Методологічний дискурс виникнення та формування системи глобальних економічних трансформацій

Аналіз світового економічного розвитку кінця ХХ – початку ХХІ ст. переконливо доводить, що за умов глобальної трансформації національних політичних, економічних і соціальних систем стрімко зростає роль насамперед економічних факторів.

Як було зазначено, глобальна трансформація сучасних економічних процесів в нових умовах ХХI століття є постійно діючим фактором внутрішнього і міжнародного економічного життя. Існує три основних підходи відносно виокремлення етапів розвитку економічної глобалізації:

- у відповідності з першим глобалізація розпочалась ще в період перших географічних відкриттів, коли економічні зв’язки між державами мали ще спорадичний, дискретний характер, залишаючись в рамках окремих локальних ареалів і територій. Від епохи великих географічних відкриттів до середини ХІХ ст. вона переходить в стадію повільно прогресуючої глобалізації, під час якої формується світовий ринок, розвивається міжнародний поділ праці, розвивається профіль спеціалізації окремих країн і регіонів;

- у відповідності з другим підходом (середина ХIХ - 90-і рр. ХХ ст.) структурної глобалізації, глобалізація пов’язана з економічним переділом світу, розпадом світового господарства на протилежні системи та їх єдиноборством. Послідовна форма глобалізації розвивається в умовах єдиного ринкового світового господарства як об’єктивний процес і важлива ознака постіндустріальної цивілізації;

- у відповідності з третім підходом (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) глобалізація стає визначним фактором як національного, так і міжнародного розвитку, перетворюється в домінуючу тенденцію світогосподарських процесів третього тисячоліття.

У сучасній літературі розглядаються переважно три аспекти глобалізації: трансформація традиційних моделей соціально економічної організації, трансформація територіальних принци пів, тенденції до перетворення влади. Основними напрямами дискурсів щодо глобалізації є: економічний – найбільш поширений і у значній частині літератури названий головним, змістовним, таким, що визначає всі інші аспекти явища; соціально-політичний – досить часто зосереджений на зниженні значення національних держав; соціально-критичний і протестний, за яким глобалізація є уособленням ворожих сил, спрямованою на знищення соціальної справедливості; культурологічний, який стосується антропології та досліджень культури; екологічний – пов'язаний з турботою про стан навколишнього середовища.

У загальному розумінні трансформація (лат. transformation – змінювати) – це процес перетворення структури економічної системи, що супроводжується зміною або відмиранням одних елементів, рис, властивостей і появою інших. У наукових розвідках учені характеризують трансформації з позицій еволюційного і революційного (радикального) підходів. Відповідно до першого підходу трансформаційні процеси відбуваються за так званою спіраллю з поступовим переходом від однієї фази до іншої та набуттям нових якісних і кількісних характеристик, причому роль перших значно перевищує роль других. Відповідно до другого підходу трансформація виявляє не просто зміну будь-якої речі, а її радикальну зміну, що дає якісно нове життя цій речі [302]. Таким чином, трансформації зазвичай пов’язані зі змінами, перетвореннями видів, форм і властивостей явищ та процесів будь-якої системи.

Зокрема, у Великій економічній енциклопедії зміст терміну «трансформація» визначено, як «взаємодію різних процесів та явищ у сфері економіки, політики та іншого, які в результаті забезпечують формування нової якості соціальної системи в цілому». Великий економічний словник під трансформацією пропонує розуміти «одну з операцій процесу організації, яка означає реформування головної цілі у ряд взаємозв’язаних локальних цілей та задач, що забезпечують досягнення корінних результатів». Український дослідник С.Єрохін терміном «трансформація» визначає «зміну структури будь-якого об’єкту у рамках самоорганізуючого процесу» (процес адаптації (кількісного та якісного пристосування) елементів економічних систем на макро-, мезо- і мікрорівнях та їх взаємозв’язків) [154].

