнього Сходу («Повчання Птаххетепа», «Книга Мертвих», Закони Хаммурапі, Закони Ману, Веди, Упанішади), Стародавньої Греції («Держава» Платона, «Політика», «Етика» Аристотеля і інші), Стародавнього Риму (Закони XII таблиць), Середньовіччя (Ф. Аквінський, А. Блаженний, М. Падуанський), епохи Відродження і Реформації (Е. Роттердамський, Л. Альберті, Н. Макіавеллі, Т. Кампанелли, інші).

Якщо становище чоловіка, жінки, керівничої верхівки, багатих і бідних у суспільному житті достатньо було регламентовано і урегульовано, то становище молоді як такої, окремою категорією населення не виділяли. Першоджерела наголошують на тому, щоб надати дитині (вищої касти) певної освіченості, наприклад: в «Державі» Платона у другій книзі зазначено: «Яким же ж буде виховання? Утім, тяжко знайти краще за те, що його винайдено віддавна. Для тіла – це гімнастичне виховання, для душі – музичне» [68, с. 105]; у «Повчанні» Володимира Мономаха [68, с. 365] «... дітям моїм у доброчесності домогтись успіхів бажаючи, се пишу поучення вам, улюблені, і задля християнських людей...» та у питаннях розподілу спадкової маси, наприклад в Законах Хаммурапі [68, с. 52], царя Вавилону йдеться: «Якщо батько подарує своєму спадкоємцю, приємному для його очей, поле, сад або дім і напише йому документ з печаткою, то після того, як батько піде до долі – коли брати почнуть ділитися він має взяти дарунок, даний йому батьком і над те вони повинні поділити між собою надбання батьківського дому порівну (165). Якщо батько захоче вигнати свого сина і скаже суддям: «Я виганяю свого сина», то судді мають вивчити його справу, і якщо син не здійснив тяжкого гріха, достатнього для позбавлення його спадщини, то батько не може позбавити його спадщини (168). Якщо чоловікові його дружина народить дітей і батько за свого життя скаже дітям: «Мої діти», - зарахує їх до дітей дружини, то після того, як батько піде до долі, діти дружини і діти рабині повинні ділити між собою надбання батьківського дому порівну; спадкоємець, син дружини, при розподілі має вибрати і взяти свою частку першим (170)». В «Руській Правді» ст. 90 – 95 (Просторової редакції) присвячені спадковому праву. Так, ст. 90 обмежує права смердів у спадковому праві. Бо після смерті смерда діти не отримували батькову спадщину, крім приданого дочкам. Наступна стаття визначає право синів боярських і дружинників на спадок батька, за відсутності синів майно успадковують дочки – «Аже смерд умреть, то задницю князю; аже будуть дщери у него дома, то да яти часть на не; аже будуть за мужем, то не да яти части им. Аже в боярех либо в дружине, то за князя задниця не идеть; но оже не будеть сынов, а дчери возмуть» [67, с. 282].

Світогляд Середніх віків був богословським, теологічним. Античні культура, політика, етика, мистецтво всіляко відхилялися церквою як язичеська премудрість, що не потрібна і навіть шкідлива у світлі вчення Христа. Найбільшого поширення набули монастирські школи, які вели дітей із самого раннього дитинства до духовності. Вчителі намагалися розвивати у дітей ті здібності, які б сприяли отриманню в майбутньому духовної посади. Відкриваються перші університети - студенти і професори об`єднувалися в університети для того, щоб досягти незалежності від міста і мати право самоуправління.

А. Августін – один із найбільш шанованих провідників християнської церкви [68, с. 236]. Власне кажучи, вся філософія Августина зосереджена на Богові як єдиному, досконалому, абсолютному бутті, світ же має значення тільки як боже творіння і відблиск. Без Бога нічого не можна ані зробити, ані пізнати [68, с. 238]. У своєму трактуванні історичної еволюції в творі «Про Град Божий» Августин виділяє кілька періодів у житті людства: період немовляти; дитинство (час, коли розвивається пам`ять); юність (зародження «нижчого розуму», моральної свідомості); зрілість (розповсюдження релігійної свідомості); початок старості (час, коли душа осягає Бога) [68, с. 242]. Таким чином, торжество релігійного начала Августин відносив до зрілого і пізнього віку людини за аналогією з моральним дорослішанням окремої людини.

Вперше значущість усвідомлення ролі молоді для становлення держави було висвітлено в Коментарях до Аристотелевої «Політики» Ф. Аквінського. У висновках до восьмої книги позначено [68, с. 286]: «Законодавець повинен виявляти особливу турботу в справі виховання юнаків, адже, нехтуючи цим, він заподіює шкоду державному ладові; і навпаки, належне засвоєння кожним із громадян звичаїв сприяє зміцненню державного устрою, закладає його засади ще від початку його встановлення. Отже, виховуючи юнаків, необхідно привчати їх до тих звичаїв, які дають користь державному ладові; інакше, навчені не таких звичаїв, вони згодом знищать цей державний устрій. Турбота про виховання повинна бути не тільки особистою, а й державною справою».

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/32363.html