Ознаки спеціального суб’єкта злочину в системі елементів складу злочину

Для встановлення наявності будь-якого складу злочину, в тому числі і зі спеціальним суб’єктом (тобто спеціальному складі злочину), виявлення сукупності ознак загального суб’єкта є обов’язковою умовою. Відповідно до ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину. Але, як зазначалось, у спеціальному складі злочину загальні ознаки суб’єкта  виконують ще й роль фундаменту, без якого виявлення додаткових ознак суб’єкта на основі певних властивостей особи неможливе. На цьому наголошує і законодавча формула спеціального суб’єкта злочину, у якій його загальні ознаки визначені прямим формулюванням. Такий характер співвідношення загальних і додаткових ознак спеціального суб’єкта як єдиного елемента складу злочину дає теоретичні підстави їх дослідження  абстраговано один від одного. Водночас відокремлення спеціальних ознак суб’єкта злочину від їхнього базису – загальних ознак суб’єкта злочину, виправдовується у правозастосуванні. Адже, хоча й у разі вчинення конкретного суспільно-небезпечного діяння питання суб’єкта злочину розглядається компетентними органами всебічно, з точки зору наявності усіх передбачених кримінальним законом як обов’язкових, а відтак і юридично значущих, властивостей особи, у правозастосовній практиці інколи виникають труднощі зі встановленням та з’ясуванням саме спеціальних ознак суб’єкта злочину. Так, у постановах Пленуму Верховного Суду України неодноразово зверталась увага на те, що у діяльності судів є недоліки і питання, пов’язані зі встановленням і правильним розумінням елементів складу злочину. Так, у постановах № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 року [8] та № 15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» від 26 грудня 2003 року [9] звертається увага на те, що згідно з чинним законодавством відповідальність за злочини, що роз’яснюються, можуть нести лише службові особи, і відповідно надається детальна характеристика ознак службової особи з метою забезпечення однакового і правильного застосування законодавства.

 Даний факт зумовлює необхідність аналізу спеціальних ознак суб’єкта злочину, дослідження способів їх фіксації у нормах кримінального закону, їх описання та формулювання.

Так, спеціальні ознаки суб’єкта у конструкціях складів злочину зафіксовано неодноманітно. Приблизно у 87-90 % норм їх визначено прямо, тобто безпосередньо зі змісту правової норми вбачається, що суспільно небезпечне діяння, що відповідає описаному у ній складу злочину,  може вчинити лише певна особа, властивості якої прямо названі у цій або інших нормах Особливої частини КК України. Наприклад, у статтях 364–370 (крім ст. 369) КК України прямо йдеться, що суб’єктом злочину може бути лише службова особа.

За способом викладу, прямо названі спеціальні ознаки суб’єкта поділяються на ознаки, сформульовані у позитивній формі, та ознаки, сформульовані у негативній формі [223, с. 16]. Необхідно зазначити, що у переважній більшості випадків прямо названі спеціальні ознаки суб’єкта у чинному кримінальному законі сформульовані у позитивній формі. Прикладами позитивного формулювання спеціальних ознак суб’єкта є ст. 276 КК України, яка визначає, що описаний нею склад злочину може виконати тільки працівник транспорту, або ст. 285 КК України, безпосередньо зі змісту якої вбачається, що суб’єктом описаного нею злочину може бути тільки капітан судна.

Але у деяких випадках при конструюванні спеціальних складів злочину формулювання спеціальних ознак у позитивній формі може тягнути за собою невиправдане збільшення обсягу диспозиції норми. У такому разі спеціальні ознаки суб’єкта злочину може бути сформульовано негативно [223, с. 17]. Відомим прикладом негативного формулювання спеціальних ознак є склад злочину, передбачений ст. 134 КК України, диспозиція якої визначає, що незаконне проведення аборту може вчинити лише особа, „яка не має спеціальної медичної освіти”. Вартим уваги є той факт, що у ст. 109 КК України 1960 року злочином визнавались дії у вигляді незаконного проведення аборту лікарем. З прийняттям КК України 2001 року діяння лікарів у цій частині були декриміналізовані (очевидно, якщо у діях лікарів містяться ознаки злочину, передбаченого ст. 140 КК України).

