Немайнові права організацій мовлення

Серед суб’єктивних прав організацій мовлення вагоме місце посідають немайнові права (moral rights – англ., droit moral – франц., persnlich keitsrechten – нім.).

Особисті права творців закріплені у законодавстві багатьох країн, особливо тих, які ґрунтуються на традиціях римського права або мають соціалістичну правову систему. В англосаксонських країнах ці основні права творця охороняються у відповідності із загальними правовими принципами. Наприклад, у США, де моральні права не визнаються авторсько-правовим законодавством, основні особисті права обумовлюються у цивільному та кримінальному праві, у законодавстві про недобросовісну конкуренцію, у нормах про дифамацію (наклеп).

Зауважимо, що у цивілістичній літературі [58, с. 11; 9, с. 16], як і у законодавстві деяких зарубіжних країн, цю категорію прав ще називають моральними.

На перший погляд, роль особистих немайнових прав набагато скромніша, аніж майнових, оскільки ці права лише забезпечують суспільне визнання творця об’єкта і, як зауважує А. О. Бояр, фактично не підлягають прямій комерціалізації [22, с. 26].Однак таке враження оманливе. Особисті немайнові права потрібні не лише для втілення інтелектуальних, духовних потреб творців.

Безперечно, вказівка на немайновий характер цього права аж ніяк не означає відсутність його зв’язку з майновими правами. Навіть якщо і заперечувати будь-яку економічну цінність особистих немайнових прав (що досить спірно), як це робив О. С. Іоффе [65, с. 37], то навряд чи можна не погодитися з тим, що забезпечення особистих інтересів творця одночасно забезпечує і певні його майнові інтереси, впливає на комплекс його майнових прав. Відповідно і порушення особистих немайнових прав творця, з одного боку, зачіпає не тільки його немайнові, але й майнові інтереси. З іншого боку, і майнові права творця впливають на його особисту сферу. Не дивно, що така подвійна природа особистих немайнових і майнових прав, а також їх взаємозв’язок неодноразово відзначалися у літературі. Так, В. І. Серебровський зазначав: «кожне право (правомочність), яке належить автору покликане в тій чи іншій мірі охороняти як його майнові, так і немайнові інтереси» [209, с. 101].

Зауважимо, що у найзагальнішому вигляді призначення особистих немайнових прав можна визначити через ідентифікацію особи як творця певного об’єкта. Як зазначає у своїй праці В. Погуляєв: «усі права автора можуть існувати лише за наявності можливості ідентифікувати автора твору з конкретною особистістю» [150, с. 44]. Схожою є позиція М. Малеїної, яка називає ці права такими, що «формують індивідуальність особи» [116, с. 16].З цього випливає важливість встановлення зв’язку «творець – об’єкт» у сфері інтелектуальної діяльності.

Загалом особисті немайнові права можуть існувати стосовно всіх об’єктів інтелектуальної діяльності, оскільки завжди у тому чи іншому вигляді очевидний певний інтерес творця об'єкта. Це, зокрема, випливає із Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 р., ст. 27 якої прямо проголошує: «кожний має право на охорону особистих немайнових і майнових інтересів, що виникають із будь-якого наукового, літературного або художнього твору, автором яких він є» [63]. Вельми показово, що моральні інтереси тут поставлені навіть на перше місце, перед матеріальними інтересами.

Як випливає з самого найменування, особисті немайнові права спрямовані на захист особистих інтересів відповідних осіб. З огляду на те, що між організацією мовлення та створюваним нею інформаційним продуктом не може виникати особистого зв’язку, вбачаємо доцільним іменувати ці права немайновими без вказівки на особистість. Щодо можливості належності юридичним особам саме немайнових прав інтелектуальної власності відзначалось у літературі [141, с. 23].

Точний зміст досліджуваного суб’єктивного права встановити не так просто. При самому широкому підході до особистих прав будь-яке суб’єктивне право може бути визнано особистим правом, оскільки воно належить певній особі. При іншому підході до особистих прав можна відносити суб’єктивні права, що забезпечують задоволення немайнових інтересів. При ще вужчому підході до особистих немайнових прав будуть належати тільки права на блага, які невіддільні від особистості (право на ділову репутацію, право авторства та ін.).

