Історіографія конституційно-правових досліджень громадських організацій

Розглядаючи історіографію дослідження того чи іншого явища чи процесу, вчені традиційно виокремлюють кілька періодів, які хронологічно розміщуються один за одним. Не є винятком і періодизація досліджень громадських організацій, яку проводили фахівці з різних спеціальностей, не тільки юридичних, але й політичних. Конституційно-правові дослідження громадських організацій традиційно були важливими тому, що аналіз порядку утворення та діяльності цих організацій свідчить про рівень реалізації в країні конституційного права на об’єднання в громадські організації.

Дисертаційне дослідження присвячено гармонізації конституційного законодавства України про громадські організації з європейськими стандартами. Через те, що перший європейський стандарт, який має відношення до громадських організацій, появився 1950 р. (Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод закріпила як одну з основоположних свобод свободу асоціацій), то можна запропонувати таку періодизацію:

- дослідження громадських організацій за радянських часів (1950–1991 рр.);

- дослідження громадських організацій в Україні (з 1991 р. по теперішній час).

Серед радянських авторів другої половини ХХ ст. найбільш активно дослідженням громадських організацій займалася відомий фахівець з державного та адміністративного права СРСР, д.ю.н., професор, заслужений діяч науки РРФСР Ц. А. Ямпольська. 

Крім значної кількості статей у провідних юридичних журналах з цієї тематики, вона була автором двох монографій про громадські організації [188; 189], а ще одну монографію було написано колективом авторів за її участю та видано за її загальною редакцією [83]. Проте про європейські стандарти в її працях не йдеться. 

Перша монографія Ц. А. Ямпольської, яка була присвячена громадським організаціям, вийшла друком 1965 р. та мала назву «Громадські організації та розвиток радянської соціалістичної державності». Незважаючи на назву, деякі з висновків та пропозицій є актуальними і нині. 

Cлід зазначити, що заслуговують на увагу:

- риси громадських організацій, що їх виокремила Ц. А. Ямпольська, як сполучення суспільних та особистих інтересів їхніх членів (с. 15-18), особливості методів їхньої діяльності – методів переконання, виховання та ін. (с. 18-19), самоврядування як організаційного начала функціонування (с. 19-22);

- аналіз з-поміж інших таких організаційно-правових форм підвищення ролі громадських організацій, як участь громадських організацій у формуванні і практичній роботі органів держави та передача громадським організаціям функцій деяких державних органів (с. 60-119);

- дослідження формування громадських рад при органах державного управління (с. 81-83 та ін.). Зазначимо, що їх функціонування було відновлено відносно нещодавно, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» від 3 листопада 2010 р. [105];

- розгляд передачі громадським організаціям функцій деяких державних органів (є дуже цікавим при дослідженні такого поширеного наразі явища, як соціальне замовлення. Найбільшого поширення воно отримало саме у взаємовідносинах між громадськими організаціями та органами місцевого самоврядування, здебільшого на рівні міст та областей. Основним нормативним актом, який регламентує питання впровадження соціального замовлення в Україні, є Закон України «Про соціальні послуги» від 19 червня 2003 р. [131]).

Інша монографія Ц. А. Ямпольської, яка була присвячена громадським організаціям, вийшла друком через сім років після попередньої, 1972 р., під назвою «Громадські організації в СРСР. Деякі політичні та організаційно-правові аспекти». На відміну від попередньої монографії, ця книга стала більш ґрунтовною. Вона складається з чотирьох глав, перша з яких присвячена визначенню громадських організацій у СРСР, друга – видам громадських організацій, а третя – громадським організаціям у політичній системі радянського соціалістичного суспільства. Глава IV має назву «Особистість та громадська організація». Із сучасної точки зору повністю застаріла лише третя глава. Що ж до глав І та ІІ, то через їх меншу, у порівнянні з Главою ІІІ, ідеологізованість вони містять більше теоретичних положень, які навіть становлять інтерес для дослідників. Глава IV залишається актуальною у частині свого другого параграфу, присвяченого правам і обов’язкам членів громадських організацій (особливо це стосується пропозиції щодо класифікації цих прав, с. 180).