Сформульовані у негативній формі спеціальні ознаки суб’єкта окреслюють, так би мовити, з зовнішнього боку коло осіб, яких може бути притягнуто до кримінальної відповідальності. Це дозволяє уникнути їх конкретизації у правовій нормі й доцільне у тому разі, коли систематизація і узагальнення юридично значущих особливостей суб’єкта в одну стислу категорію викликають труднощі або неможливі взагалі. Очевидно, тут треба погодитись з тими науковцями, які вважають негативне формулювання спеціальних ознак суб’єкта виправданим. Адже, якщо у наведеному вище прикладі – ст. 134 КК України, сформулювати спеціальну ознаку суб’єкта позитивно, доведеться навести в диспозиції усі нормативні вимоги до фахівця зі спеціальною медичною освітою, та у разі зміни їх переліку негайно вносити корективи до диспозиції норми кримінального закону, що, щонайменше, ускладнить її застосування [223, с. 18].

Позитивна і негативна форма формулювання спеціальних ознак суб’єкта можуть синтезуватися і використовуватись у „змішаній”, позитивно-негативній формі, що було притаманно і деяким спеціальним складам КК України 1960 року. За чинним КК України, прикладом такого змішаного формулювання спеціальних ознак суб’єкта є склад злочину, описаний у ст. 354, диспозиція якої визначає, що виконання об’єктивної сторони злочину можливе лише працівником державного підприємства (позитивна форма), який не є службовою особою (негативна форма). Однак, застосування негативного формулювання спеціальних ознак суб’єкта, як у чистому, так і змішаному вигляді, має місце лише у семи спеціальних складах (1,8 % від їх загальної кількості) чинного КК України, що дозволяє назвати таке їх описання винятком, обумовленим необхідністю з точки зору законодавчої техніки. До речі, у колишньому кримінальному законодавстві України застосування негативного формулювання спеціальних ознак суб’єкта злочину теж мало місце в одиничних випадках.

Незалежно від того, у якій формі визначені прямі спеціальні ознаки суб’єкта злочину, вони дозволяють чітко визначити коло осіб, що підлягають кримінальній відповідальності за конкретним спеціальним складом злочину без його додаткової інтерпретації. Така їх властивість є критерієм для відокремлення в окрему категорію інших спеціальних ознак суб’єкта злочину, у диспозиціях статей та їх частин не названих, однак встановлення і з’ясування яких вимагає юридичного аналізу складу злочину, тобто тлумачення. Г.В. Галахова справедливо наголошує при цьому, що при трактуванні ознак суб'єкта злочину найбільш поширеним та найчастіше застосовуваним є судове тлумачення кримінального закону [51, с. 38]. Необхідно наголосити, що у деяких випадках прямо названі спеціальні ознаки суб’єкта теж вимагають тлумачення, необхідність якого обумовлюється, в основному, їх дещо невизначеним характером, полягає в уточненні нормативного змісту і за своєю юридичною природою відрізняється від встановлення прямо не названих спеціальних ознак суб’єкта злочину. В останньому випадку необхідність тлумачення випливає з загального змісту диспозиції кримінально-правової норми і полягає, насамперед, у встановленні спеціальних ознак суб’єкта злочину, й тільки після цього – у з’ясуванні їх юридичного об’єму. Прямо названі спеціальні ознаки суб’єкта злочину обмежуються додатковими рисами, які в диспозиціях кримінального закону безпосередньо не зазначені і потребують  встановлення шляхом аналізу змісту норми.