Спробу дати визначення особистих прав у 40-і роки ХХ ст. зробила К. А. Флейшиць. Вона визначала особисті права як права, що охороняють індивідуальні особливості особистості. При подальшому розвитку свого підходу вона дещо видозмінила визначення, вказавши, що це права, що «охороняють правомірні прояви індивідуальних рис, здібностей, прагнень людини» [234, с. 9, 41]. З цим не погодився М. М. Агарков, справедливо відзначивши, що індивідуальні особливості особистості можуть охоронятися й іншими цивільними правами, включаючи право власності. Він вважає, що особисті права охороняють певні особисті блага (честь, авторство та ін.) [1, с. 66].Справді, надання особі свободи поведінки та закріплення майнових прав на результати її діяльності в кінцевому результаті забезпечують особі прояв її особистості, а відповідні інтереси формулюються як немайнові блага.

Серед сучасних дослідників права інтелектуальної власності трапляються різні дефініції цього терміна. Поширеною є позиція, згідно з якою особисте немайнове право – це суб’єктивне право, яке виникає з приводу нематеріальних благ чи результатів інтелектуальної діяльності [101, с. 17]. Окрім того, зауважимо, що для позначення дефініції окресленої правової категорії більшість цивілістів беруть за основу характерні ознаки, які притаманні особистим немайновим правам творців [156, с. 90; 82, с. 11; 31, с. 10].

З огляду на це, передусім з’ясуємо сутність та різновиди ознак немайнових прав організацій мовлення.

Так, за своєю природою немайнові права можуть бути визначені як абсолютні. Справді: таким правам кореспондує обов’язок усіх третіх осіб утримуватися від неправомірних дій; обов’язки пасивних суб’єктів мають форму заборони; порушення права може бути з боку будь-якої особи; право виникає незалежно від волі пасивних суб’єктів. Хоча абсолютність особистих немайнових прав обґрунтували ще радянські науковці, цю характеристику, беззаперечно, визнає й сучасна цивілістична наука.

Наступною ознакою, яка притаманна немайновим правам, є відсутність економічного змісту. Це означає, що немайнове право фактично неможливо оцінити у грошовому еквіваленті. Як відзначається у літературі, ця характеристика «випливає з їх назви» [239, с. 52]. Однак це зовсім не означає, що ці права не мають цінності. Цінність особистих прав полягає у тому, що вони визначають становище особи у суспільстві, а отже, і якість самого суспільства в цілому. Не можна забувати і про те, що надання цих прав творцю є досить економічним способом заохочення творчої активності.

Труднощі виникають з такою характеристикою немайнових прав, як їх виключність. До цього часу не досягнуто згоди щодо самого поняття виключних прав. Більшість дослідників відносять особисті немайнові права до виключних, вкладаючи в це, однак, різний зміст. Як зауважують автори підручника «Авторське право та інтелектуальна власність», виключність прав означає, що жодна особа, крім тієї, якій вони належать, не може використовувати ці об’єкти, не маючи відповідного дозволу особи, яка володіє виключними правами [155, с. 30].

Іншу позицію висунула А. В. Негрескул, яка зазначає, що ці права є виключними, «оскільки виражають монополізм на продукти інтелектуальної праці» [123, с. 6]. Натомість В. О. Калятін характеризує досліджувану правову категорію, виходячи з характерних ознак, які притаманні цим правам [72, с. 11].

Ю. С. Мельниченко у своїй праці взагалі пропонує замінити у законодавстві термін «право інтелектуальної власності» як такий, що не відповідає сутності особливого права, на термін «виключні права на результати інтелектуальної діяльності…» [111, с. 10].

Д. Ліпцик, даючи загальну характеристику особистих немайнових прав, визначає їх як сутнісні, немайнові, невід’ємні від автора й абсолютні. Говорячи про особисте немайнове право як про сутнісне право, Д. Ліпцик зауважує, що це право «містить у собі мінімум прав, придбаних в силу створення твору і без яких авторство втрачає сенс» [95, с. 135–136]. Видається, що така характеристика, як «сутнісне», хоча і не є безумовною, втім заслуговує на увагу.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/13869.html