Концепт стійкості відкритих динамічних систем

Теоретичне осмислення стійкості економічних систем пов’язане переважно із новітніми явищами та процесами у глобальній економіці, їх нелінійною динамікою наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст., тоді як теорія стійкості систем у природничих науках має більш ранній період становлення [103; 441]. Історично дослідження стійкості у широкому сенсі почалися досить давно. До питання стійкості, і насамперед стійкості руху систем, зверталися ще дослідники давніх часів. Класичним прикладом може бути вчення Геракліта про вічний рух Світу, який, на його думку, є постійним і безперервним, як-от: "все тече, все змінюється", "все рухається вперед", "в одну і ту саму річку неможливо ввійти двічі" [351, c. 17]. Згідно із законом інерції італійського ученого Галілео Галілея (1632 р.) будь-яке тіло зберігає свій стан спокою чи рівномірного руху, поки прикладені до нього сили не змусять тіло змінити свою поведінку [200, c. 457]. Стан спокою означає, що всі точки тіла залишаються нерухомими відносно деякої системи відліку.

На властивості стійкості речей чи явищ звертав увагу англійський математик Ісак Ньютон, зокрема, досліджуючи в 1686 р. рух простого годинника [223, c. 539–548]. Проблему біфуркацій у механіці у 1744 р. розвинув відомий вчений Леонард Ейлер [492, c. 428–430]. Дослідженням стійкості механічних систем через осмислення змісту категорії "стійкість" у фізиці, механіці займалися Ж.-Л.Лагранж, О.Ляпунов, М.Жуковський, А.Пуанкаре,
С.-Д.Пуассон, Л.Ейлер та їх послідовники О.Андронов, О.Лєтов, М.Четаєв. Наразі сфера застосування категорії "стійкість" досить широка. Ця категорія давно перетнула рамки фізичного осмислення, як поняття, зумовлене закономірностями руху механічних систем, і стала загальнонауковою. Наразі стійкість є предметом досліджень у багатьох науках [159; 303; 412; 455; 512].

Зважаючи на історичну традицію накопичення знань про стійкість та основні методологічні підходи до визначення змісту цієї дефініції [441], правомірно стверджувати, що стійкість є універсальним атрибутом матеріальних і нематеріальних явищ і процесів, зокрема внутрішніх властивостей живих і штучних систем, соціально-економічних і суспільно-політичних відносин.

Зазначене дає підстави розглядати поняття "стійкість" як філософську і загальнонаукову категорію. Філософське розуміння стійкості як діалектичної єдності змінності й незмінності зазвичай інтерпретується як постійність якісних характеристик системи (наприклад, здатностей певної системи забезпечувати своє відтворення) при зміні у визначених межах кількісних змінних або ж як здатність системи зберігати свою структуру (тобто якісну різноманітність) в умовах внутрішніх і зовнішніх впливів (або збурень) відповідної інтенсивності.

Загальнонаукова та філософська природа категорії "стійкість" зумовлює складності та неоднозначності її тлумачення, на чому власне наголошували ще у минулому столітті. Так, один із провідних спеціалістів у сфері математики й обчислювальної техніки, американський учений Р.Беллман характеризував стійкість як термін із великим перевантаженням і не утвердженим тлумаченням [394, c. 109]. Пізніше радянський учений у сфері автоматичного управління А.Воронов зауважив, що неточності та нелогічність тлумачення стійкості мають місце не у математичних, а у змістових поняттях і термінах [90, c. 87]. Аналогічну точку зору про стійкість висловили фахівці у сфері обчислювальної техніки А.Фельдбаум та А.Бутковський, додаючи, що точне визначення стійкості не є елементарним [367, c. 112]. Таку думку поділяв російський учений О.Красовський, зазначаючи, що кількість тлумачень терміна "стійкість" є такою великою, що він дійсно є перевантаженим [180, c. 89]. Відомі такі його види, як стійкість руху, стійкість форми, стійкість системи, стійкість рівноваги

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/39528.html