Напрями модернізації структури і змісту шкільної іншомовної освіти та зміни у вимогах до підготовки майбутніх учителів іноземної мови

Реформування іншомовної освіти в Україні є складовою процесу оновлення всієї освітньої системи. Ці зміни пов’язані зі створенням нових освітніх стандартів, оновленням навчальних програм, змісту навчально-дидактичних матеріалів, підручників, організації навчального процесу [463; 815; 816; 817; 818; 819; 820] в межах гуманістичної та культуроорієнтованої  моделі освіти, які послідовно втілюються в ООН.

Напрями модернізації шкільної іншомовної освіти будемо розглядати крізь призму утвердження гуманістичної та культурологічної парадигм, методологічної переорієнтації процесу навчання на розвиток особистості того, хто навчається, на основі особистісно-орієнтованого, а також інших концептуальних підходів до навчання ІМ, які розробляються в сучасній  МВІМ та базових для неї науках і які було розглянуто нами в попередньому підрозділі (1.2).

 З метою системного бачення процесів оновлення шкільної іншомовної освіти будемо розглядати їх в двох основних напрямах: нормативно-організаційному та концептуально-змістовому.

Серед змін, які відбулися в нормативно-організаційному напрямі, слід виділити, перш за все, підвищення статусу ІМ як навчального предмета в системі загальноосвітньої підготовки школярів через його високий рейтинг у суспільстві. ІМ як навчальна дисципліна входить наразі до переліку обов’язкових для вивчення предметів і є компонентом інваріантної складової Базового навчального плану. Про зміну ролі і місця ІМ як навчального предмета в системі шкільної освіти школярів свідчить і те, що вона утворює освітню галузь «Мова і література» разом з українською мовою та мовами національних меншин [290].

Шкільна іншомовна освіта характеризується низкою структурних змін, а саме:

• законодавчо закріпленим є раннє навчання ІМ (з 1-го класу), чим збільшується тривалість вивчення дисципліни:

1 клас – 1 година на тиждень; 2-4 класи – 2 години на тиждень; 5 клас – 3,5 години; 6-7 класи – 3 години на тиждень; 8-9 класи – 2 години на тиждень + 1 година в кожному класі за рахунок шкільного компонента; 10-11 класи – 1) 3 години + n годин за рахунок шкільного компонента; 2) 5 годин на тиждень;

• різнорівневе навчання ІМ на старшому ступені:  рівень стандарту – В1 (за Загальноєвропейськими Рекомендаціями з мовної освіти); академічний рівень – В1+; профільний рівень – В2 [290; 326; 819; 827];
• введення другої ІМ (з 5 класу), вивчення якої стає обов’язковим для всіх учнів [866; 869].

На концептуально-змістовому рівні оновлення зазнають всі компоненти методичної системи навчання іноземних мов (цілі, принципи, зміст, засоби та технології навчання).

Розглянемо зміни, які відбуваються у цілепокладанні як основному компоненті системи навчання ІМ. Навчання ІМ передбачає наразі, як і раніше, комплексну реалізацію практичної, освітньої, виховної і розвивальної цілей, які, однак, набувають оновленого змісту відповідно до компетентнісного підходу.

Практичною метою навчання ІМ є формування іншомовної комунікативної компетенції у сукупності таких складових: мовленнєвої, лінгвосоціокультурної, мовних (лінгвістичних) і навчально-стратегічної компетенцій [713].

Відомо, що мета навчання ІМ як методична категорія є відображенням об’єктивних потреб розвитку суспільства в той чи інший історичний період і визначається соціальним замовленням, тобто вимогами держави та суспільства до іншомовної підготовки учнів. Процеси глобалізації та міжкультурної інтеграції, які відбуваються наразі в суспільстві, вимагають від сучасної особистості не просто володіння ІМ як засобом спілкування, а вміння застосовувати ІМ в реальній міжкультурній комунікації. Міжкультурна комунікація розуміється як сукупність специфічних процесів взаємодії партнерів по спілкуванню, які належать до різних культур та мов, усвідомлюють той факт, що кожен з них є «іншим», та розуміють деяку «чужерідність», «інакшість» свого партнера по спілкуванню (І.І. Халєєва) [218, с. 9].

Вимоги міжкультурного спілкування передбачають оволодіння учнями такими уміннями:

а) використовувати ІМ (у всіх її проявах) в автентичних ситуаціях міжкультурного спілкування (процес формування навичок та вмінь);

б) пояснити та засвоїти (на певному рівні) чужий спосіб життя/поведінки (процеси пізнання);

в) розширити індивідуальну картину світу за рахунок залучення до мовної картини світу носіїв мови, що вивчається (процеси розвитку) [216, с. 4].

Отже, наразі при формулюванні мети навчання ІМ підсилюється акцент на соціокультурній складовій іншомовної комунікативної компетенції, яка забезпечує використання мови в умовах певного культурного контексту на основі діалогу культур.

Уточнимо поняття соціокультурної компетенції як складника лінгвосоціокультурної компетенції, спираючись на визначення провідних вітчизняних методистів. Соціокультурна компетенція – це сукупність знань про країну, мова якої вивчається, національно-культурних особливостей соціальної і мовленнєвої поведінки носіїв мови, а також здатність користуватися такими знаннями у процесі спілкування з урахуванням звичаїв, правил поведінки, норм етикету, соціальних умов і стереотипів поведінки носіїв мови [713, c. 14].

Соціокультурна компетенція розглядається в сучасній іншомовній освіті як інструмент виховання міжнародно-орієнтованої особистості, яка усвідомлює взаємозалежність і цілісність світу, необхідність міжкультурного співробітництва в розв’язанні глобальних проблем людства [980, с. 8].

Освітня мета передбачає надання учням знань про культуру, історію, реалії і традиції країни, мова якої вивчається; розширення лінгвістичного кругозору учнів через країнознавчу інформацію, яка міститься у мові, що вивчається; усвідомлення учнями суті мовних явищ, іншої системи понять, через яку може сприйматись дійсність; залучення учнів до іншомовної культури.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/143251.html