Гармонізація конституційного законодавства України про діяльність громадських організацій з європейськими стандартами

Громадські організації в Україні функціонують на підставі своїх статутів, положення яких мають відповідати чинному законодавству. З цієї точки зору важливим є п. 4 Перехідних положень Закону України «Про громадські об’єднання» від 16 червня 1992 р., відповідно до якого статутні документи громадських організацій, легалізованих до 1 січня 2013 р., мають бути приведені у відповідність до цього закону до 1 січня 2018 р. Таким чином, наразі низка громадських організації ще функціонує частково з урахуванням старого законодавства.

Громадські організації функціонують відповідно до закріплених у статуті напрямів діяльності. Законом України «Про громадські об’єднання» від 16 червня 1992 р. у п. 2 ч. 1 ст. 11 встановлено, що громадські організації у статуті мають містити не тільки відомості про мету їхньої діяльності, але й про напрями такої діяльності.

Європейські стандарти про громадські організації надають чільне місце основним напрямам діяльності цих інститутів громадянського суспільства. У Рекомендації № СМ/Rec(2007)14 вони сформульовані так: «…здійснювати дослідження, навчання, представництво громадських інтересів з питань, що мають суспільне значення, незалежно від того, чи збігається їх позиція з державною політикою або вимагає змін законодавства» [139]. У Фундаментальних принципах основні напрями діяльності громадських організацій визначено аналогічно і також з акцентом на опозиційну діяльність щодо урядової політики. Ці європейські стандарти не конкретизують прав і обов’язків громадських організацій, обмежуючись лише викладенням їхніх цілей (Розділ ІІІ Фундаментальних принципів) та завдань (Розділ ІІ Рекомендації № СМ/Rec(2007)14). Але й цілі й завдання сформульовані таким чином, що на їх підставі основні права, що мають надаватись державами громадським організаціям, цілком зрозумілі. Слід наголосити, що особливо стосовно прав громадських організацій підкреслюється важливість переважного використання тих норм цивільного права та інших галузей, що використовуються щодо інших юридичних осіб приватного права: «НУО з правосуб’єктністю повинні мати ті самі можливості, які загалом мають і інші юридичні особи, підлягати тим самим адміністративним, цивільним і кримінальним зобов’язанням і санкціям, які взагалі застосовні до них» [174].

Європейськими стандартами про громадські організації презюмується, що неможливо навести повний перелік напрямів діяльності цих інститутів громадянського суспільства, але їхня діяльність має бути суспільно корисною. В описовій частині рішення Європейського суду з прав людини у справі «Корецький та ін. проти України» наведено зауваження, які реєстраційний орган висував до напрямів діяльності утвореної заявниками організації. Наприклад:

- у Статуті йшлося про «лобіювання», і під тиском реєструючого органу заявники змінили це слово на «подання пропозицій»;

- фразу «здійснювати громадську екологічну експертизу» було переформульовано на: «Громадянський комітет здійснює екологічну експертизу на добровільній основі» [168].

Навряд чи лобіювання чи здійснення громадської екологічної експертизи можна вважати напрямами діяльності, що шкодять суспільним інтересам. Але реєструючий орган вимагав уточнень та конкретизації відповідних фраз, чим, на думку суддів Європейського суду з прав людини, порушив право заявників на об’єднання. З цього приводу в Рекомендації № СМ/Rec(2007)14 зазначено: «НУО повинні мати можливість вільно здійснювати свої завдання за умови, що і завдання, і засоби їх досягнення відповідають вимогам демократичного суспільства» [139].

Закон України «Про громадські об’єднання» від 22 березня 2012 р., на відміну від європейських стандартів про громадські організації, містить перелік прав громадських організацій. До прав, які належать кожній громадській організації, віднесено такі:

1) вільно поширювати інформацію про свою діяльність, пропагувати свою мету (цілі);

2) звертатися в порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами;

3) одержувати в порядку, визначеному законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації;

4) брати участь у порядку, визначеному законодавством, у розробленні проектів нормативно-правових актів, що видаються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування і стосуються сфери діяльності громадського об’єднання та важливих питань державного і суспільного життя;

5) проводити мирні зібрання;

6) здійснювати інші права, не заборонені законом [103].

Зауваження викликає право громадських організацій брати участь у порядку, визначеному законодавством, розроблення проектів нормативно-правових актів, що видаються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування і стосуються сфери діяльності громадського об’єднання та важливих питань державного і суспільного життя. Слід відмітити, що це право доцільно розширити.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37394.html