Концептуальні підходи щодо вивчення стійкості національної економіки

Вивчення такого складного об’єкту дослідження, як економіка, вимагає системного мислення[1] та урахування національних особливостей і характерних рис економічної системи, що сформувалися в межах території окремої країни на певному етапі її історичного розвитку. Введення у науковий обіг дефініції "національна економіка" є закономірною реакція дослідників на зміну об’єктивної реальності. Відкриття класиками політичної економії законів суспільного розвитку, "економічної людини", економічного лібералізму та фритредерства перетворились на домінуючу доктрину формування цивілізаційних цінностей попередніх двох століть. Водночас, незважаючи на універсальність ринкових законів, кожна країна характеризується властивими їй особливостями економічної системи та економічної культури, рівня виробництва національного доходу та споживання.

Розкриття сутності "національної економіки" здійснено представниками німецької історичної школи задля виокремлення та концентрації уваги науковців і практиків на особливостях розвитку кожної країни, що зумовлені історично та об’єктивно, і тим самим розкривши обмеженість універсальних законів функціонування економіки. В економічній літературі відзначається органічна цілісність національної економіки, якій властиві такі загальні ознаки [201, c. 153]: тісні економічні зв’язки між суб’єктами господарювання на основі поділу праці; загальний економічний простір, що характеризується єдиним законодавством; єдина грошова одиниця; єдина фінансова і грошово-кредитна системи; існування держави як єдиного економічного центру, що виконує регулюючу та координуючу роль за допомогою інструментів макроекономічної політики; загальна система захисту економічного суверенітету; територіальна цілісність.

Відповідно до системного підходу логічним видається розгляд національної економіки як економічної системи – продукту історичного розвитку певного суспільства та результату економічної діяльності багатьох поколінь населення країни, що складається із підсистем та є частиною більших систем – регіональних інтеграційних утворень та світової економіки. Економіка стає національною економікою у випадку, коли держава охоплює цілу націю, яка за чисельністю населення, території, політичними установами, цивілізацією, багатству і могутності призвана до самостійності та представляє націю, здатну набути стійкості та політичного значення [195].   

На основі розвинених положень теорії стійкості в економіці розроблено концептуальну модель вивчення стійкості національної економіки, що включає три рівні: теоретичний, методологічний і практичний (рис. 1.5). Відповідна розробка з використанням міждисциплінарного підходу, системного та порівняльного методів дозволяє через теоретичний, методологічний і практичний виміри комплексно вирішити завдання щодо: обґрунтування теоретико-методологічних основ формування стійкості економіки до зовнішніх і внутрішніх викликів; розроблення концептуальних засад державної політики у сфері забезпечення стійкості економіки; формування механізмів реалізації державної політики щодо підвищення рівня стійкості економіки; інформаційно-аналітичного забезпечення процесу формування стійкості економіки