Аналіз закордонного досвіду адміністративно-правового регулювання діяльності об’єднань співвласників багатоквартирних будинків

Проблема забезпечення ефективного функціонування і визначення перспективних напрямів розвитку галузі житлових прав, житлово-комунального господарства та благоустрою України та підприємств галузі завжди була, є і залишатиметься одним з найважливіших та найскладніших питань, що перебуває у центрі уваги науковців, владних структур, громадських та міжнародних організацій, засобів масової інформації, населення, що обумовлене особливим значенням сфери життєзабезпечення для економічного та соціального розвитку країни, її міст і регіонів [61, с. 33].

Про відсутність реальних зрушень та зволікання з належною реалізацією житлово-комунальної реформи яскраво свідчить статистика. Так, за станом на 1 січня  2013 року дебіторська та кредиторська заборгованість галузі по країні становила відповідно 10,1 млрд. і 9,4 млрд. гривень. Збитки підприємств за підсумками роботи у 2009 році склали 1,6 млрд. гривень. Кожен третій житловий будинок потребує капітального ремонту. В аварійному стані перебуває більше третини водопровідно-каналізаційних і теплових мереж, близько 30 відсотків тепло пунктів, понад 20% мостів і шляхопроводів. Потребує заміни 87% рухомого складу міського електричного транспорту, 70% автотранспорту, який використовується у сфері благоустрою, близько 40% насосного обладнання та котлів, понад 20 тисяч ліфтів тощо. Не відповідають санітарним нормам близько половини полігонів для твердих побутових відходів. Щороку утворюється значна кількість несанкціонованих сміттєзвалищ [261]. Близько 33% ліфтового господарства вже працює понад 25 років, 26% водопровідних мереж відпрацювали свій експлуатаційний термін, 34% каналізаційних мереж, 49% магістральних і 43% теплових мереж – знаходяться в аварійному стані [139, c. 33]. Одним із напрямів вирішення зазначених проблем є вдосконалення адміністративно-правового регулювання у досліджуваній галузі шляхом упровадження позитивного досвіду розвинутих країн світу, де реформування зазначеної галузі є пріоритетним для органів державної влади.

У цілому, в Європі розроблено три моделі реформування та розвитку житлово-комунального господарства. Перша – англійська, яка передбачає повну приватизацію житлово-комунальних об’єктів. Друга – германська, яка передбачає акціонування підприємств та організацію галузі, але основний пакет акцій належить муніципалітету. Третя модель – французька, сполучення муніципальної власності на об’єкти ЖКГ та управління ними з боку приватного бізнесу на умовах довгострокових договорів оренди та сукупних інвестиційних угод [64, с. 141-142; 302, с. 8-13].

З приводу впровадження однієї із зазначеної моделі реформування та розвитку житлово-комунального господарства починаючи з 80-90-х рр. уряди багатьох європейських країн проводили поетапну приватизацію об’єктів ЖКГ. Одночасно відбувався пошук оптимальних форм надання житлово-комунальних послуг із залученням представників приватного бізнесу. Муніципалітет при цьому виступав як організатор виробництва послуг. У зазначених державах створюється відповідне правове підгрунтя щодо запровадження державно-приватного партнерства: 1992 році в Великій Британії та північній Ірландії запроваджено Ініціативу приватного фінансування; 2004 році у Франції прийнят Закон „Про державно-приватне партнерство”; в Росії 30% галузі житлово-комунального господарства фінансуються приватними компаніями; 2009 рік у Польщі прийнятий закон „Про публічно-приватне партнерство” [56].

Аналіз зарубіжного досвіду показує такі можливі напрями залучення приватного бізнесу в житлово-комунальній галузі з використання, як однієї з зазначеної моделі (англійської, германської, французької) так і окремих її складових:

утримання житлового фонду (США, Великобританія, Бельгія, Нідерланди, Швеція, Австрія);

побутове обслуговування населення, а саме: ремонтні послуги, благоустрій територій, збирання та переробка твердих відходів (США, Великобританія, Франція, Німеччина, Японія, Канада, Швеція, Австрія);

прибирання та озеленення території (США, Великобританія, Австрія, Бельгія, Канада);

транспортне обслуговування (США, Великобританія, Швеція, Австрія, Франція);

ремонт та утримання доріг (США, Великобританія, Австрія, Франція, Італія, Бельгія) [48, c. 58].

