---

Майнова основа діяльності спортивних організацій

Основне завдання, поставлене перед будь-якою спортивною організацією, а саме досягнення спортивного результату, не може бути здійснюваним без наявності певного майна. Неможливо уявити проведення спортивного змагання, що є необхідним способом досягнення спортивного результату, з будь-якого виду спорту без належної екіпіровки або необхідних спортивних снарядів, спортивних майданчиків, споруд. Створення майнової основи для діяльності спортивної організації є основоположним моментом для її існування і багато в чому визначає її подальший розвиток, що ще раз підкреслює важливість такої ознаки юридичної особи, як наявність відокремленого майна, зазначену нами раніше. Можливість формування майна спортивним клубом як підприємницьких або непідприємницьких товариств за допомогою будь-яких джерел, не заборонених законом було віднесено М. О. Ткаличем до кола ознак, що розкривають його юридичну сутність як учасника цивільних правовідносин [77, с. 9]. Досліджувався правовий режим майна непідприємницьких фізкультурних організацій і М. А. Тихоновой [1], де основне значення надавалося питанням співвідношення понять «майно» і «правовий режим майна», проведенню класифікації майна за критерієм цільового призначення та визначення джерел формування майна.

У нашому дослідженні головною метою є визначення майнової основи для суб'єкта, наділеного родовими ознаками по відношенню до вищевказаних – спортивної організації, а також детальний розгляд особливостей деяких джерел формування її майна.

Законом такі особливості окремо не виділяються, хоча, вони, безсумнівно, існують і надають саме безпосередній вплив на життєдіяльність всіх організацій такого роду.

Порядок формування майна для конкретної спортивної організації буде пов'язаний, насамперед, з її організаційно-правовою формою та обраним в її рамках видом самої організації. Для установ такий порядок передбачений ст. 102 ЦКУ, де зазначений обов'язок засновника передати установі майно, визначене в установчому акті, після її державної реєстрації. На думку І. П. Жигалкіна, правовому режиму майна установ законодавець традиційно не приділяв уваги, обмежуючись кількома статтями у діючих кодексах або спеціальних законах. Ним справедливо відзначається, що можна виділити чотири підстави набуття майна установою на праві власності:

1. Передача засновником майна (у тому числі грошових коштів) у процесі створення установи.

2.  Набуття установою майна в процесі здійснення основної діяльності.

3. Набуття установою майна в процесі здійснення підприємницької діяльності.

4. Одержання майна від інших учасників цивільних відносин як пожертви, дарунків, грантів, заповітів тощо [138, с. 70, 84].

Для спортивних організацій, створених у вигляді підприємницьких та непідприємницьких товариств, формування майнової основи відбувається за рахунок майна, переданого учасниками (засновниками, членами) в статутний капітал, отриманих доходів у результаті здійснення підприємницької діяльності (непідприємницьких товариств в порядку ст. 86 ЦКУ) та інших підставах, що не заборонені законом. Для громадських об'єднань і виробничих кооперативів – членські внески та вступні для останніх.

Таким чином, для спортивних організацій можна виділити два види підстав (джерел) формування майнової основи їх діяльності: безпосередньо виділені законодавцем та інші, не заборонені законом, які в свою чергу можна поділити на загальні, властиві всім юридичним особам та спеціальні, притаманні саме спортивним організаціям.

До підстав, не заборонених законом ми відносимо:

1. Загальні:

а) зобов’язально-правові способи переходу матеріальних благ від однієї особи до іншої;

б) одержання майна в порядку спадкування за заповітом;

в) речові способи набуття права власності на майно (на вперше створене майно, на перероблену річ, у разі приватизації державного майна або такого, що перебуває у комунальній власності);

г) виникнення прав на чужі речі.

Аналіз законодавства, яке регулює питання виникнення майнової основи діяльності спортивних організацій, дозволяє нам зробити висновок про можливість володіння майном лише на одному праві – праві власності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 115 ЦКУ, яка визначає склад майна господарського товариства, господарське товариство є власником майна. Подібна термінологія використовується і в профільних нормативних актах, що регулюють діяльність спортивних організацій. Формування майнової бази спортивної організації, як юридичної особи, відбувається шляхом передачі їй майна при створенні і згодом у організації може виникати не тільки право власності на передане їй майно, а право користування, володіння за різними підставами. Наприклад, отримання спортивною організацією права забудови земельної ділянки може бути внесене в якості внеску в статутний капітал. При цьому, за загальним правилом, «товариством набувається право власності на вклад» [73, с. 362], а у разі внесення майна на інших правах виникає складна правова конструкція.

У сьогоднішніх економічних реаліях вважаємо, що абсолютно незаслужено виключений з інструментів, що впливають на створення майнової основи спортивної організації інститут речових прав, а саме право користування чужою річчю. Таке право передбачається главою 32 ЦКУ, де регулюється можливість встановлення сервітутів щодо земельних ділянок, інших природних ресурсів та іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Однак, Закон не приділяє належної уваги даному інституту, лише згадуючи у ст. 48, що матеріально-технічне забезпечення сфери фізичної культури і спорту здійснюється шляхом будівництва та використання спортивних споруд, створення, набуття та використання фізкультурно-спортивного спорядження та обладнання, іншого майна, призначеного для занять фізичною культурою і спортом. Вважаємо за необхідне встановлення в Законі механізму, що передбачає порядок встановлення сервітутів щодо спортивних організацій, який включає до себе обов'язок надання пільгового режиму сплати за комунальні послуги, спожиту електроенергію, користування земельними ділянками. При цьому необхідно надати можливість встановлення безкоштовних особистих сервітутів для ряда непідприємницьких спортивних організацій, таких як ДЮСШ, центри фізичної культури і спорту інвалідів, ветеранські організації. Законом України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» передбачена можливість встановлення благодійного сервітуту, однак, благодійником може бути лише фізична особа або юридична особа приватного права.

