Обґрунтування дефініції та базових принципів фінансової стратегії підприємства

Теоретико-методичні і прикладні основи  стратегічного управління  закладено у працях відомих зарубіжних вчених: Р. Аккофа, І. Ансоффа [1], С. Брю, К. Ендрю, А. Літтла, М. Портера [2], А. Стрікленда, А. Томпсона [3], Хэмел Г., Прахалад К., Томаса Г., О'Нил Д. [4], Друкера Питер Ф. [5], М. Армстронга [6] та ін. Вони є науковою базою для подальшого розвитку теоретичних і методичних засад управління, розробки і реалізації маркетингової і конкурентної стратегії.

 Стратегічне управління передбачає визначення місії, цілей функціонування підприємства у довгостроковій перспективі  із врахуванням принципів синергізму, узгодження умов і можливостей внутрішнього і зовнішнього середовища. Концепція синергізму має технологічні, збутові, управлінські, інформаційні аспекти [7, c.12]. Стратегічне управління реалізується через систему принципів і методів розробки та реалізації довгострокових цілей підприємства за допомогою певних інструментів, що забезпечують стійкість його конкурентних позицій на довготривалу перспективу [8].

Успішне існування і розвиток бізнесу залежать від знання непідвладних часу стратегічних правил і від уміння застосовувати їх на практиці. Ці правила мають визначати стратегію атаки і захисту, самостійної дії та укладання альянсів в умовах невизначеності і безжальної конкуренції. Васконселлосом-і-Са Жоржи запропоновано «стратегічні ходи» - 14 найважливіших правил ведення бою у світі бізнесу: вісім оборонних і шість наступальних ходів, або маневрів, які допомагають досягти реального прогресу на шляху до перемоги на ринку [9, c. 118].

Жодне підприємство не може розраховувати тільки на свої сили при розвитку нових технологій, випуску нової продукції, завоюванні нових ринків збуту і успішній конкуренції на світовому ринку. Навіть такі великі, відомі компанії, як Boeing, Toyota, Philips, IBM і багато інших останнім часом все частіше стали створювати стратегічні альянси [10]. Тому проблеми розробки стратегії розглядаються на лише на рівні бізнес-одиниць, але і на рівні асоційованої системи [11]. На підставі системного аналізу процесів та закономірностей виникнення та розвитку асоціацій суб'єктів регіонального рівня, зокрема торгово-промислових палат України, Ануфрієвим М.Ю. розроблено концепцію розвитку асоційованої системи як життєздатної та визначено провідну роль стратегічного потенціалу в загальній стратегії розвитку асоціацій.

Балабановою Л.В., Слипеньким В.В. обґрунтовано основні складові системи стратегічного маркетингового управління підприємствомв в частині аудиту, портфельного управління,  стратегічних змін тощо [12, c.98]. 

Бізнес-стратегія, яку іноді ще називають конкурентною стратегією або просто стратегією, визначається чотирма елементами або напрямами: стратегія товарно-ринкового інвестування, пропозиція споживчої цінності (чи цінності для покупця), активи і компетенції, функціональні стратегії і програми. Перший  елемент визначає те, де повинна конкурувати фірма, а останні  три вказують на те, як це слід робити, щоби добитися перемоги [13, c. 24-25].

Бізнес - стратегія має підгрунтям стратегічні активи (ресурси) і компетенції (напрями діяльності), орієнтовані за зміцнення конкурентної позиції підприємства.

Стратегія (від давньогрецького στρατηγία - «мистецтво полководця») - є детальним усестороннім комплексним планом, призначеним для реалізації місії організації і досягнення її цілей [14, c.27]. Тактика є інструментом реалізації стратегії і підпорядкована її основній меті.  Стратегія -  це комплекс заходів, орієнтованих на реалізацію місії підприємства шляхом найкращого використання його стратегічних активів і компетенцій. Процес розробки стратегії включає: 1) визначення корпоративної місії; 2) конкретизацію бачення корпорації і постановку цілей; 3) формулювання і реалізацію стратегії, спрямованої на їх досягнення [15, c.171].

Сучасна парадигма управління орієнтується на стратегічне управління конкурентоспроможним потенціалом підприємств [16, c.8].  Системний підхід до  управління стратегічним потенціалом підприємства  дозволяє  раціоналізувати  процеси його формування  відповідно до внутрішньої архітектоніки: визначення поточного стану СПП; аналізу відповідності поточного рівня СПП обраній стратегії підприємства; моделювання розвитку СПП;  визначення найкращих способів використання СПП [17, c.201].

Потенціал (англ. potential) – можливості, наявні сили, запаси, засоби, що можуть бути використані. Потенціал підприємства визначається  наявними та потенційними ресурсами і можливостями, які використовуються  для досягнення його стратегічних та тактичних задач [18, c. 161]. Він визначається чинниками: конкурентоспроможності, інвестиційної привабливості та розвитку підприємства. 

Стратегічний потенціал є складною нелінійною динамічною системою, сукупність збалансованих стратегічних ресурсів, ключових компетенцій та основних знань, достатній рівень розвитку яких при застосуванні інноваційних фінансових інструментів може забезпечити ефективне досягнення цілей підприємства у довгостроковій перспективі [19, c.10]. Конкурентоспроможний потенціал характеризується структурою (елементами), їхніми  зв'язками, можливостями розвитку підприємства,  ресурсами (наявними і потенційними),   компетенціями персоналу. Елементами конкурентоспроможного потенціалу торговельних підприємств є: ресурсний,  фінансовий, інноваційний, управлінський, маркетинговий, комунікаційний, мотиваційний, трудовий потенціали. Елементи конкурентоспроможного потенціалу мають специфічні особливості  використання і розвитку залежно від  стадій життєвого циклу підприємства (створення, висхідна тенденція, розквіт, низхідна тенденція, занепад) [20].