Відповідно до теорії циклу трансформація розглядається як неминучість, оскільки рано чи пізно на зміну одній тенденції прийде інша. Точка, у якій відбудеться ця зміна, і є точкою трансформації, точкою стрибка якості. Тому трансформація передбачає перехід на новий якісний рівень. Водночас невідомо, коли цей перехід відбудеться і яким чином забезпечити його позитивний перебіг. Теорія циклу є фатальною, оскільки декларує, що за підйомом неодмінно буде спад і прогрес зміниться регресом. Звідси й неминучість трансформації, яку з позицій теорії циклу можна розглядати як почергову повторювальну зміну двох альтернативних якостей. Таким чином, трансформація є переламним моментом циклу, вона неочікувана та швидкоплинна.

В результаті методологічного дискурсу виникнення та формування системи глобальних економічних трансформацій (економічних, соціально-політичних, екологічних) обґрунтовано, що під терміном «економічна трансформація» слід розуміти процес адаптації (кількісного та якісного пристосування) елементів економічних систем на макро-, мезо- і мікрорівнях та їх взаємозв’язків відповідно до закономірностей функціонування та розвитку ринкового господарства, який призводить до формування якісно нової структури вказаної системи (структурних зрушень).

Трансформаційні цикли мають чітко розрізнюванні етапи зі своїми характеристиками й особливостями. Розрізняють чотири етапи трансформацій [5, c. 33]:

• етап безпосередньої трансформації – прориву форми, подолання адаптованості відтворювального процесу та його порогових значень;
• етап нестійкого та невизначеного стану, існування між формами – етап інтерформації;
• етап набуття нової стійкості, нової форми – етап інтоформації;
• етап посттрансформаційного стану, який вимагає особливої уваги, оскільки на ньому проявляються результати переходу до нової цілісності, її характер і здатність охопити всі елементи відтворювального процесу й надати йому цілісності та стійкого самостійного руху відповідно до нової мети.

Подолання кожного з означених етапів трансформаційного циклу пов’язане з чітким уявленням про реальні масштаби деформації процесу відтворення. Між трансформаційним та економічним циклами існує закономірний зв’язок, який можна виявити у динаміці елементів цих циклів. Трансформаційний цикл зумовлюється неминучістю та дією різних рушійних сил, що змінюють економічну систему [181].

Трансформація це багатофакторний процес. У класифікації факторів трансформації, насамперед, останні поділяються на ендогенні та екзогенні. Ендогенні (внутрішні) фактори, як правило, вбудовані в економічні відносини системи і завдяки цьому є частиною механізму її саморозвитку. Вони не носять дезорганізуючий вплив і дозволяють зберегти відносно стійкий стан. На відміну від них екзогенні (зовнішні) фактори можуть носити дезорганізуючий характер і порушувати стійкість системи. При цьому їх вплив тим сильніше, чим відкритішою є система.

З точки зору особливостей системних трансформацій виділяють загальні (для всіх економічних систем) і специфічні (для конкретних економічних систем - історичні, екологічні, природно-кліматичні, соціокультурні, географічні, геополітичні і т.п.) фактори. За характером впливу розрізняють рушійні (дають імпульс трансформаційним процесам), що безпосередньо впливають (ведуть до зміни економічної системи) і опосередковуючі (інституціональні умови, політичні та ін.) чинники. За функціональною ознакою виділяють економічні (рівень науково-технічного розвитку, стан факторів виробництва та ін.) і неекономічні (політичні, природно-кліматичні і т.п.) фактори. Неекономічні чинники, корелюючи з економічними, формують фундамент, який визначає вектор системної трансформації.

У дослідженні економічних систем та їх трансформацій велике місце відводиться формаційному і цивілізаційному підходам. Формаційний підхід як домінанти розвитку економічної системи визнає спосіб виробництва. У цьому контексті трансформація економічної системи - це послідовний перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої. Такий підхід адекватний тенденціям і формам розвитку історичного процесу в більшості країн західної цивілізації, проте не всі країни світу входять в формаційну логіку (наприклад, країни Сходу).

Цівілізаційний підхід базується на п'яти відносно самостійних цівілізаційних парадигмах - загальноісторична, філософсько-антропологічна, соціокультурна, технологічна, економічна, кожна з яких характеризується своєю домінантою. Так, економічна парадигма акцептує увагу на провідній ролі матеріальних, господарських факторів у розвитку цивілізації і таких елементах як виробництво, споживання, обмін, засоби регулювання економічних процесів і т.п.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/87727.html