Так, ст. 253 КК України передбачає кримінальну відповідальність за розробку і здачу проектів, іншої аналогічної документації, замовнику без обов’язкових інженерних систем захисту довкілля, вчинене службовою чи спеціально уповноваженою особою. Спеціальні суб’єкти, які здатні задовольнити склад злочину, передбачений даною статтею, названі прямо і, як убачається з диспозиції статті, ними можуть бути службова чи спеціально уповноважена на розробку і здачу проектів особа. Але, очевидно, що певні особи, згадані в ст. 253 КК України, незалежно від своїх службових обов’язків щодо розробки і здачі проектів, повинні мати і відповідну освіту, спеціальні знання про інженерні системи захисту довкілля. Особа, яка не володіє спеціальними знаннями у цій галузі не буде здатна усвідомити відсутність необхідних інженерних рішень у проектній документації, що виключає вину, суб’єктивну сторону, а відтак і склад злочину в її діях. Тобто, у наведеному складі в непрямій формі як про спеціальну ознаку суб’єкта злочину йдеться про відповідну освіту особи.  

Як передбачено ст. 375 КК України, об’єктивну сторону злочину – постановлення завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови, може виконати лише суддя, який у зазначеному випадку є спеціальним суб’єктом злочину. Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України „Про статус суддів”, суддею може стати особа не молодша за 25 років, яка має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права
не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та
володіє  державною  мовою  [3]. Тобто, незважаючи на те, що про вік як обставину, яка обмежує  коло можливих суб’єктів злочину, у диспозиції ст. 375 КК України мова не йде, особа, молодша 25 років, вчинити вказаний злочин не може.

Так, вироком колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Луганської області від 22 грудня 2006 року (залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 27 березня 2007 року) засуджено Т., 1966 року народження, за ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 375, ч. 2 ст. 366 до позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією майна, яке є її власністю, з позбавленням права займати посади, пов’язані зі здійсненням представника влади строком на 3 роки. Цим же вироком засуджений Р. Т. визнана винною і засуджена за те, що вона як голова одного з районних судів Донецької області, маючи умисел на заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах, за домовленістю з Р. на заволодіння належними державі коштами з використанням її владних повноважень, з порушенням вимог ЦПК України, якими регламентована процедура розгляду справ даної категорії, винесла завідомо неправосудні ухвалу від 14 травня 2002 року про призначення справи до розгляду та рішення по суті від 11 червня 2002 року про задоволення позовних вимог Р. На підставі цих рішень на користь Р. була стягнута сума в особливо великих розмірах  [188].

Уявляється, що незалежно від необхідності встановлення додаткових властивостей особи шляхом інтерпретації правової норми, такі ознаки слід вважати названими у диспозиції прямо, оскільки вони достатньо чітко обмежують коло спеціальних суб’єктів, яких може бути притягнуто до кримінальної відповідальності за конкретним спеціальним складом злочину.

Таким чином, спеціальні ознаки суб’єкта злочину за критерієм ступеня тлумачення, необхідного для їх чіткого встановлення та з’ясування нормативного змісту, пропонуємо поділити на дві окремі групи: 1)спеціальні ознаки, названі прямо і такі, що не вимагають додаткової інтерпретації правової норми; 2) спеціальні ознаки, прямо в диспозиціях не зазначені і такі, що вимагають тлумачення змісту складу злочину.

Хоча спеціальні ознаки, з’ясування яких вимагає тлумачення диспозицій Особливої частини КК України, становлять лише близько 20 % від їх загального обсягу, варто зупинитись більш докладно, оскільки їх встановлення пов’язано з певними труднощами.

Наприклад, у джерелах науково-практичного характеру з приводу оцінки таких ознак єдина думка не простежується. У науково-практичному коментарі КК України за редакцією С.С. Яценка йдеться, що суб’єкт злочину, передбаченого ч.1 ст. 142, є спеціальним, і автори науково-практичного коментарю чинного кримінального закону за редакцією М.І. Мельника і М.І. Хавронюка притримуються у цілому аналогічної думки [144, с. 291; 145, с. 293]. Водночас науково-практичний коментар до вітчизняного КК, підготовлений колективом Генеральної прокуратури України, і науковий коментар кримінального закону за редакцією Ю.О. Кармазина та Ю.Є. Стрельцова визначають, що суб’єкт злочину, передбаченого ч.1 ст. 142, загальний [142, с. 100; 222, с. 316]. Таку ж думку висловлює у науковому коментарі  кримінального закону України й М.Й. Коржанський [91, с. 228].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/88080.html