Обстановка розголошення даних досудового розслідування

Як відомо, крім ознак, які вказані в законі, можуть існувати й інші ознаки, які, хоча прямо й не зазначені в статті, але випливають із змісту кримінально-правової норми. Це положення дозволяє розширити пошук обов’язкових ознак об’єктивної сторони за ст. 387 КК. Є підстави вважати, що крім діяння є ще ознака об’єктивної сторони складу розголошення слідчої таємниці, без встановлення якої кваліфікація буде не повною.

Річ у тому, що протиправність розголошення даних досудового розслідування знаходиться у прямій залежності від того, чи здійснене таке діяння у ході провадження на досудовій стадії, чи мало місце відповідне попередження. Разом із тим виникає тут запитання, що саме є визначальним: час провадження досудового розслідування чи специфіка режиму поводження з інформацією під час здійснення цієї діяльності.

З’ясуємо спочатку, що являє собою час вчинення злочину. Під ним розуміється певний відрізок (проміжок) часу, протягом якого відбувається суспільно небезпечне діяння і настають суспільно небезпечні наслідки [54, с. 135]. З цього приводу А.А.Тер-Акопов зазначає, що у КК поняття часу використовується у двоякому сенсі, а саме, в окремих складах злочинів час визначає тривалість діяння, а у деяких − вказівка на час здійснюється з метою визначення зовнішніх подій при яких злочин вчиняється [59, с. 63]. Вважаємо, лише в першому випадку можливо вести мову про час вчинення злочину у такому його розумінні, яке прямо дається у КК. У другому ж випадку часові межі характеризують зовнішні умови в яких відбувається посягання, а саме обстановку вчинення діяння. Так, наприклад, у ч. 2 ст. 146 КК, де передбачається така кваліфікуюча ознака, як незаконне позбавлення волі або викрадення людини здійснюване протягом тривалого часу, або ж у ст. 407 КК «Самовільне залишення військової частини або місця служби», у частині нез’явлення на службу вчасно, необхідно вести мову про наявність такої обов’язкової ознаки, як час вчинення злочину. У наведених випадках тривалість  вчинення діяння (утримування людини, нез’явлення у частину), під якою розуміється певний проміжок часу на протязі якого щось відбувається, впливає на кваліфікацію. У інших випадках, вказівка у статтях Особливої частини КК на час робиться з метою конкретизації обстановки вчинення злочину, завдяки чому підкреслюється роль певних умов у яких відбувається діяння. Так, наприклад, у складі самовільного залишення поля бою під час бою або відмови під час бою діяти зброєю (ст. 429 КК) «місце і час є обов’язковими ознаками об’єктивної сторони розглядуваного злочину» [197, с. 252]. При цьому  «існування бою у його часовій та просторовій характеристиках свідчить про наявність бойової обстановки» [197, с. 252]. Послідовно висловлюються з цього питання і автори одного з коментарів до КК. Стосовно статей 384, 385 КК, де теж йде мова про час, вони вказують, що під часом провадження дізнання, досудового слідства слід розуміти саме обстановку, у якій здійснюється діяння [164, с. 1008, с. 1012]. М.В. Шепітько також у складі злочину, передбаченого ст. 384 КК вбачає наявність обов’язкової ознаки об’єктивної сторони - обстановки вчинення завідомо неправдивого показання, яка у законі описується через зазначення на час здійснення окремих етапів процесуальної діяльності [198, с. 147].

Разом із тим у самій ст. 387 КК прямої вказівки на здійснення розголошення під час  досудового розслідування не міститься. Лише аналіз низки статей КПК (зокрема, ст. 27, ст. 290 тощо) дозволяє зробити висновок, що проміжок часу, у межах якого відбувається процесуальна діяльність органів досудового розслідування, має значення для встановлення наявності складу розголошення даних досудового розслідування.

Отже, визначимо значення встановлення часу на протязі якого здійснюється досудового розслідування для кваліфікації розголошення таємниці слідства.

Згідно зі ст. 214 КПК, яка визначає порядок відкриття кримінального провадження, досудове розслідування розпочинається із внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Закінчується досудове розслідування, за загальним правилом, зверненням прокурора до суду з обвинувальним актом згідно зі ст. 283 КПК. Однак є підстави вважати, що часові межі досудового розслідування не збігається із проміжком часу, на протязі якого можливо вчинити злочин, передбачений ст. 387 КК.

Логічно, що саме з моменту початку досудового розслідування у слідчого з’являється можливість здійснити попередження про обов’язок не розголошувати дані досудового розслідування. Однак, слід відмітити, що у КПК передбачається виключення, за якого процесуальна дія здійснюється до внесення відомостей до зазначеного Реєстру ˗ невідкладні випадки, які потребують негайного проведення огляду місця події (ч. 3 ст. 214 КПК). З огляду на законодавчу регламентацію цього виключення, коли певна процесуальна дія проводяться до початку досудового розслідування, але разом із тим має назву слідчої, доречно вести мову про наступне. У разі проведення невідкладного огляду місця події у слідчого з’являється можливість здійснити попередження про обов’язок не розголошувати дані отримані у результаті проведення вказаної слідчої дії ще до початку досудового розслідування, так як він реалізовує свої повноваження, які йому надано законом під час здійснення досудового розслідування. 

