Початок досудового розслідування в системі кримінально - процесуальних рішень

У теорії кримінального процесу відсутній єдиний погляд щодо поняття процесуальних рішень, визначення їх правової природи, структури, класифікації. Ці проблеми неодноразово розглядалися в монографічній та періодичній літературі, зокрема в працях М.Г. Авдюкова, Ю.П. Аленіна, І.В. Басистої, В.П. Бахіна, В.І. Галагана, Н.В. Глинської, Ю.М. Грошевого, А.Я. Дубинського, В.С. Зеленецького, О.В. Капліної, Л.М. Лобойка, П.А. Лупинської, Ю.В. Манаєва, М.А. Погорецького, М.Є. Шумила та ін.

Актуальною для науки залишається практика прийняття найбільш значущих процесуальних рішень на початковому етапі досудового розслідування. Український законодавець (на відміну, наприклад, від російського) не дає дефініцію поняття «процесуальне рішення» в КПК України. Слово «рішення» використовується лише при роз’ясненні понять окремих процесуальних актів, таких як «вирок», «ухвала».

У юридичній літературі зазначається, що ухвалення процесуальних рішень являє собою правовий акт, який тягне за собою реалізацію правових приписів, і тим самим забезпечується захист прав і законних інтересів учасників процесу. Рішення, що ухвалюються у кримінальному судочинстві, можуть потягти за собою з’явлення, змінення та припинення процесуальних відносин. Їх роль може зводитись до підтвердження фактично вже існуючих матеріально-правових відносин. Це стосується, головним чином, процесуальних актів, які містять відповіді з кримінально-правових питань про наявність злочину, про винуватість особи тощо. У цьому випадку процесуальне рішення підтверджує кримінально-правові відносини, що виникли між державою і особою, що вчинила злочин. Процесуальні рішення, у цьому випадку, підтверджують наявність обов’язку особи, що вчинила злочин, нести відповідальність за свої дії. Вирішення питань кримінально-процесуального права передбачає встановлення наявності (відсутності) тих або інших фактичних обставин, що тягнуть певні правові наслідки та рішення про дії, спрямовані на встановлення тих чи інших обставин, або таких, що витікають з їх встановлення [69, с. 98–106].

У наукових джерелах запропоновано різні бачення щодо визначення поняття «процесуальне рішення», зокрема: спрямовані на досягнення мети кримінального судочинства правозастосовні акти, які відповідають вимогам законності та обґрунтованості та містять обов’язкові для виконання владні волевиявлення та висновки з правових питань, що виникають у процесі порушення та розгляду кримінальної справи [105, с. 12]; правові акти, що виражені у встановленій законом процесуальній формі, у яких державний орган або службова особа у межах своїх повноважень у визначеному законом порядку дає відповіді на правові питання, що виникли у справі; ці відповіді ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах та приписах закону, містять владне волевиявлення про дії, спрямовані на досягнення призначення кримінального судочинства [99]; необхідна складова процесуальної діяльності слідчого, сутність якої полягає у виборі з визначених законом альтернативних цілей та засобів тих, які витікають з встановлених на момент ухвалення рішення фактичних даних, що виражає владне веління слідчого, спрямоване на виконання задач розслідування та має форму правового акту [96, c. 23]; владно-розпорядчі акти, що містять проміжні або остаточні висновки у справі і обов’язкові для виконання усіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами
(на досудових стадіях слідчий, прокурор викладають свої рішення і висновки в постановах, поданнях, вказівках, окремих дорученнях, обвинувальному висновку) [29, с. 27] тощо.

Автори навчально-методичного посібника «Прийняття процесуальних рішень за новим кримінальним процесуальним законодавством України» визначають процесуальні рішення як правозастосовні акти владно-розпорядчого характеру, виражені у встановленій законом формі, пов’язані з вирішенням правових питань, що виникають у процесі кримінального провадження та містять владні приписи щодо вчинення певних правових дій чи настання певних правових наслідків. Кримінально-процесуальні рішення мають правовий характер, оскільки вони є індивідуальними актами застосування кримінальних та кримінальних процесуальних норм, шляхом прийняття та виконання процесуальних рішень охороняються права та законні інтереси учасників кримінального провадження, а також забезпечується швидке, повне та неупереджене розслідування і судовий розгляд та правильне застосування кримінального процесуального закону [3, с. 8]. За КПК України (ч. 1 ст. 110) процесуальні рішення визначаються як усі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого суді, суду.

Аналіз наведених, а також інших визначень поняття процесуальних рішень дозволяє зазначити, що незважаючи на певні відмінності у поглядах науковців, практичні усі вони виокремлюють такі ознаки процесуальних рішень як: владне волевиявлення; процесуальна форма; визначене коло суб’єктів; вирішення правових питань; обов’язковість виконання.

Керуючись викладеним, поняття процесуального рішення слідчого, прокурора в контексті предмета дослідження можна сформулювати як владно-розпорядчий акт, спрямований на вирішення правових питань щодо початку досудового розслідування, який відповідає вимогам закону
і відомчих нормативно-правових актів.

Виняткове значення процесуальних рішень на початку досудового розслідування полягає у тому, що вони визначають не лише початок кримінально-процесуальної діяльності, а й подальший напрям кримінального провадження та вважаються юридичними фактами для ухвалення наступних процесуальних рішень, впливають на їх обрання та обґрунтування. Момент початку досудового розслідування, у свою чергу, визначає обсяг повноважень органів, які здійснюють кримінально-процесуальну діяльність щодо проведення слідчих (розшукових) дій, застосування заходів процесуального примусу, реалізацію прав та законних інтересів учасниками кримінального провадження тощо.

З метою визначення місця процесуальних рішень у структурі кримінально-процесуальної діяльності та усвідомлення їх значення, зокрема на початку досудового розслідування, потрібно звернутись до їх класифікації.

У літературі одночасно із визначенням поняття процесуальних рішень пропонується їх класифікація за різними критеріями (підставами), що, як було зазначено, сприяє більш глибокому розумінню сутності згаданого поняття, його значення та місця у загальній структурі кримінального процесу, зокрема, і на початку досудового розслідування.

П.А. Лупинська з цього приводу зазначає, що класифікація процесуальних рішень має теоретичне та практичне значення. Теоретичне значення полягає у тому, що класифікація сприяє з’ясуванню загальної природи процесуальних рішень, а також особливостей окремих рішень та вимог закону, що висуваються до них. Практичне значення полягає у тому, що класифікація спрямована на забезпечення ухвалення законних та обґрунтованих рішень шляхом виокремлення тих загальних та особливих ознак, які повинні враховуватись під час ухвалення рішення щодо конкретних питань [99, с. 35].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37567.html