---

Проблеми та перспективи розвитку адміністративно-правового регулювання об’єднань співвласників багатоквартирних будинків в Україні

Житлово-комунальне господарство України – це важлива соціальна галузь, яка забезпечує населення, підприємства та організації необхідними житлово-комунальними послугами, суттєво впливає на розвиток економіки країни і є на сьогодні однією з найменш реформованих сфер національної економіки [290].

Протягом останніх років ситуація в житлово-комунальному господарстві продовжує ускладнюватися, що виявляється у кризовому фінансово-економічному стані підприємств житлово-комунального господарства (так, на 1 березня  2013 року дебіторська та кредиторська заборгованість галузі становила відповідно 13,4 млрд. та 13,5 млрд. гривень, а збитки підприємств за підсумками роботи у 2009 році склали 1,93 млрд. грн.); неспроможності підприємств галузі ефективно працювати в ринкових умовах і надавати споживачам послуги належної якості; критичному стані основних фондів підприємств житлово-комунального господарства (зокрема, частка водопровідно-каналізаційних мереж, що перебувають в аварійному стані, складає 36,4%, нераціональні витрати та втрати питної води досягли 40,4%, в аварійному стані перебувають 15,7% теплових мереж). При цьому не існує дієвих механізмів відповідальності підприємств – надавачів послуг за низький рівень наданих послуг [135].

Проблеми реформування ЖКГ досліджували такі відомі учені: Б.І. Адамов, А.Г. Альшевських, А.І. Безлюдов, Б.В. Буркинський, А.І. Бутенко, Т. Додатко, В.В. Дорофієнко, Т.М. Качала, О.С. Поважний, Л.К. Полежаєв, В.С. Ромейко, Є.Є. Румянцева, А.Н. Ряховська, А.П. Філімонов та інші. Однак багато питань на сьогодні залишаються нез’ясованими.

Враховуючи важливість нормального функціонування ЖКГ, його вплив на соціальну сферу України, слід констатувати необхідність кардинального реформування цієї галузі, яке має передбачати насамперед [282] такі основні напрями: удосконалення системи управління в галузі з урахуванням ринкових відносин; фінансова стабілізація галузі; технічне переоснащення ЖКГ; удосконалення нормативно-правової бази.

Реформи у галузі житлово-комунального господарства України розпочались з прийняття у 1995 році Верховною Радою України Концепції розвитку житлово-комунального господарства (ЖКГ) та Концепції державної житлової політики, основні принципи яких були враховані в Законі України „Про Загальнодержавну програму реформування та розвитку житлово-комунального господарства на 2004 – 2010 роки”. Новий етап реформи ЖКГ офіційно відбувається саме з 2004 року, коли Законом України від 24 червня 2004 року було затверджено Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки (далі – Програма), і триватиме до 2014 року [77].

Мета Програми [70] полягає у визначенні засад реалізації державної політики реформування ЖКГ, здійснення заходів щодо підвищення ефективності та надійності його функціонування, забезпечення сталого розвитку для задоволення потреб населення і господарського комплексу в житлово-комунальних послугах відповідно до встановлених нормативів і національних стандартів.

Програма реформування галузі ЖКГ на період до 2014 року передбачає такі основні завдання:

1) розвиток державного регулювання діяльності природних монополій на ринку комунальних послуг;

2) формування державної житлової політики, створення розвинутого конкурентного середовища на ринку обслуговування житла, у тому числі впровадження комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду із залученням інвесторів - забудовників на конкурентних засадах;

3) забезпечення беззбиткового функціонування підприємств ЖКГ;

4) технічне переоснащення ЖКГ, скорочення питомих показників використання енергетичних і матеріальних ресурсів, необхідних для виробництва (надання) житлово-комунальних послуг, у тому числі створення дієвого і прозорого механізму стимулювання, використання альтернативних джерел енергії та видів палива;

5) залучення інвестицій і співпраця з міжнародними фінансовими установами та донорськими організаціями;

6) залучення громадськості до процесів формування житлової політики та реформування ЖКГ.

Серед першочергових цілей Програми є:

- забезпечення населення житлово-комунальними послугами належного рівня та якості, відповідно до національних стандартів;

- формування нової системи управління ЖКГ, нових інститутів управління житловим фондом, що базуються на системі договірних відносин;

- створення сприятливих умов для беззбиткової діяльності підприємств ЖКГ, накопичення інвестиційних ресурсів з метою їх технічного переоснащення та розвитку комунальної інфраструктури;

- зменшення технологічних витрат та втрат ресурсів, впровадження прогресивних технологій шляхом реалізації пілотних інвестиційно-інноваційних проектів;

- виведення з експлуатації аварійних жилих будинків та відновлення аварійних об’єктів комунального господарства;

Виконання Програми передбачає:

- досягнення взаємоузгодження регуляторних функцій центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, створення конкурентного середовища і формування ринку житлово-комунальних послуг, удосконалення тарифної політики;

- запровадження стимулів до економного і раціонального господарювання та використання ресурсів;

- прозорість у прийнятті рішень щодо реформування ЖКГ, розвитку комунальних послуг та встановлення тарифів на них, залучення громадськості до проведення цих заходів;

- доступність житлово-комунальних послуг для громадян з низьким рівнем доходів, адресний соціальний захист населення в оплаті послуг.