Остання монографія про громадські організації, що була написана за участю Ц. А. Ямпольської, вийшла друком 1984 р. та мала назву «Громадські організації в політичній системі. Аспекти взаємодії з партією, державними органами, трудовими колективами». Ц. А. Ямпольська виступила відповідальним редактором цієї праці, а також її співавтором. Ця книга є найбільш ідеологізованою, тому наразі можна рекомендувати для сучасних (не історичних) досліджень використовувати лише положення Глави І. Главу ІІ присвячено марксистсько-ленінській партії та громадським організаціям, Главу ІІІ – громадським організаціям та державним органам, а Главу IV – громадським організаціям та трудовим колективам. 

Ц. А. Ямпольська також брала участь у написанні праці «Добровільні товариства при соціалізмі» (1976 р.) [185], співавтором якої був Арон Ісакович Щіглик. Праці А. І. Щіглика також є цікавими і сьогодні, при дослідженні громадських організацій, хоч вони мають дещо більшу ступінь політизації, ніж праці Ц. А. Ямпольської. 

Основною працею А. І. Щіглика про громадські організації, написаною без співавторів, є монографія «Закономірності становлення та розвитку громадських організацій у СРСР. Політико-правове дослідження» (1977 р.) [186]. Ця праця є дуже актуальною із сучасної точки зору, особливо коли йдеться про методологічні аспекти дослідження громадських організацій. Адже автор приділив значну увагу аналізу громадських організацій як об’єкта та предмета наукового пізнання, формуванню теорії громадських організацій, їх системі, а також природі закономірностей громадських організацій та методам їх дослідження. Відповідні матеріали містяться у Главі 1 його праці. Також цікавими залишаються положення Глави 4 – «Формування системи громадських організацій». У ній йдеться про структуру системи громадських організацій за часів СРСР. Відповідні матеріали можуть бути використані наразі для аргументації того, що громадські організації мають бути вільними та незалежними (на відміну від вимог радянського законодавства), а їх об’єднання в систему небажано, але якщо до нього вдаються, то воно має бути добровільним. Як інститути громадянського суспільства, вони також мають бути незалежними від органів публічної влади, – і при обґрунтуванні цієї тези стануть у нагоді положення Глави 4 аналізованої монографії. 

Що ж до її інших глав (усього в праці А. І. Щіглика їх шість), то в них автор розглядає організаційно-політичні та правові передумови становлення соціалістичних громадських організацій (Глава 2), Жовтневу революцію 1917 р. та соціалістичні громадські об’єднання (Глава 3), основні етапи розвитку громадських організацій та їх роль у побудові соціалізму і комунізму (Глава 5) та закономірності розвитку і функціонування громадських організацій у політичній системі розвиненого соціалізму (Глава 6).

         А. І. Щіглик виступив редактором та членом авторського колективу ще однієї ґрунтовної праці про громадські організації в СРСР – «Конституційний статус громадських організацій у СРСР» (1985 р.) [46]. Ця монографія містить п’ять глав, кожна з яких наповнена теоретичними розробками, що є цікавими й сьогодні. Автори ґрунтовно дослідили конституційний статус громадських організацій у СРСР, окремо звернувши увагу на його загальну характеристику (Глава 1), конституційні принципи утворення та діяльності громадських об’єднань (Глава 2), їхні конституційні права та обов’язки в політичній сфері (Глава 3) та в економічній сфері (Глава 4), у сфері соціального розвитку (Глава 5), а також на конституційні гарантії діяльності громадських організацій (Глава 6).

         Співавторами А. І. Щіглика в роботі над цією книжкою були такі відомі радянські дослідники громадських організацій, як Г. А. Кудрявцева, О. В. Орлова, Д. В. Шутько. Кожен із них видавав і власні праці, присвячені конституційно-правовим питанням організації та діяльності громадських організацій у СРСР.

