---

Особливості інформаційних правовідносин при побудові інформаційного суспільства

Інформаційне суспільство у своїй основі формує особливого роду інформаційні відносини, які становлять інтерес для досліджень. В умовах розвитку інформаційного суспільства в Україні інформаційні правовідносини визначаються об’єктивними економічними відносинами, заснованими на різноманітті форм власності, у тому числі й на інформаційні технології, та є суспільними відносинами громадян, засобів масової інформації, підприємств, фірм, інших суб’єктів права; вони є засобами вирішення завдань у галузі формування єдиного інформаційно-правового простору України, захисту конституційних прав на інформацію, інформаційного обміну та забезпечення інформаційної безпеки.

В.М. Брижко, О.М. Гальченко, В.С. Цимбалюк, О.А. Орєхов,
А.М. Чорнобров підкреслюють, що інтенсивна інформатизація більшості сфер людського життя та діяльності є нині одним із найважливіших глобальних і визначальних чинників для подальшого соціально-економічного та інтелектуально-духовного процесів розвитку людства. Цей процес, на їхню думку, характеризується наступними рисами:

– обмін інформацією набуває глобального характеру, державні кордони та відстані вже не є суттєвою перешкодою для руху інформаційних потоків;

– значно зросли можливості збору, обробки, зберігання, передачі інформації, доступу до неї;

– суттєво зросло і продовжує зростати значення доступу до інформації для розвитку різних сфер людської діяльності;

– спроби урядів обмежити вільне розповсюдження інформації всередині їхніх країн об’єктивно призводять до гальмування розвитку таких країн;

– відбувається перехід до нових форм зайнятості населення, зокрема, формування нових трудових ресурсів за рахунок збільшення кількості зайнятих в інформаційно-інтелектуально орієнованих типах робіт;

– безпрецедентно зросла кількість персональних та корпоративних контактів на глобальному рівні, розгортаються процеси формування міждержавних спільнот [46, с.84].

Цій фазі розвитку відповідає нове суспільно-економічне середовище – інформаційне суспільство, яке формується нині у світі й характеризується розвиненою інформаційно-комунікаційною інфраструктурою та прискореним розвитком високотехнологічних галузей економіки, різким збільшенням доступу громадян до інформації, освіти, культурних надбань, можливостей роботи і спілкування, реалізацією нового, більш високого рівня прав і свобод громадян і, нарешті, високими темпами економічного зростання.

У 2005 році в Декларації принципів інформаційного суспільства, що була прийнята на Всесвітній зустрічі з питань інформаційного суспільства, було закріплене нове визначення: інформаційне суспільство – це таке суспільство, в якому кожен міг би створювати інформацію і знання, мати до них доступ, користуватися і обмінюватися ними, з тим, щоб дати окремим особам, общинам і народам можливість повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи своєму стійкому розвитку й підвищуючи якість свого життя [47, с. 3].

Передові країни нині всіляко сприяють подальшому розвитку елементів інформаційного суспільства, у той час, як проблемою решти країн тією чи іншою мірою стає так званий «цифровий розрив» (або «інформаційна нерівність») – відставання у даній галузі. Основна загроза цього відставання за сьогоднішніх умов полягає в неминучому відсуванні такої країни на периферію світових процесів, гальмування її розвитку і перетворення її на залежного «донора» розвинутих держав. Для України ризик реалізації такого сценарію залишається актуальним.

Питаннями, що близько стосуються окресленої проблематики, у своїх наукових юридичних дослідженнях і навчально-методичних виданнях стосовно інформаційного права опікувалися такі сучасні відомі українські та російські науковці-юристи як І. В. Арістова, Ю.М. Батурін, О.Б. Венгеров, В.Д. Гавловський, О.С. Денисова, В.А. Копилов, Ю.О. Легеза, П.І. Орлов, А.А. Письменицький, О.Ф. Скакун, Ю.П. Тихомиров, В.С. Цимбалюк та інші. Тому розкриття проблеми розуміння специфічності ознак деяких видів суб’єктів правових відносин в контексті удосконалення їх класифікації та стосовно такого різновиду самих правовідносин як інформаційні правовідносини не можуть не враховувати певні методологічні опрацювання означених спеціалістів.

Формування сучасної моделі інформаційного суспільства в Україні повинне стати одним з пріоритетних завдань держави, як фундаментальна передумова повноцінної, на рівноправних засадах, інтеграції нашої держави у європейські та загальносвітові процеси, збереження політичного суверенітету, економічної незалежності, конкурентоздатності та процвітання, національної самобутності, гармонійності духовно-культурного розвитку людини та суспільства, формування зрілого громадянського суспільства, правової держави та демократії. Ми погоджуємося з думкою В.М. Брижко, М.Я. Швець, В.С. Цимбалюк, які наголошують, що нинішній стан розбудови інформаційного суспільства в Україні, порівняно із розвиненими країнами, є недостатнім і при цьому далеко не відповідає потенціалу та ресурсам нашої держави. Оптимальним алгоритмом дій щодо подолання «цифрової нерівності» для України є виважене, координоване державою, співробітництво з іншими країнами, використання їхнього досвіду з опорою на розкриття та розвиток власного потенціалу [15, с. 62].

