Основний Закон України та європейські стандарти про громадські організації

Гармонізація сучасного конституційного законодавства України з європейськими стандартами про громадські організації часто вимагає переосмислення підходу до регламентації утворення і діяльності громадських організацій. Адже Україна, почавши свій розвиток свободи асоціацій з демократичних засад, за часів СРСР успадкувала радянській підхід до прав людини (а відповідно – і до громадських організацій) та продовжує застосовувати його. Цей підхід, посилаючись на нього як на «радянську традицію», влучно описав М. І. Козюбра. Характеризуючи радянську традицію, за якою пріоритетом для переважної частини населення є не стільки свобода, скільки матеріальний достаток, він підкреслює: «…у масовій свідомості людей… по суті, й досі культивуються уявлення про права людини, насамперед, як про соціальні гарантії і блага. Класичні ж свободи… відсуваються на другий план» [44, с. 5].

Погоджуючись із твердженням М. І. Козюбри, слід додатково аргументувати його в частині громадських організацій та, відповідно, права на об’єднання в громадські організації за допомогою відповідних норм Основних Законів. Зосередимо увагу на ХХ ст. У цей період на території більшої частини сучасної України на конституційному рівні про право на об’єднання в громадські організації йшлося в 7 актах.

Першим із них є Статут про державний устрій, права і вольності Української Народної Республіки (de facto приймався як Конституція УНР). Його було ухвалено 29 квітня 1918 р. Статут не набрав чинності, однак сам факт його прийняття робить доцільною увагу до його норм.

У ст. 17 Статут передбачав, що «громадянин УНР і ніхто інший на території її не може бути обмежений в правах слова, друку, сумління, організації, страйку, скільки він не переступає при тім постанов карного права…» [147].

Як бачимо, право на об’єднання в громадські організації містилось у межах «права організації». Крім того, увагу привертає той факт, що воно надавалось виключно громадянам УНР. Аргумент на користь цього знаходимо й у ст. 20, де закріплено: «…лише громадяне УНР користуються усієї повноти громадянських і політичних прав». Також уже на конституційному рівні обумовлювалась можливість обмеження цього права – його реалізація була можливою «скільки… не переступає при тім постанов карного права».

За часів гетьмана П. Скоропадського роль Конституції виконували проголошені в день скинення ним та його прибічниками Центральної Ради, 29 квітня 1918 р., Закони про тимчасовий Державний устрій України.

Ці Закони містили лише 44 статті, однак одна з них була присвячена досліджуваному праву. У Розділі ІІІ «Права і обов’язки Українських Козаків і Громадян» було всього 12 статей, із них одну було приділено закріпленню права на об’єднання в громадські організації. Це свідчить про важливість цього права для авторів Законів. Стаття 22 передбачала, що «українські козаки і громадяне мають право гуртувати громади і спілки в метах не противних законам» [29]. Знов-таки бачимо обмеження цього права на конституційному рівні: «гуртувати громади і спілки в метах не противних законам». Також тут зберігається тенденція надання цього права тільки громадянам. Але інших обмежень не існувало. Ці статті конституційних актів є цілком демократичними.

Розглянемо, як змінювалась регламентація зі зміною режиму з демократичного на антидемократичний. Адже, як зазначив П. М. Рабінович, «права людини – це певні можливості людини, котрі необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об’єктивно зумовлюються досягнутим рівнем розвитку суспільства і забезпечені обов’язками інших суб’єктів» [134, с. 51].

Закони про тимчасовий Державний устрій України були скасовані у грудні 1918 р. Директорією УНР, яка прийшла на зміну Гетьманату. А вже навесні 1919 р. на більшій частині території України (крім сучасних західних областей) було встановлено радянську владу.

Першим Основним Законом УРСР за радянських часів стала Конституція Української Соціялістичної Радянської Республіки 1919 р. Пункт «в» ст. 3 передбачав, що держава «утворює для працюючих мас можливість користуватися правами (свободою живого і друкованого слова, зборів і спілок), позбавляючи цих прав пануючі кляси і спільні з ними по своїй політичній позиції громадські групи» [52].

Як бачимо, у цій Конституції право на об’єднання в громадські організації було складовою свободи спілок. Воно також обмежувалось на рівні Основного Закону, але якщо в попередніх конституційних актах ХХ ст. обмеження стосувалось видів утворюваних організацій, то в цьому – суб’єктів, які наділялись цим правом. Як бачимо, його мали ті, хто належав до «працюючих мас».

Через 10 років Конституцію УСРР 1919 р. було оновлено. Її замінила Конституція (Основний Закон) Української Соціялістичної Радянської Республіки 1929 р. Вона також містила положення про обмеження в політичних правах тих, хто не належав до «трудящих мас». Стаття 5 Конституції передбачала, що «Українська соціялістична радянська республіка забезпечує політичні права для трудящих мас, без різниці статі, віри, раси і національності і цілком позбавляє їх прав експлуататорські кляси», а ст. 11 свідчила про те, що право на об’єднання в громадські організації розглядалось як політичне право – складова свободи спілок: «Щоб забезпечити трудящим дійсну свободу спілок, Українська соціялістична радянська республіка, зламавши економічну і політичну владу заможних кляс і тим усунувши всі перешкоди, що до цього часу заважали в буржуазному суспільстві робітникам та селянам користуватися свободою організації і діяння, сприяє робітникам і селянам в справі їх об’єднування та організації» [49].

Ні ст. 3, ані ст. 11 не передбачала, хто належав до «трудящих мас», а хто – до «експлуататорських клясів». Але аналіз інших статей Конституції УСРР 1929 р. дозволяє зробити відповідний висновок. Так, положення Основного Закону про виборчі права (ст.ст. 66-69) проголошували, що не обирають і не можуть бути обраними «особи, що вживають найманої праці з метою одержання зиску»; особи, що живуть з нетрудового прибутку; члени царювавшого в Росії дому; особи, що керували діяльністю поліції, жандармерії; службовці й агенти колишньої поліції, окремого корпусу жандармів і охоронних відділків; та ін.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37394.html