Найважливішою стратегічною метою реформування ЖКГ є підвищення якості життя населення шляхом поліпшення житлових умов, збереження житлового фонду й підвищення рівня житлово-комуального обслуговування громадян відповідно до діючих стандартів якості [309, с. 6]. У зв’язку з цим виникає об’єктивна необхідність здійснення комплексу заходів, спрямованих на стимулювання модернізації виробництва, підвищення рівня технічного обслуговування й ефективності господарювання [31, с. 22].

Визначаючи проблеми житлово-комунального господарства, О.В. Димченко виокремлює такі з них, як: монополізм і нерозвиненість ринкових механізмів; непрозорість фінансових потоків; зношеність основних фондів і застарілі технології; відособленість (самоізольованість) окремих підгалузей і відсутність взаємодії між ними (некластерність); збитковість і тягар боргових зобов’язань (кризовий фінансовий стан); висока енергозатратність і великі втрати ресурсів; інформаційна відсталість і некерованість; потреба у значному обсягу коштів на технічне переозброєння й розвиток. Водночас, він називає шляхи вирішення проблемної ситуації: створити конкурентне середовище; наситити інвестиціями; впровадити програму ресурсо- і енергозбереження; впровадити кластерну модель взаємодій; створити нову інформаційну систему; впровадити нові технології в управлінні й реформувати організаційно-економічний механізм; підвищити інтелектуальний і інноваційний потенціал; залучити до управління громадскість[52, с. 14].

Аналіз праць Я.О. Філатова [289], М.К. Шапочки [300], Т.П. Юр’єва [309], І.А. Єфіменко [59], М.В. Глух [36] тощо) дає нам підстави стверджувати, що майже всі науковці визначають такі шляхи реформування житлово-комунального господарства: демонополізація житлово-комунального господарства, розвиток конкурентного середовища ринку житлово-комунальних послуг; удосконалення системи фінансування житлово-комунального господарства, залучення приватного капіталу комерційних структур, здійснення ефективної тарифної політики; удосконалення системи управління в галузі житлово-комунального господарства, запровадження договірних відносин між замовниками, виробниками, виконавцями та споживачами житлово-комунальних послуг; зменшення витрат і втрат енергоносіїв у житлово-комунальному господарстві, проведення ефективної енергозберігаючої політики.

Пріоритетним напрямом сталого функціонування й розвитку житлово-комунального господарства повинні стати демонополізація та створення конкурентного середовища на ринку відповідних послуг. Підгалузі житлово-комунального господарства (тепло-, водопостачання та водовідведення) є  природними монополістами, отже, споживач не має можливості відмовитися від послуг підприємств цих підгалузей [300, с. 101].

Окрім того, за наявної структури управління та обслуговування у сфері ЖКГ існують і штучно створені монополії. Інакше кажучи, поруч із існуванням природних монополій, група послуг житлово-комунальної сфери, що містить технічне й санітарне обслуговування житлового фонду, являє собою породжену централізованою економікою могутню, створювану протягом багатьох років, своєрідну монополію. Ринки таких послуг не є природними монополіями, проте, домінуюче місце на них посідають житлово-експлуатаційні організації, які здійснюють функції і власників, і керуючих, і експлуатуючих організацій. Вони самі собі замовляють, виконують і оплачують роботи (послуги). Це призводить до „непрозорості” фінансових потоків, безконтрольних витрат коштів і необґрунтованого збільшення витрат на утримання й ремонт житлових будинків. При цьому за існуючої системи тарифоутворення й наявності монополізму неможливо змусити ці організації знижувати свої витрати [289].

Найбільш перспективними напрямами розвитку житлового господарства, з огляду на зазначену проблему, є створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), приватних підприємств з утримання житлового фонду (ПП), підприємств служби єдиного замовника (СЄЗ).

Але, на жаль, процес створення ОСББ не набув масового характеру. Відповідно до діючої редакції Програми реформування і розвитку ЖКГ передбачено забезпечити створення ОСББ майже у 70% усіх багатоквартирних житлових будинків. Станом на 1 вересня  2013 року в державі функціонує 11222 ОСББ, у тому числі 907 об’єднань, які були створені з початку 2010 року. Найбільш активно процес створення ОСББ відбувається в Донецькій області, де на даний час функціонує 2026 таких об’єднань, Дніпропетровській та Львівській областях, в яких нараховується, відповідно, 638 та 761 об’єднань. Активно процес створення ОСББ відбувається також у Тернопільській області, де вже в цьому році започатковано 98 об’єднань, Миколаївській (80) та Херсонській (64) областях. У той же час найбільш низькі показники створення ОСББ відмічаються в Кіровоградській (4), Київській (6), Сумській (6), Житомирській (8) та Харківській (9) областях [216].

Разом із тим, оцінка зазначених показників створення ОСББ відносно до наявного в регіонах багатоквартирного житлового фонду (5 поверхів та вище) свідчить, що кращі результати мають Тернопільська (47,8%), Херсонська (44,8%), Миколаївська (34,0%) та Чернівецька (30,2%) області, а найгірша ситуація складається в Київській (5,4%), Кіровоградській (7,1%), Харківській (7,2%), Дніпропетровській (7,9%) областях та в м. Києві (6,5%) [77].

Це обумовлено насамперед неврегульованістю багатьох питань на законодавчому рівні. Так, законодавство про ОСББ не містить достатніх і завершених механізмів щодо об’єднання будинків при створенні спільного ОСББ; приєднання будинків до вже створеного ОСББ за наявності умов для цього; виходу будинку з такого ОСББ за бажанням співвласників змінити спосіб управління своїм будинком.

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/35884.html