Одним із основних чинників, що впливають на формування пріоритетних напрямів розвитку ресурсного потенціалу підприємства, є певний етап життєвого циклу суб'єкта господарювання [20]. Вони, а також коливання кон’юнктури ринку, зміни умов зовнішнього середовища  мають враховуватися при розробці стратегічних планів підприємства, а також  їх постійному уточненні [21, c.59].

Існуючі підходи до діагностики фінансового потенціалу підприємства побудовані переважно шляхом пропозиції застосування певного методу або поєднання методів [22, c.71]. Серед наявних методів Мельник І. I.  виділив такі:  метод застосування інтегральної (факторної) моделі;  метод експертних оцінок фінансових коефіцієнтів або фінансових індикаторів; комбінований метод [23, c. 193]. Щодо визначення економічної сутності фінансового потенціалу підприємства не існує єдиної думки.

Музиченко А. О. ототожнює фінансові ресурси і фінансовий потенціал суб'єктів господарювання як важливу складову комерційно-виробничого процесу, що використовується для виконання їх зобов’язань та розширеного відтворення; указуючи, що фінансові ресурси здатні перевтілюватись, змінювати свою форму, що орієнтовано в майбутньому на економічні вигоди; поняття «фінансові ресурси» повинно конкретизувати склад, структуру і джерела їх формування та напрямки використання [24, c. 9].

 Кареба М.І. розглядає фінансовий потенціал як складову ресурсного потенціалу, у розроблену структурну модель побудови ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств поряд з земельними, матеріально-технічними та трудовими ресурсами додатково включені фінансові (власні, позичкові і державні грошові ресурси, різноманітні фінансові вкладення) [25, c.5]. Але на нашу думку, фінансовий потенціал визначається не лише фінансовими ресурсами, але і фінансовими результатами (поточними і майбутніми). Тому підхід до трактування фінансового потенціалу як складової ресурсного вважаємо вузьким.

         Фінансовий  потенціал підприємства ототожнюється також із фінансовою забезпеченістю, яку Коць О. О. визначає як відповідність фінансового стану машинобудівного підприємства вимогам щодо ефективного здійснення науково-технічної підготовки машинобудівного виробництва в умовах невизначеності [27, c.9].

Васьковська Я. В. визначає фінансовий потенціал як здатність підприємства раціонально управляти власними, позиченими та залученими фінансовими ресурсами, яка визначається коефіцієнтом оборотності дебіторської заборгованості, коефіцієнтом оборотності власного капіталу і коефіцієнтом оборотності кредиторської заборгованості [28, c. 10]. Вона робить акцент не лише на фінансових ресурсах, але і на ефективності їх використання, і вводить поняття реструктуризації потенціалу діяльності підприємства як процесу керованого впливу на зміну структури його складових через цілеспрямованість, системність та предметність дій для забезпечення конкурентоспроможності підприємства.

Термін «фінансовий потенціал» вживають для визначення фінансових можливостей окремих видів діяльності підприємства. Демчишак Н. Б. визначає фінансовий потенціал інвестиційної діяльності як фінансові можливості забезпечення інвестиційної діяльності, що визначаються обсягом фінансових ресурсів інвестиційного спрямування та ефективністю їх використання на макро-, мезо- та мікрорівнях економічної системи; це дало змогу розкрити горизонтальну і вертикальну структуру фінансового потенціалу інвестиційної діяльності, систему чинників, які впливають на формування та використання, виділити основні його функції (акумулююча, стимулююча, перерозподільча, стабілізуюча, інноваційна) [29, c.8].

Гринкевич С.С. [30], Приймак І.І. [31] ототожнює фінансовий потенціал із фінансовою стійкістю.  Останній пропонує методику аналізу фінансової стійкості суб’єкта господарювання, яка передбачає визначення інтегрального показника фінансової стійкості - , що характеризує внутрішній фінансовий потенціал, та інтегрального показника впливу зовнішнього середовища на фінансову стійкість суб’єкта господарювання – . Таким чином, під внутрішнім фінансовим потенціалом автор розуміє фінансову стійкість, а під зовнішнім – здатність зберігати фінансову стійкість під негативним тиском зовнішнього середовища.

Фінансова стратегія на практиці має ситуаційний характер (формується для відповідної комбінації факторів зовнішнього середовища та стану внутрішнього потенціалу). Діалектику взаємозв’язку між фінансовою стратегією і фінансовим потенціалом можна описати на основі теорії рефлексії. Під рефлексією [32, c.35] розуміємо взаємний вплив (в основному ітераційного характеру) двох об'єктів (фінансової стратегії і фінансового потенціалу) один на одного.

Концепція рефлексії, на яку указує Дж. Сорос [33, c. 21], входить до складу світоглядної парадигми стосунків, яким притаманні суперечності. На його думку на фінансовому ринку існує двохсторонній зв'язок між усіма його учасниками. З одного боку, учасники ринку намагаються зрозуміти ситуацію, у якій вони беруть участь. Вони намагаються уявити картину, що відповідає реальності. Дж.Сорос називає це пасивною або когнітивною функцією. З іншого боку, учасники ринку намагаються вплинути на реальність, підлаштувати її під свої бажання. Дж.Сорос називає це активною функцією або впливаючою функцією.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/39122.html