Сучасний контекст професійної підготовки майбутніх учителів іноземної мови у вищій школі

Зміни, які відбуваються сьогодні в освітянській сфері, неможливо зрозуміти поза соціально-політичним становищем у світі, в якому вона розвивається і функціонує як відкрита, певною мірою синергетична система, чутлива до будь-яких змін, яка не тільки детермінована зовнішніми обставинами, а й сама детермінує їх.

Сучасний контекст, в широкому розумінні цього слова, являє собою сукупність соціальних, політичних, економічних та культурних факторів, які впливають наразі на освіту як «цінність, як систему, як процес і як результат» (Б.С. Гершунський). На характер освіти в Україні впливають загальносвітові і загальноєвропейські тенденції у розвитку суспільства й оновленні освітніх систем, які роблять освітній контекст безмежно широким і складним.

Соціально-політична ситуація в сучасному постіндустріальному суспільстві характеризується інтенсивним розвитком процесів світової інтеграції і глобалізації, полікультурним характером комунікацій, що призводить до інтернаціоналізації освіти [18; 20; 27; 32; 65; 111; 126; 128; 136; 212; 226; 272; 333; 455; 482; 509; 533; 537; 571; 593; 600; 601; 603; 621; 675; 686; 724; 733; 739; 741; 816; 817; 818; 898; 915; 936; 937; 947; 1046; 1071; 1075; 1096; 1116; 1136; 1149; 1157; 1158; 1162 та ін.].

Глобалізація й інтеграція як сучасні реалії земної цивілізації характеризують якісно новий етап розвитку системи міжнародних відносин в економічній, соціальній, політичній і культурній сферах.

Термін «глобальність» означає широку сукупність процесів і структур, яку можна показати як процес взаємозалежності, взаємопроникнення і взаємообумовленості найрізноманітніших компонентів світової спільноти. Інакше кажучи, в сучасному світі створюється єдине ціле, де будь-яка локальна подія визначається подіями в інших локусах і навпаки. Ці процеси і виступають як феномен «глобальності і глобалізації» [18, с. 59].

Зміни, що відбуваються у світовій спільноті, розширюють масштаби соціальних систем, породжують різні форми взаємодії з метою спільного розв’язання глобальних проблем, які виходять за межі національних та державних інтересів. Глобалізація характеризується зближенням націй, народів, держав, кроками до створення спільного економічного й інформаційного простору.

Загальновизнаним є те, що глобалізація має всеохоплюючий характер, розповсюджується на всі боки людської діяльності, стосується всіх сфер суспільного й індивідуального буття і все більшою мірою визначає в останнє двадцятиріччя зміст і напрям реформування національних систем освіти багатьох розвинутих країн світу, спричиненого глибокою кризою цінностей.

Уже численна кількість університетів у світі розглядають освіту як підприємство й упевнено використовують можливості діяти як рентабельні підприємства в глобальній економіці:  здійснюють глобалізацію навчальних планів; створюють міжнародну освітню мережу; опановують нову парадигму багатомірної громадянськості; розробляють міжнародну педагогічну етику; розвивають транснаціональну освіту, ідеї, концепції, перспективи глобальної освіти [1096, с. 34].

 Глобальний характер має і процес формування загальних цінностей, якому сприяють єдині для всіх цивілізацій проблеми, пов’язані з припиненням стрімкого економічного зростання, з насиченням ринків, з наближенням навколишнього середовища до меж своєї спроможності поглинати техногенні забруднення, із загрозою гео-біо-антропоциду, з вичерпаністю енергетичних та матеріальних ресурсів планети [601, с. 3].

Поява загальних цінностей дозволила по-новому подивитися на проблему консенсусу в сучасному діалозі культур. Загроза економічної катастрофи змушує усвідомити, що консенсус – це не просто поступки і компроміси, це, насамперед, спільна діяльність із створення загальних цінностей і єдиного соціокультурного простору [1071, с. 73].

