Система суб’єктів адміністративно-правового регулювання в галузі житлово-комунального господарства Україні
Упродовж останніх років проблеми, пов’язані з функціонуванням ЖКГ, стали об’єктом усебічної пильної уваги, але суттєвих позитивних змін у цій галузі дотепер не відбулося. Більше того, спостерігається погіршення як технічного, так і фінансового становища цього багатогалузевого комплексу. ЖКГ, як і раніше, характеризується відсутністю ефективних економічних відносин та низькою якістю послуг, які надаються. Високий ступінь зносу основних фондів, важка фінансова ситуація на підприємствах ЖКГ, не до кінця прозорі правила бізнесу роблять галузь непривабливою для інвесторів [43].
Отже, системний характер проблем у ЖКГ вимагає серйозних політичних й економічних рішень на державному рівні. У зв’язку з цим адміністративно-правове регулювання відносин у галузі житлово-комунального господарства та благоустрою має важливе значення у процесі розвитку й реформування галузі.
Проблеми адміністративно-правового регулювання досліджували такі фахівці адміністративного права та практики, як: В. Авер’янов, Д. Бахрах, Т. Биркович, Битяк, В. Галунько, С. Дорогунцов, О. Драган, О. Єщук, В. Ніколаєв, Н. Олійник, Г. Онищук, В. Пустовойтов, М. Пухтинський, О. Костусев, Л. Кузьменко, О. Мельник, Т. Проценко, Є. Пряхін, Т. Строкань, Г. Семчук, Р. Сиротяк, М. Федуняк, А. Широков, Л. Ягодина та інші. Проте ці науково-практичні розробки не стосувалися аналізу адміністративно-правових умов регулювання галузі житлово-комунального господарства та благоустрою.
Вважаємо, що у контексті аналізу адміністративно-правового регулювання у галузі житлово-комунального господарства та благоустрою необхідно розкрити поняття „адміністративно-правове регулювання”, „система”, „суб’єкт”, що становить основу понятійного апарату в досліджуваній сфері.
Як зазначає В.В. Галунько, „адміністративно-правове регулювання характеризує спеціально-юридичний механізм впливу адміністративного права на поведінку і діяльність його адресатів. Унаслідок адміністративно-правової регламентації формується юридична основа, визначаються зафіксовані у правових веліннях орієнтири для організації діяльності учасників адміністративно-правових відносин на досягнення фактичних завдань адміністративного права” [33].
Л.Л. Попов виокремлює такі особливості адміністративно-правового регулювання:
по-перше, адміністративно-правове регулювання розраховане переважно на такі суспільні відносини, які виключають юридичну рівність їх учасників, тобто тут переважає метод „влада – підпорядкування”;
по-друге, адміністративно-правове регулювання передбачає односторонність волевиявлення одного з учасників відносин;
по-третє, адміністративно-правове регулювання виходить із наявності офіційної державної інстанції, яка має право вирішувати в односторонньому порядку, відповідно до вимог законів та адміністративно-правових норм, питання, що виникають у межах управлінських відносин, які вони регулюють;
по-четверте, владність і односторонність, як найбільш суттєві ознаки адміністративно-правового регулювання, не виключають використання за необхідності дозвільних засобів, у результаті яких можуть виникати відносини рівності учасників управлінських відносин, що регулюються [3, с. 443].
Адміністративно-правове регулювання є похідною категорією загального правового регулювання, що також має такі ознаки:
1) правове регулювання – різновид соціального регулювання;
2) за допомогою правового регулювання відносини між суб’єктами набувають певної правової форми, яка має державно-владний характер, тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної поведінки;
3) правове регулювання має конкретний характер, тому що завжди пов’язане з реальними відносинами;
4) правове регулювання має цілеспрямований характер – спрямоване на задоволення законних інтересів суб’єктів права;
5) правове регулювання здійснюється за допомогою правових засобів, які забезпечують його ефективність;
6) правове регулювання гарантує доведення норм права до їх виконання [265, с. 307].