Кінцевий момент, після досягнення якого заборона розголошувати слідчу таємницю втрачає свою силу, пов’язаний із завершенням досудового розслідування. Після його завершення відпадає необхідність у застосуванні режиму таємності відносно слідчих даних у конкретному кримінальному провадженні. Презюмується, що досудове розслідування проведено в повному обсязі й зібрані всі докази, що викривають особу у вчиненні злочину, а тому втручання у хід розслідування сторонніх осіб із метою зашкодити інтересам правосуддя вже нівельоване. Такий висновок можливо зробити з урахуванням особливостей дії принципу гласності на наступних стадіях кримінального процесу. Так, у ч. 1 ст. 27 КПК зазначається: «Кримінальне провадження в судах усіх інстанцій здійснюється відкрито». Тобто, без урахування виключень, на всіх судових засіданнях можуть бути присутні всі бажаючи особи, у тому числі й представники засобів масової інформації, які сповіщають загал про деталі тієї або іншої кримінальної справи. З огляду на це, на вказаній стадії кримінального процесу, не може діяти заборона щодо окремої особи не розголошувати відомості, які були віднесені до слідчої таємниці.

Завершення досудового розслідування злочинів складається із декількох етапів та здійснюється у різних формах. Згідно зі ст. 283 КПК передбачається три форми закінчення досудового розслідування: 1) закриття кримінального провадження; 2) звернення до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. У кожному з цих випадків відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

У випадку прийняття постанови про закриття кримінального провадження вважаємо, що кінцевий момент до настання якого існує можливість притягнення особи, яка в установленому порядку була попереджена про обов’язок не розголошувати дані досудового розслідування, до кримінальної відповідальності за вчинення злочину визначається часом винесення цього процесуального рішення. Аналогічна ситуація має місце і у випадку завершення досудового розслідування шляхом винесення прокурором клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності. Що ж стосується третьої форм закінчення досудового розслідування, зазначений кінцевий момент слід пов’язувати із часом вчинення процедур, передбачених ст. 290 КПК. Із часу, коли у підозрюваного, його захисника, законного представника та захисника особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, потерпілого з’являється можливість ознайомлення з матеріалами кримінального провадження відпадає необхідність зберігати в таємниці певні дані досудового розслідування. Саме з цього моменту втрачає силу обмеження принципу гласності на даному етапі кримінального процесу, тому переносити кінцевий момент, з настанням якого особу не можливо притягнути до кримінальної відповідальності за розголошення слідчої таємниці, на більш пізній етап (наприклад, виконання вимог, передбачених ст. 291 КПК) [18, с. 34], є неприпустимим.

Суди ще за дії попереднього КПК вірно визначалися із досліджуваного питання. Так, Окружний адміністративний суд м. Севастополя у своїй постанові посилається на те, що «згідно зі ст. 212 Кримінально-процесуального кодексу України досудове слідство закінчується складанням обвинувального висновку або постанови про закриття справи чи постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

На час розгляду другим відповідачем інформаційного запиту позивача досудове слідство по кримінальний справі … закінчилося, справа спрямована до суду, а позивач був ознайомлений з матеріалами кримінальної справи (курсив наш – Б.А.).  

Таким чином, суд вважає неправомірним посилання відповідача на те, що розголошення запитаної інформації могло зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню, порушити право людини на справедливий та об'єктивний судовий розгляд її справи, створити загрозу життю або здоров’ю будь-якої особи» [199][1].

Отже, розголошення особою даних досудового розслідування після вчинення  процесуальних дій, передбачених ст. 290 КПК, вважаємо, не може тягнути за собою кримінальної відповідальності за ст. 387 КК. Із закінченням досудового розслідування автоматично припиняє свою дію заборона на розголошення слідчої таємниці. Тобто, якщо під час досудового провадження, виходячи з вимог закону (ч. 1 ст. 387 КК, ст. 222 КПК) розголошення даних досудового розслідування особою, яка попереджена про обов’язок не розголошувати такі дані, можливе лише з дозволу особи, що проводить досудове розслідування (до речі, такий дозвіл, як і заборона повинен бути документально підтверджений і долучений до матеріалів кримінального провадження), то після його завершення потреба в отримання такого дозволу цією особою відпадає. Тому, було б доцільно в самому кримінальному процесуальному законі передбачити положення, згідно з яким подібна заборона автоматично втрачає силу із завершенням досудового розслідування[2].