Є.А. Макаренко у своєму науковому дослідженні робить наступний висновок, що формування сучасного інформаційного суспільства в Україні повинно відбуватися за такими стратегічними напрямками:

– широке використання інформаційно-комунікаційних технологій для удосконалення державного управління, відносин між державою і громадянами, становлення електронних форм спілкування між державними органами і фізичними та юридичними особами. Вирішення питання інформаційної відкритості виконавчої влади, з чим нерозривно пов’язана проблема штучного обмеження доступу суспільства до інформації;

– підвищення ролі громадськості і мас-медіа у створенні нового інформаційно-комунікаційного середовища в країні. Основне питання демократії – здатність держави забезпечити рівний та всеосяжний доступ до основних громадських прав і свобод (свободи слова, зокрема) – в умовах інформаційного суспільства набуває нового значення. Держава повинна стати координатором дій різних суб’єктів суспільства, сформувати таку правову і нормативну базу, що сприятиме розвитку суспільства й особи;

– прискорення впровадження новітніх інформаційних технологій в усі сфери суспільного життя, економіку України, діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

– удосконалення законодавства з регулювання інформаційних відносин, виробництва програмного забезпечення, діяльності постачальників інформації та послуг зв’язку, режиму діяльності систем електронної торгівлі і оплати, реклами, публікацій, функціонування глобальних комп’ютерних мереж, запобігання поширенню шкідливої та незаконної інформації глобальними комп’ютерними мережами;

– захист інформаційних прав громадян, насамперед щодо доступності інформації, захисту приватної інформації про особу, підтримку демократичних інститутів, удосконалення правового урегулювання питань інтелектуальної власності та мінімізації ризику інформаційної нерівності;

– створення загальнодержавних інформаційних систем, насамперед у сферах охорони здоров’я, освіти, науки, культури, охорони
довкілля [75, с. 148].

Об’єднуючими елементами суспільних відносин в інформаційній сфері як предмета інформаційного права, на думку М.Я Швець визначена інформація та інформаційні об’єкти, які володіють специфікою при здійсненні прав, виконанні обов’язків і встановленні відповідальності з їхнього приводу в інформаційній сфері. Однорідність і особливості інформаційних відносин визначаються особливостями і юридичними властивостями цих об’єктів. До таких об’єктів, крім інформації та інформаційних об’єктів, відносяться також інформаційні технології, засоби їхнього забезпечення, засоби зв’язку і телекомунікації та елементи інформаційної безпеки [181, с. 81].

Аналіз особливостей поводження суб’єктів в інформаційній сфері із приводу інформації, інформаційних та інших об’єктів дає можливість виявити інформаційні відносини за окремими видами діяльності, проаналізувати структуру й склад інформаційних правовідносин, провести класифікацію об’єктів захисту і основних напрямків забезпечення інформаційної безпеки.

Особливості інформаційних відносин, на нашу думку, зводяться до того, що ці відносини:

– опосередковують державну політику визнання, дотримання і захисту інформаційних прав та свобод людини і громадянина;

– виникають, розвиваються і припиняються в інформаційній сфері при самостійному обороті або обігу відособленої інформації, при створенні і застосуванні автоматизованих інформаційних технологій, засобів і механізмів інформаційної безпеки;

– відображають особливості застосування адміністративно-правових і методів регулювання при здійсненні прав і свобод із урахуванням специфічних особливостей і юридичних властивостей інформації, інформаційних та інших об’єктів інформаційного середовища;

– виникають, розвиваються і припиняються із приводу несприятливих інформаційних дій інтересам особи, суспільства, держави в інформаційній сфері у зв’язку із захистом інформації від несанкціонованого доступу, забезпеченням стану захищеності інформаційних і телекомунікаційних систем.

Правовідносини у сфері забезпечення інформаційної безпеки, тобто інформаційні правовідносини, виділяються на основі наступних об’єктів захисту – об’єктів інформаційного права:

– правам особи, інтересам суспільства і держави при використанні інформаційно-телекомунікаційних систем і мереж інформації;

– стійкому функціонуванню інформаційно-телекомунікаційних систем і мереж;

– міжнародному співробітництву в галузі безпеки функціонування глобальних інформаційних систем і мереж.

Інформаційне суспільство, як зазначає М.В. Корнієнко, відрізняється від суспільства, у якому домінують традиційна промисловість і сфера послуг, тим, що інформація, знання, інформаційні послуги і всі галузі, пов’язані з їхнім виробництвом (телекомунікаційна, комп’ютерна, телевізійна), розвиваються швидкими темпами, є джерелом нових робочих місць, стають домінуючими в економічному розвитку. На шляху до інформаційного суспільства змінюється функція фахівців, які беруть участь у формуванні і організації використання інформації про ситуацію і події в політиці, економіці, законотворчості, науці, культурі та в утворенні і в інших сферах суспільної діяльності [64, с. 261].