Подолання сучасної кризи цінностей передбачає вихід за межі економічної, політичної і соціальної сфер у галузь моральності й духовності. Йдеться про формування нового типу культури, яка увібрала б у себе досягнення всіх попередніх культурних епох, кожна з яких збагатила історію світової культури унікальним досвідом. Новому типу культури, який формується, має відповідати адекватна система освіти як форма трансляції культури й реалізації її креативного потенціалу. Стан сучасної освіти характеризується як кризовий через невідповідність вимогам сьогодення й утягнутість  в перехід до нової системи цінностей інформаційної цивілізації. Подолання загальнопланетарної кризи цінностей передбачає культурологізацію освіти як глобальну тенденцію, яка пов’язана з перспективним розвитком суспільства.

Культура як соціальне явище досліджується в філософії, філософії культури, філософії освіти, історії, психології, педагогічній психології, соціології, педагогічній соціології і культурології. Дослідження культурних основ педагогіки відображено в працях Г.С. Абібуллаєвої, М.М. Бахтіна, В.С. Біблера, В.С. Болгаріної, Є.В. Бондаревської, Н.Д. Гальскової, Б.С. Гершунського, О.С. Запесоцького, Є. Зеленова, Н.Б. Крилової, М.М. Мамардашвілі, Е.С. Маркаряна, Я.М. Нейматова, В.Б. Новікова, Є.І. Пассова, В.В. Розанова, В.В. Сафонової, В.А. Сластьоніна, О. Чередниченко та інших [1; 81; 82; 128; 135; 213; 218; 226; 333; 341; 469; 686; 752; 882; 924; 925; 929; 962; 1106; 1184; 1186; 1230; 1243 та ін.].

Стверджуючи різноманітність феноменів культури, що не дозволяє звести її зміст до чіткої короткої дефініції, культурологи все ж таки виділяють ряд фундаментальних положень теорії культури, а саме:  надбіологічний соціальний характер культури як форми людського буття, що втілює специфіку способу життя людини; єдність духовної та матеріальної сторін культури і неправомірність їх протиставлення та відокремлення; наявність ціннісного ядра культури, що транслюється системою освіти; необхідність системного підходу до вивчення культури; діалог культур як основу нового гуманістичного мислення; різноманітність культур; полікультурний простір; обмін цінностями в системі інтеркультурної комунікації [128, с. 9].

Спільним для науковців є також визнання, що суб’єктом культури є особистість, яка творить, зберігає і поширює культурні цінності.

Незаперечним є і той факт, що система освіти – надійний канал передачі і творення соціокультурного досвіду людства. Культура є умовою освіти і освіта є умовою існування культури (Н.Б. Крилова). Культура в освіті виступає як змістова складова, джерело знань про природу, суспільство, способи діяльності, емоційно-вольове і ціннісне ставлення до оточуючих, до праці, спілкування тощо [469, с. 68].

Культурологічна парадигма в освіті орієнтує людину на засвоєння  універсальних  елементів  культури,  а  також  програм діяльності, поведінки і спілкування. Особливістю культурологічної парадигми є те, що вона звільняє освіту від орієнтованості державою і ринком, забезпечує орієнтованістю  культурою і пропонує розглядати школу як знаряддя і умову звільнення особистості від репресивного тиску соціуму – держави, офіційної ідеології, виробництва, потреб ринку. У межах культурологічної парадигми соціалізація не зводиться до адаптації, а передбачає розвиток здібності розуміти, адекватно інтерпретувати соціокультурну ситуацію, гідно і відповідально діяти в ній.

Культурологічний підхід в освіті трактується Є.В. Бондаревською як бачення освіти крізь призму поняття культури, тобто її розуміння як культурного процесу, який здійснюється у культуровідповідному освітньому середовищі, всі компоненти якого наповнені людськими смислами і слугують людині, яка вільно проявляє свою індивідуальність, здібна до культурного саморозвитку і самовизначення у світі культурних цінностей [590].

Культурологізація освіти (культурологічна парадигма, культурологічний підхід) передбачає активне насичення освіти різноманітністю гуманітарних, культурологічних, аксіологічних, художньо-естетичних дисциплін. Причому вітчизняна культура розглядається як освітній простір, в якому національний духовний досвід є складовою світової культури, де розвивається полікультурний, продукуючий діалог народів і етносів.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/143251.html