Аналізуючи зазначені моделі реформування зазначеної галузі, О.В. Шейкін наголошує саме на французькій моделі обслуговування об’єктів житлово-комунального господарства з залученням приватних компаній до проектування, будівництва, експлуатації та надання комунальних послуг населенню. Вони, у свою чергу, поділяються на два види. Одні з них безпосередньо засновані муніципалітетами, інші – є дочірніми підприємствами, заснованими комунальними фірмами і компаніями. Зазначена модель притаманна Франції, США, Канаді, Росії [302, c. 9]. За порушення у наданні зазначених послуг приватне підприємство несе відповідальність згідно з законодавством Франції, США, Канади, Росії. Так, у США комунальні послуги в основному забезпечуються приватними фірмами і компаніями. В Австрії комунальні підприємства, котрі повністю перебувають у власності комун, функціонують у системі громадського транспорту, постачання води й електроенергії, каналізації та прибирання сміття, освоєння території та в інших галузях [96, с. 225]. Притягнення до відповідальності, як представників підприємств та організацій, так і юридичних осіб спрощується тим, що суб’єктом вчинення порушень у галузі   житлово-комунального господарства та благоустрою визнаються фізичні та юридичні особи, на відміну від адміністративно-деліктного законодавства України.

Подібна практика на сьогодні впроваджується і в Україні шляхом укладення договорів з приватними компаніями щодо прибирання прибудинкової території, вивозу сміття тощо. В Україні вже створене певне правове підґрунтя щодо розвитку державно-приватного партнерства у галузі   житлово-комунального господарства та благоустрою шляхом прийняття низки Законів України „Про концесії” від 16 липня 1999 р. [215], „Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки” від 11 червня 2009 р. [70], „Про державно-приватне партнерство” від 1 липня 2010 р. № 2404–VІ [161] та Концепції розвитку державно-приватного партнерства у житлово-комунальному господарстві від 16 вересня 2009 р. [249].

На основі практики країн, де державно-приватне партнерство займає чільне місце при фінансуванні проектів у житлово-комунальному господарстві, в Україні створено державну структуру, яка сприяє поширенню та використанню передового досвіду державно-приватного партнерства у галузі житлово-комунального господарства та благоустрою. Створення зазначеного органу було визначене Законом України „Про державно-приватне партнерство” від 1 липня 2010 р. № 2404-VІ, де зазначається, що рішення про здійснення державно-приватного партнерства щодо об’єктів державної власності, порядок проведення конкурсів з визначення приватного партнера, прийняття рішення про здійснення державної підтримки приватного партнера визначається Кабінетом Міністрів України чи уповноваженим ним органом – Міністерством економічного розвитку і торгівлі України. Зазначені кроки поетапного реформування галузі житлово-комунального господарства та благоустрою шляхом впровадження французької моделі сполучення муніципальної власності на об’єкти ЖКГ та управління ними з боку приватного бізнесу на умовах довгострокових договорів оренди позначилися на позитивних зрушеннях у реформуванні галузі шляхом урахування інтересів кожної конкретної людини.

Ураховуючи такий підхід, у місті Києві, Харкові, Одесі було застосовано позитивний американський досвід обслуговування житлового фонду, передача функцій житлово-комунальних організацій приватним підприємствам мала успіх. Підтримуючи з цього приводу погляд В.М. Алексеєва про необхідність у подальшому оптимізувати систему житлово-комунальних організацій, це не означає їх скасування, вони можуть бути реорганізовані у відповідні підприємства з надання чітко визначеного переліку комунальних послуг [12, с. 175]. Зазначене впровадженна зарубіжного досвіду обгрунтовується недосконалістю системи управління житлом та підприємствами житлово-комунального господарства, а також системою регулювання природних монополій, яка призвела до того, що підприємства галузі неспроможні ефективно працювати в ринкових умовах і надавати споживачам послуги належної якості [70].

