Спеціальний суб’єкт злочину та особа злочинця

Внутрішній зв’язок наук кримінального циклу не дозволяє залишити поза увагою проблему співвідношення спеціального суб’єкта злочину як кримінально-правової категорії та особи злочинця як кримінологічного поняття. Як справедливо зазначає В.В. Лунєєв, при вивченні різних галузей права на основі «самих себе» не можна отримати нових знань за визначенням, оскільки позитивний результат досягається лише при вивченні та прогнозуванні реальної кримінологічної обстановки, яка складається на основі чинного законодавства, тобто при вивченні соціології кримінального права, соціології кримінально-процесуального права, соціології виконавчого права, при вивченні кримінологічних проблем у країні [125, с. 43].

Специфіка кримінологічного дослідження полягає в тому, що у кримінології злочинність та її складові (суб’єкти і особа), вивчаються як соціальна реальність, що існує за своїми закономірностями розвитку, які обумовлюють спеціальні форми та методи її попередження, протидії та боротьби з нею. Відомо, що основне завдання кримінології, яке полягає в необхідності отримання достатніх знань про факти соціальної дійсності, пов’язані зі злочинністю, вивченням властивостей та характерних явищ, які супроводжують злочинність, обумовлює головну її функцію – описову. На підставі емпіричних даних та теоретичних положень кримінологія встановлює закономірності розвитку злочинності, дійсних її причин та умов, що їй сприяють. Важливе місце у виконанні цього завдання відводиться процесу формування особи злочинця, кримінологічна характеристика якої неможлива без розуміння шляхів та етапів її формування. Тут знаходить своє відображення й інша функція кримінології – пояснювальна.

У кримінології – науці про злочинність як масову злочинну поведінку – дискусія щодо поняття «особа злочинця» така ж запекла, як і дискусія про причини злочинності [101, с. 26]. Оскільки у сучасній вітчизняній кримінології провідною є розроблена В. Кудрявцевим схема, що при розгляді на усіх етапах механізму злочинної поведінки визначальними є властивості особи поряд із зовнішнім для цієї особи середовищем [103, с.61, 274], небезпідставною, на наш погляд, є теза, що саме особа є основною і найважливішою ланкою усього механізму злочинної поведінки, носієм причин вчинення окремих злочинів. Як пише С.В. Бородін, саме особа злочинця, її свідомість і воля є тою центральною ланкою, що пов’язує причину вчинення злочину та його наслідки [41, с. 87]. А П.Д. Біленчук та інші додають, що саме через особу реалізується потенціал та дія заходів покарання, ефективність профілактики, й вивчення особи злочинця визнається однією з основних передумов організації боротьби зі злочинністю [171, с. 29].

Оскільки наукова достовірність досліджень та їх результатів значною мірою залежить від методологічної бази [132, с. 7], а комплексний метод у даній роботі обумовлений предметом і завданнями дослідження, розроблена на сучасному етапі розвитку кримінології проблематика особи злочинця у площині певних її властивостей необхідно торкається і ряду спеціальних ознак суб’єкта злочину. Як було зазначено вище, при встановленні підстав класифікації спеціального суб’єкта злочину, ряд його ознак, визначених у кримінальному законі, прямо пов’язані із поняттям «особа», у якому фіксуються тільки специфічні соціальні ознаки людини. Йдеться, наприклад, про правовий статус особи (громадянин України – ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 208 КК України або іноземець чи особа без громадянства – статті 335, 336 КК України), про вид здійснюваної професійної діяльності (особи, відповідальні за технічний стан транспортних засобів та комунікацій, – статті 287, 288 КК України або капітан судна – статті 284, 285, 339 КК України), про виконувані делеговані повноваження (службові особи – статті 132, 364-368, ч. 2 ст. 157, ч. 2 ст. 162 та ін. КК України, члени виборчих комісій – ч. 2 ст. 157, ч. 1 ст. 158, ч. 1 ст. 159 КК України) тощо. Саме тому висловимо свої міркування щодо співвідношення понять «спеціальний суб’єкт злочину» та «особа злочинця».

Поняття «суб’єкт злочину», по суті, є набором кримінально-правових ознак злочинця, наявність яких необхідна для притягнення особи до кримінальної відповідальності. Як зазначає В.І. Шакун, суспільна небезпечність протиправного діяння визначається не тільки шкодою, спричиненою ним об’єкту злочину, способом його вчинення та формою вини, але і небезпечністю особи суб’єкта з притаманними їй певними соціальними властивостями, які у своїй сукупності утворюють охоплюваний поняттям „особа злочинця” індивідуальний образ людини [238, с. 486].

Факт вчинення злочину як прояв антисуспільної поведінки особи злочинця характеризує його тільки з негативної сторони (у традиційному моральному контексті), однак не вичерпує інших суспільних зв’язків злочинця. Тому поняття „особа злочинця” за обсягом значно ширше поняття „суб’єкт злочину”, є більш багатогранним і охоплює багато ознак індивіда, не пов’язаних з його правовою характеристикою: місце у системі суспільних відносин, соціальні зв’язки та прояви, ставлення до існуючих соціальних цінностей, психологічні особливості тощо [90, с. 151; 155, с. 250]. У  поняття загального суб’єкта злочину включаються лише ті ознаки, що визначені ч. 1 ст. 18 КК України, однак  у понятті «особа» ці ознаки мають більш широкий та деталізований зміст: вік як такий не зводиться до факту досягнення кримінально-правової дієздатності, а розглядається як біологічна властивість, одночасно пов’язана з багатьма соціальними функціями та проявами; психологічна характеристика злочинця хоча і припускає осудність, але не зводиться і не вичерпується здатністю усвідомлювати зміст своїх дій та керувати ними, а охоплює складний комплекс інтелектуальних, вольових та емоційних властивостей людини.

«Особа злочинця» у порівнянні з «суб’єктом злочину» – поняття абстрактне і не стільки виражає сутність такого аморфного явища, як середньостатистична особа, яка скоїла злочин, скільки виступає кримінологічною формулою або моделлю вивчення злочинців та осіб, які вчинили злочини, у цілому [99, с. 79]. Також поняття «особа злочинця» розглядається одночасно з позицій статики, динаміки та тенденцій розвитку [168, с. 65], а проблема вивчення особи злочинця тісно пов’язана зі встановленням тих обставин, під впливом яких певна особа формувалась [17, с. 45].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/88080.html