         Серед фахівців як у сфері конституційного, так і у сфері цивільного права відносно часто цитується праця Г. А. Кудрявцевої «Матеріальна основа діяльності громадських організацій на сучасному етапі. Правовий аспект» (1988 р.) [61]. І дійсно, незважаючи на назву, ця праця Г. А. Кудрявцевої має не тільки і не стільки конституційно-правове, скільки цивільно-правове спрямування. Найбільш цікавим є те, як вона характеризує поняття та структуру матеріальної основи діяльності громадських організацій у СРСР, а також аналіз системи нормативного регулювання майнових відносин громадських організацій (усі ці питання розглянуто в Розділі 1 її праці).

         О. В. Орлова та Д. В. Шутько у співавторстві написали невелику за обсягом (64 с.), але дуже корисну для дослідників громадських організацій у СРСР працю під назвою «Громадські об’єднання в СРСР» (1991 р.) [87]. Книжка написана у вигляді запитань та відповідей, при цьому авторам вдалось у стислій формі надати історичну та юридичну інформацію про громадські об’єднання майже за весь період існування СРСР (1917–1991 рр.). Ця праця є цікавою для тих дослідників, які тільки-но починають вивчення конституційно-правового статусу громадських організацій у СРСР. У ній в узагальненому вигляді наводяться основні відомості про правову регламентацію утворення та діяльності громадських організацій, їхні права та обов’язки, матеріальне забезпечення тощо. Також авторам вдалося розглянути різні види громадських об’єднань та виокремити їхні спільні риси і відмінності. Д. В. Шутько є автором ще однієї праці про громадські організації в СРСР, про яку йтиметься далі.

         Ще одним автором, якому належить значна кількість статей та дві монографії про громадські організації в СРСР, є В. В. Кравченко. Його перша книга була присвячена такому різновиду громадських організацій, як добровільні товариства [56]. Ця невелика за обсягом праця про добровільні товариства в СРСР знайомить з поглядами автора на конструкцію «правове становище», а також розкриває кожен з її елементів стосовно добровільних товариств, що були різновидом громадських організацій. Автор розглядає питання утворення та ліквідації як добровільних товариств узагалі, так і їх окремих різновидів у цілому, принципи організації та діяльності добровільних товариств, статус добровільних товариств як суб’єктів права та, що зустрічається дуже рідко, – нормотворчість добровільних товариств. Він ставить перед собою та успішно вирішує цілу низку питань, а наведена в праці аргументація не втрачає актуальності й сьогодні.

         1969 р. В. В. Кравченко видав ще одну працю, присвячену тематиці громадських організацій у СРСР, але цього разу він звернув увагу на зовнішній аспект їх функціонування – праця мала назву «Громадські організації СРСР на міжнародній арені». Цей твір є цікавим з точки зору потенціалу участі громадських організацій у міжнародному житті.

         Усі розглянуті праці були опубліковані в московських видавництвах, але це не означає, що центром дослідження громадських організацій у СРСР були московські вузи. Найбільш популярною за числом посилань на неї сучасних дослідників цих інститутів громадянського суспільства є опублікована в Києві видавництвом «Наукова думка» монографія М. І. Данченка «Громадські організації СРСР в умовах розвиненого соціалізму» (1978 р.) [17]. З точки зору дослідження профспілкових організацій, кооперативів, трудових колективів, ця праця становить неабиякий інтерес. Коли йдеться про конституційне право, то вона може зацікавити дослідників органів самоорганізації населення – у ній аналізуються органи громадської самодіяльності (радянські аналоги органів самоорганізації населення) та вдосконалення їх організаційно-правового становища. Але перший, теоретичний розділ цієї праці є занадто ідеологізованим. Це випливає навіть з його назви – «Громадські організації трудящих СРСР та політична система радянського суспільства». На жаль, загальнотеоретичних висновків та обґрунтувань, які можна було б використати на сучасному етапі при дослідженні громадських організацій у цілому, ця праця не містить.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37394.html