Виходячи з викладеного, ми можемо навести авторське бачення поняття адміністративно-правового регулювання у галузі житлово-комунального господарства та благоустрою – це цілеспрямований вплив норм адміністративного права на суспільні відносини, що виникають у зазначеній галузі, з метою підвищення ефективності та надійності її функціонування, забезпечення сталого розвитку для задоволення потреб населення і господарського комплексу в житлово-комунальних послугах, а також благоустрої, відповідно до встановлених нормативів і національних стандартів.
Розглядаючи суб’єкти адміністративно-правового регулювання як систему, слід зазначити, що Академічний тлумачний словник української мови визначає систему як „порядок, зумовлений правильним, планомірним розташуванням та взаємним зв’язком частин чого-небудь; форма організації, будова чого-небудь (державних, політичних, господарських одиниць, установ та ін.); будова, структура, що становить єдність закономірно розташованих та функціонуючих частин” [28, с. 203]. У такому значенні ми будемо вживати цей термін у дисертаційній роботі.
Поняття „суб’єкт” визначається в Академічному тлумачному словнику української мови як „особа, група осіб, організація і т.ін., яким належить активна роль у певному процесі, акті; особа або організація як носій певних прав і обов’язків” [28, с. 814].
Щодо категорії „суб’єкт регулювання”, то вона трактується у юридичній літературі неоднозначно. Так, В. Афанасьєв розуміє під таким суб’єктом складну систему державних і недержавних організацій [15, с. 160]; В. Бакуменко – систему державної влади у вигляді спеціально утворених органів влади, що взаємодіють, між якими розподілені певні функції державного регулювання [17, с. 13]; В. Малиновський вважає, що суб’єктами державного регулювання є не лише органи держави, а й їх посадові особи [107, с. 161].
Отже, суб’єкт адміністративно-правового регулювання у галузі житлово-комунального господарства може бути визначений як система взаємодіючих державних органів влади та їх посадових осіб, а також недержавних органів, які виконують законодавчо визначені функції щодо адміністративно-правового регулювання у зазначеній галузі.
Залежно від обсягу компетенції, яким наділені суб’єкти адміністративно-правового регулювання у галузі житлово-комунального господарства та благоустрою, вони поділяються на: органи загальної компетенції; органи галузевої компетенції; органи спеціальної компетенції.
До органів загальної компетенції слід віднести Кабінет Міністрів України, Президента України, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.
Органами галузевої компетенції є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні підприємства, установи, інші структури і відповідно керують певною галуззю (Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України) місцеві органи цих міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.
До органів спеціальної компетенції слід віднести органи та установи, які надають комунальні послуги з електро-, газо, водо- та теплопостачання (ЖЕКи, управління будинками, житлово-експлуатаційні контори, ремонтно-будівельні управління, органи самоорганізації населення).
Розглянемо повноваження зазначених органів більш детально.
Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (Мінрегіон України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.
Основними завданнями Мінрегіону України є:
1) формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах: житлово-комунального господарства, житлової політики, благоустрою населених пунктів, квітково-декоративного насінництва та розсадництва, поводження з побутовими відходами, поховання, технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна; архітектурно-будівельного контролю, контролю у сфері житлово-комунального господарства;
2) забезпечення технічного регулювання у сфері будівництва, містобудування, промисловості будівельних матеріалів, житлово-комунального господарства та ін. [177]
Часті зміни у повноваженнях органу призвели до того, що багаторівнева функціональність зникла і знову виникла необхідність у виробленні певних напрямків діяльності.
До основних повноважень Кабінету Міністрів України у сфері благоустрою належить:
- забезпечення реалізації державної політики у цій сфері (є головним органом у даній системі та забезпечує її діяльність);
- розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних програм благоустрою населених пунктів;
- координація діяльності центральних органів виконавчої влади у сфері благоустрою.
Вся работа доступна по ссылке
https://mydisser.com/ru/catalog/view/35884.html