Можливість встановлення особистого сервітуту передбачається законодавчими актами багатьох країн світу, таких як Німеччина [237] Франція [238] і, як вказує С. О. Громов, Австрійське загальне цивільне уложення (§ 509), Цивільний кодекс Квебеку (ст. 1120), Цивільний кодекс Каталонії (ч. 1 ст. 561-2) і нормативні акти ряду інших країн [239, с. 188]. Обговорюється можливість внесення змін і до ЦК РФ. Необхідність використання інституту права користування чужою річчю обґрунтовує у своїх працях М. С. Гулєнков [240, с. 65; 241, с. 59], вказуючи на законодавче закріплення норм, пов'язаних з правовим режимом спортивних споруд, приміщень, будівель як найважливішу складову державної політики в області спорту.

2. Спеціальні:

а) Надходження від спонсорів.

Перехід до ринкової економіки в Україні особливо болісно позначився на діяльності багатьох спортивних організацій. Як відомо, вони фінансувалися з державного та профспілкового бюджетів. Практично більшість з них не займалась самостійною комерційною діяльністю, що приносить якісь доходи. У нових умовах роботи, коли різко скоротилося державне фінансування з профбюджету, їх головною турботою стало рішення проблеми, як не дати зруйнуватися добре налагодженій раніше спортивній системі. Сьогодні в Україні пошук спонсорів одне з найпоширеніших занять керівників різного рангу в спорті. Однак знайти спонсора нелегко у зв'язку з тим, що замість грошей вони повинні надати спонсору "продукт" високої якості – спортивне видовище [242].

У спеціальній літературі використовується значна кількість понять, близьких на перший погляд за змістом, але, по суті, таких, що помітно відрізняються від спонсорства, а саме: підтримка, допомога, сприяння, благодійність, патронаж, заступництво, пожертвування, меценатство та ін. Результати теоретичного аналізу свідчать, що фахівці різних країн світу по-різному трактують феномен спонсорства спорту, висловлюючи при цьому деяку незадоволеність змістом сформульованих ними визначень. Тому однією з найважливіших першочергових дослідницьких завдань є уточнення поняття "спонсорство" в області спорту.

Легальне закріплення поняття «спонсорство» можна зустріти в Законі України «Про рекламу», який визначає його в ст. 1 як добровільну матеріальну, фінансову, організаційну та іншу підтримку фізичними та юридичними особами будь-якої діяльності з метою популяризації виключно свого імені, найменування, свого знака для товарів та послуг. Мета, встановлена для спонсорства, зумовлює і правовий засіб її досягнення, яким, на нашу думку, може бути тільки цивільно-правове зобов'язання. Договір про спонсорську допомогу носить взаємний характер, де спонсор зобов'язується надати необхідний вид допомоги спортивній організації (переважно фінансової), а остання зобов'язується популяризувати ім'я, найменування, знак для товарів та послуг спонсора.

Специфічність форм популяризації полягає в участі у рекламній діяльності під час проведення спортивних змагань за участю спортивної організації, що виражається в:

•  присвоєнні статусу «офіційний», «титульний», «ексклюзивний», «генеральний» спонсор у власних рекламних цілях;
•  розміщенні логотипів та рекламних написів під час проведення змагань на зовнішній і внутрішній рекламі, щитова реклама;
•  розміщенні логотипів та рекламних написів на формі спортсменів (при відсутності на це заборони федерації з виду спорту);
•  демонстрації, безкоштовному розповсюдженні, продажі рекламного матеріалу на території спортивних споруд та прилеглих територіях під час проведення змагань;
•  участі представників спонсора у нагородженні переможців;
•  розміщенні логотипа, рекламних роликів спонсора під час телетрансляцій.

Так, наприклад, «титульним» спонсором збірної України з футболу є ТОВ «Епіцентр К» [243], логотип якого розміщений на спортивній формі гравців. А Міжнародний олімпійський комітет уклав спонсорський контракт із автобудівельною корпорацією «Тойота» (Toyota) строком дії з 2017 р. по 2024 р. на загальну суму 835 млн доларів США [244].

Однак спонсорські взаємовідносини зі спортивною організацією обмежують можливість її вільного волевиявлення і ставлять у достатню залежність від спонсора. Будучи більш сильним контрагентом у правовідносинах, спонсор може пред'являти певні вимоги до діяльності організації, обґрунтовуючи їх поставленою для себе метою, які знаходять свій вияв у необхідності проведення змагань у час, найбільш зручний для глядацького перегляду, виборі форми (поєднанні кольорів, матеріалу, виробника тощо), засобів пересування, участі спортсменів у рекламних акціях компанії спонсора та ін.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/143248.html