Це відбувається під дією різкого збільшення ролі інформації в економічно розвинених країнах, а також чисельності людей, основним заняттям яких є створення, збір, обробка, поширення, зберігання інформації, продаж інформаційних продуктів і надання інформаційних послуг з використанням сучасних інформаційних технологій.

Автоматизація інформаційних технологій призводить до поступового витіснення паперових носіїв, що, у свою чергу, доводить їхню роль до розумних (зручних людині) меж. Так, Ф.М. Рудич, Р.В. Балабан,
Ю.С Ганжуров, О.П Дергачов, Г.І. Зеленько зазначають, що створення системи розрахунків у режимі реального часу припускає в найближчому майбутньому відмовитися від застосування в роботі банківської системи держави паперових носіїв первинної інформації та перейти до роботи з електронними документами. Складність таких технологій, природно, породжує і складні суспільні відносини, що вимагають спеціального правового регулювання. Особливість цих відносин полягає в тому, що безпосереднім їхнім об’єктом стає, виходячи із усього сказаного, інформація в електронно-цифровій формі. Отже, основним предметом правового регулювання необхідно визнати соціальні (суспільні) відносини, які виникають у процесі створення, перетворення і споживання інформації на базі застосування автоматизованих інформаційних технологій. Ці відносини становлять особливий різновид інформаційних відносин. Такі відносини деякі автори називають інформаційно-комп’ютерними, а зазначену діяльність відносять до сфери комп’ютерної інформації. Їхня специфіка, таким чином, обумовлена особливостями самої природи інформації на машинних носіях і безпосередній технології її обробки [26, с. 174].

Наявність та ефективне функціонування цих відносин значною мірою характеризує рівень комп’ютеризації суспільства в цілому, тобто досягнутий у ньому ступінь реального використання новітніх досягнень науково-технологічного прогресу. Поряд із цим, в сучасних умовах вони вимагають адекватного правового регулювання, що ставить ряд нових важливих правових проблем. Серед них питання про те, якою мірою чинне законодавство відповідає сучасному стану справ у цій галузі і сприяє розвитку й упорядкуванню цієї нової сфери суспільних відносин, а також про те, який вплив розвиток інформаційних технологій може зробити на правове регулювання та правотворчість, діяльність в інформаційному суспільстві, у тому числі й на забезпечення інформаційної безпеки.

Процес упровадження інформаційних технологій дозволяє виявити основні суспільні відносини, які при цьому виникають і мають потребу в правовому врегулюванні. До них, на нашу думку, можуть належати відносини, що виникають при:

– забезпеченні конституційних прав на інформацію, яка обробляється за допомогою автоматизованих інформаційних технологій;

– розробці, впровадженні та експлуатації комп’ютерних систем і мереж, а також телекомунікаційних мереж;

– створенні, поширенні, передачі, купівлі-продажу програмного забезпечення для електронно-обчислювальних машин та інших засобів забезпечення автоматизованих інформаційних систем;

– формуванні й використанні інформаційних ресурсів, що включають електронні банки даних;

– установленні й дотриманні режиму доступу до комп’ютерної інформації і проведенні інших заходів інформаційної безпеки; міжнародному обміні комп’ютерною інформацією.

В.В. Кратюк у своїй дисертаційній роботі визначає суспільні відносини як різноманітні зв’язки між соціальними групами, націями, релігійними громадами, а також усередині них у процесі економічної, соціальної, політичної, культурної й іншої діяльності. Таким чином, інформаційні відносини й особливості їхнього регулювання визначаються таким видом діяльності, як інформаційна [65, с. 61].

До структури предмета правового регулювання в теорії права прийнято включати наступні елементи: суб’єкти і об’єкти регульованих суспільних відносин; юридичні факти, що сприяють виникненню відповідних правовідносин; практичну діяльність людей.

Стаття 4 Закону України «Про інформацію» визначає, що суб’єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об’єднання громадян; суб’єкти владних повноважень. Об’єктом інформаційних відносин, відповідно до цього Закону, є інформація [129].

Індивідуальними суб’єктами інформаційних відносин виступають такі фізичні особи, як громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства. Отже, усе дієздатне населення. Крім того, окремі видові нормативно-правові акти називають індивідуальних суб’єктів інформаційних відносин за сферами правового регулювання. Наприклад, у сфері діяльності засобів масової інформації це редактори, оператори, журналісти. Тут використовується фаховий критерій. Так, сфера правового регулювання статистичною діяльністю встановлює такі назви індивідуальних та колективних суб’єктів, як респонденти, замовники статистичної інформації. У сфері регулювання відносин щодо обороту інформації в автоматизованих системах нормативно визначається існування, операторів, користувачів інформаційних систем. Окремими нормативно-правовими актами визначаються й інші види індивідуальних суб’єктів, які утворюють загальну категорію фізичні особи [47, с. 27].

Суб’єктами інформаційно-правових відносин, юридичних осіб виступають, наприклад, засоби масової інформації, оператори телекомунікацій, провайдери мережі Інтернет та інші структури різної форми власності.

Об’єднаннями громадян наприклад, є різноманітні громадські організації чи політичні партії.

Суб’єкт владних повноважень – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб’єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/15566.html