Аналізуючи зарубіжні моделі організації ЖКГ необхідно більш детально зупинитися на їх функціонування у ряді країн, так у Латвійській республіці все житлово-комунальне господарство наприкінці 1991 на початку 1992 року було передано у власність територіальних громад, що потягнудо за собою оптимізацію системи органів державної влади, які регулювали діяльність у даній галузі, окрім Комісії з регулювання громадських послуг підпорядкованій Міністерству економіки Латвійської республіки до повноважень якої віднесено контроль за розміром та сплатою комунальних послуг [311, с. 88].

У результаті реформування ЖКГ в Польщі регіональні органи влади здійснили фрагментацію господарства та перетворили державні підприємства, на малі підприємства різних організаційно-правових форм: бюджетні організації, компанії та приватні підприємства. Тобто, створилося конкурентне середовище на ринку житлово-комунальних послуг. З метою підтримки розвитку приватної ініціативи в житлово-комунальному господарстві недержавні підприємства ЖКГ Польщі: оподатковуються за пільговими умовами, які спрямовані на підвищення якості житлово-комунальних послуг; надаються довгострокові кредити під низькі відсотки; здійснюється інша фінансова допомога [20, c. 41], через відповідні фінансові структури. Так, у Чехії з метою активізації ринку інвестування у комунальну сферу була створена Компанія по фінансуванню муніципальної інфраструктури, яка являється спеціалізованим фінансовим посередником; в Японії функціонує комунальний банк, а також в 2002 року створено Агенство малого та середнього бізнесу, Організація підтримки малого та середнього бізнесу і інноваційного розвитку регіонів [273, с. 197]; Китайській народній республіки функціонують банківські кооперативи; Німеччині функціонує понад 700 суспільно-правових ощадних кас та банків земель (жироцентралей) з часткою в розмірі 50% від усіх універсальних банків [278]; у Норвегії фінансування житлового будівництва та комунального господарства здійснює Державний житловий банк.

Поряд з цим у Польщі була розроблена стратегія реформування галузі житлово-комунальногог господарства та благоустрою: 1) технічне рішення спрямоване на належну якість комунальних послуг; 2) експлуатація – оптимальне використання ресурсів; 3) зміна взаємовідносин з населенням; 4) кадрова політика; 5) економія споживання; 6) поширення інформації та зв’язок із ЗМІ.

Позитивними кроком у реформуванні зазначеної галузі в Польщі є створення житлового товариства (кондомініуму) – товариства співвласників багатоквартирного будинку (гміни і особи, власника житла) з відповідними органами управління і функціями: від визначення плати за утримання житла до порядку реконструкції або капітального ремонту будинку. Наслідки такої трансформації, як зазначає В.М. Кузьмін полягають у наступному: у кожного будинку є ефективний власник, створена фінансово-економічні механізми належного утримання, а в подальшому капітального ремонту і реконструкції житла [99, с. 43-44].

Ради гмін були наділені повноваженнями визначати обсяг і форми житлової допомоги, напрями управління та адміністрування, приватизації житлового фонду; встановлювати тарифи на комунальні послуги; затверджувати програми ремонтних робіт; залучати кошти громадян; сприяти житловому будівництву (створення методики фінансування тощо); затверджувати програми підтримки деяких форм будівництва; програм розвитку на найближчий період. Ради гмін визначили шляхи реформування колишніх житлово-експлуатаційних контор, а їхні функції перекласти на різні інституції. Обслуговування будинків, що належать до власності гміни, передане Управлінню комунальних будинків. Ця бюджетна організація проводить аукціон пропозицій, після чого обирає приватні спілки, яким передоручаються відповідні функції, зокрема, дотримання порядку і реставраційні роботи [296, с. 47].

Загалом можна виділити два вагомих чинники, які вирізняють процес створення житлових товариств в Польщі від створення об’єднань співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ) в України: участь органу місцевої влади в товаристві і обов’язковість створення житлового товариства при наявності двох і більше власників, включаючи орган місцевої влади. Як приклад станом на 01.01. 2013 в Україні налічується ОСББ – 10232, Польщі – 110000 [, с. 43-44], подібні об’єднання відомі в США, Англії, Франції. Відповідно до програми реформування житлово-комунального господарства в Україні до кінця 2014 р. заплановано створення 45530 ОСББ, що становитиме близько 70 % багатоповерхового житлового фонду. Найбільш активними у створенні ОСББ регіонами є Харківська, Одеська, Львівська й Дніпропетровська області [139, с. 8].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/35884.html