Старшокласник як суб’єкт навчальної діяльності в освітньому середовищі профільної школи

Вікові та психологічні особливості старшокласників являють собою один з факторів, що зумовлюють специфіку освітнього середовища ПШ [19; 125; 222; 322; 441; 492; 554; 567; 812; 855; 859; 864; 896; 951; 1161; 1212; 1213; 1215; 1222; 1225 та ін.]. Коротко розглянемо їх.

За психологічною періодизацією, старший шкільний вік характеризується у психології як рання юність і охоплює період від 14–15 до 18 років. У цей період відбувається завершення фізичного дозрівання організму і початкової соціалізації особистості.

Старший шкільний вік відрізняється від інших шкільних періодів тим, що перед старшокласниками постає вибір професії як завдання першорядної життєвої важливості, яке вирішується ними завдяки досягнутому на цей момент рівню психічного розвитку, як завдання вибору свого подальшого життєвого шляху. Саме це створює своєрідну соціальну ситуацію розвитку старшокласників, яка суттєво відрізняється від соціальної ситуації розвитку підлітків (учнів 7-9-х класів), перед якими теж виникає завдання визначення свого майбутнього, вибір подальшого шляху. Підтвердженням такого висновку є психологічний аналіз процесу вибору професії учнями в різному шкільному віці, який як певний акт поведінки має в кожний конкретний період різний психологічний зміст і здійснюється на основі різних психічних процесів. Якщо вибір професії у підлітковому віці здійснюється переважно під впливом зовнішніх обставин (товаришів, друзів, батьків та ін.) або інтересу, який виник випадково, то старшокласники за своєю більшістю здійснюють вибір професії свідомо, готуючись до неї в період навчання у старших класах. Причому вони починають враховувати реальний зміст тієї діяльності, яку їм прийдеться здійснювати, і ті труднощі, з якими їм прийдеться стикатися [125]. Якщо вибір професії в підлітковому віці переважно характеризується імпульсивністю, то в старших класах він являє собою акт соціального та особистісного самовизначення. Самовизначення – центральне новоутворення раннього юнацького віку, основою якого є потреба зайняти внутрішню позицію дорослого, усвідомити себе членом суспільства, визначитися, тобто зрозуміти  себе,  свої  можливості,  своє місце й призначення у житті (Л.І. Божович, Л.С. Славіна) [322].

Соціальне самовизначення і пошук себе нерозривно пов’язані з формуванням світогляду, який являє собою не стільки логічну систему знань, скільки переконань, які виражають ставлення людини до світу, її основні ціннісні орієнтації [492, с. 186].

Система цінностей підлітка знаходиться ще в процесі свого становлення, є відносно неупорядкованою та нестійкою.

За даними досліджень зарубіжних учених, пріоритетними в ряду інших життєвих цінностей старшокласників є цінність щасливого сімейного життя та досягнення благополуччя. Вчені відзначають відносно низький рівень значущості ідей прилучання до культури, пізнання себе й розвитку своїх здібностей. Висловлюється думка, що ті погляди й установки, які засвоюють молоді люди, є відображенням існуючих у сучасному суспільстві ідеалів і що нематеріальні цінності, цінності більш високого порядку недоступні більшості підлітків, доки не задоволені їхні базові потреби [855, с. 94–95].

Однак існують також дані про те, що зміст системи цінностей людини залежить від ступеня її когнітивного розвитку. У  старших класах школи розвиток пізнавальних процесів дітей досягає такого рівня, що вони виявляються практично готовими до виконання всіх видів розумової роботи дорослої людини, у тому числі найскладніших. З переходом до юнацького віку відмічається прогресуючий розвиток словесно-логічного, а потім і теоретичного мислення. Активно розвиваються творчі здібності і формується індивідуальний стиль діяльності, який знаходить відображення у стилі мислення. З позицій сучасності, одним з найважливіших інтелектуальних компонентів творчості вважається дивергентне мислення.

Л.І. Божович [125] вказує на те, що особливості мислення старшого школяра мають особистий характер, який пов'язаний з тим, що в учня в цей період формується не тільки узагальнене  уявлення про довкілля, але й узагальнене уявлення про самого себе, яке складається через розуміння й переживання свого Я, своєї індивідуальності, своєї особистості.

У цьому віці старшокласник починає усвідомлювати свою особливість і неповторність, у його свідомості відбувається поступова переорієнтація з зовнішніх оцінок (переважно батьківських) на внутрішні, формується своя Я-концепція, яка сприяє подальшій усвідомлюваній або неусвідомлюваній побудові поведінки молодої людини.

Я-концепція визначається як сукупність всіх уявлень індивіда про себе, отриманих у результаті критичного погляду на себе, свої вчинки, спосіб життя тощо [855, с. 111]. Процес відкриття власного «Я» складний і внутрішньо суперечливий. Несподівано виявляється, що «внутрішнє» «Я» не збігається з «зовнішньою» поведінкою, тому актуальною стає проблема самоконтролю. Невизначеність, недостатня диференційованість, розмитість «Я» в цьому віці зумовлюють відчуття стурбованості та внутрішньої порожнечі, яку слід чимось заповнити, що, у свою чергу, породжує посилення потреби у спілкуванні. Водночас зростає вибірковість у спілкуванні та потреба у відособленні від інших.

Старшокласники прагнуть звільнитися від контролю та надмірної опіки з боку батьків і вчителів, а також від установлених ними норм і порядків. Розрізняють прагнення до автономії у сфері поведінки (потреба і право самостійно вирішувати особисті проблеми), емоційної автономії (потреба і право мати власні, самостійно обрані уподобання) та нормативної автономії (потреба й право на власні норми й цінності) (І.С. Кон). Однак психологи в той же час простежують істотну залежність юнаків та дівчат у вирішенні серйозних проблем (вибір професії, політичних поглядів, формування світогляду тощо) від дорослих, особливо  від  батьків. Думки і цінності, що обговорюються з дорослими, потім фільтруються й перевіряються у спілкуванні з однолітками.

У період ранньої юності продовжується процес переорієнтації спілкування з дорослих на ровесників. У його основі лежить суперечлива взаємодія двох потреб – у відособленні та в належності до певної групи. Якщо перша реалізується передусім через прагнення до емансипації від дорослих, то друга – у взаєминах з однолітками.

Загострене відчуття самотності та власної непотрібності, зумовлені віковими суперечностями становлення особистості, викликають у молодих людей нестримне прагнення до об’єднання й спілкування з однолітками, у товаристві яких вони сподіваються знайти таке необхідне емоційне тепло, розуміння, визнання власної значущості тощо. Місцем для спілкування з однолітками виступає школа і цим вона набуває цінності. Прагнення завоювати певну позицію у класі, виділитися, домогтися визнання однолітків виступає провідним мотивом учіння у старших класах.

У дослідженні І.В. Дубровіної та її колег було встановлено, що максимальне значення для учнів старших класів має мотив самоствердження, пов’язаний з наявністю у старшокласників потреби в самоповазі, яка може бути реалізована через досягнення в навчальній діяльності. Школярі прагнуть до завоювання через навчальні досягнення стійкої позиції в колективі ровесників, до створення у вчителів певної думки про себе, свої здібності, а також до збереження достатньо високого рівня самооцінки. Другим за значущістю у старшокласників є мотив саморозвитку, який пов’язаний з прагненням учнів до розвитку в собі в процесі навчання таких якостей, як воля, цілеспрямованість, а також з розширенням свого кругозору в різних галузях знань, що виражається у прагненні до самоосвіти, виходу за межі шкільної програми.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/143251.html