Стратегічні засади трансформації фінансового ринку України

Світова фінансова криза, яка в процесі свого розгортання породжує економічну кризу в багатьох країнах світу, змусила уряди і центральні банки вживати швидких і масштабних рішень. Вони стосуються довгострокових дій щодо стабілізації фінансової системи, стимулювання внутрішнього попиту і зміцнення основ регулювання, подолання наслідків фінансової кризи в цілому. Застосування заходів щодо виходу з кризи залежить від багатьох чинників, у тому числі і стану економіки. За оцінками експертів Україна відноситься до країн, уряди яких не можуть ефективно реагувати на наслідки фінансових потрясінь, включаючи розробку відповідної програми антикризових заходів.

Економісти ООН рекомендують всьому міжнародному співтовариству масивні пакети заходів економічного стимулювання, які носять послідовний характер, забезпечують взаємну підтримку на глобальній основі і відповідають стабільним цілям розвитку. Їх слід прийняти на додаток до заходів по забезпеченню ліквідності і зміні структури капіталу, вже прийнятим країнами у відповідь на економічну кризу. Вони також наголошують, що уряди розвинених країн повинні зрозуміти, що з світової кризи можна вийти тільки шляхом співпраці на міжнародному рівні.

Для запобігання повторним кризам в майбутньому щорічна економічна доповідь ООН також рекомендує посилення регулювання фінансових ринків, адекватне забезпечення ліквідності в міжнародному масштабі, перебудову міжнародної резервної системи і ефективніше міжнародне економічне управління, що включає більше число учасників.

Серед значного різноманіття антикризових заходів, які застосовуються різними країнами світу, чільне місце посідають заходи, спрямовані на безпосередню підтримку компаній як фінансового, так і реального секторів економіки, що потерпають від кризи.

Узагальнення міжнародного досвіду дозволяє виокремити низку антикризових інструментів у наступних сферах:

• розширення пропозиції кредитних ресурсів; підтримка малого й середнього бізнесу;
• стимули для інвестицій та інновацій; підтримка галузей;
• підтримка експортерів;
• податкові інструменти.

Реалізація цих заходів має призвести до відновлення або прискорення економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності компаній, збереження, або збільшення зайнятості.  Особливу увагу в системі заходів з подолання наслідків впливу кризи експерти МВФ, ЄЦБ вбачають у стабілізації ситуації у банківському секторі, пояснюючи це тим, що кризові явища в ньому мають більш руйнівні наслідки для економіки. Так Центральний банк Японії, Європейський центральний банк, Центральний банк Англії і центральні банки інших європейських країн, а також ФРС вживали заходи для збільшення ліквідності банків. У якості основних антикризових заходів використано скорочення процентних ставок та зниження податків, однак це не зупинило уповільнення розвитку світової економіки.

Для реалізації цих заходів використовуються різні джерела, зокрема:

• збільшення дефіциту державного бюджету внаслідок надання низки податкових пільг;
• зростання державного боргу;
• використання коштів державних та місцевих бюджетів;
• використання коштів державних банків та банків розвитку та ін.

На сьогодні Україна опинились серед країн, які найбільше відчувають її наслідки світової кризи. Так економіка країни виявились найбільш постраждалою серед європейських країн: найбільшого удару від кризи зазнала  українська промисловість, значний вплив на гальмування динаміки ВВП здійснювали будівництво та торгівля, транспорт. Складна ситуація в аграрно-промисловому комплексі. Сповільнення динаміки і спад в реальному секторі економіки супроводжувались активним наростанням негативних тенденцій макрофінансової дестабілізації.

Україна потрапила в десятку країн з найбільш високим ступенем фінансового ризику в світі. Це обумовлено тим, що країна стикнулась зі значними проблемами, пов’язаними з різким падінням попиту на експортну продукцію, девальвацією гривні і руйнуванням фінансової системи.

Прояв кризових явищ в Україні спонукав уряд до реалізації відповідних антикризових заходів. Урядом розроблено Стратегію національної модернізації до 2020 року. Основні напрями Стратегії побудовано так, щоб дати відповідь на кожний виклик, що стоїть перед нами шляхом забезпечення сприятливих рамкових умов для підвищення адаптивності економіки до зовнішніх шоків; формування усіх умов для розвитку людини і сталого розвитку в цілому; технологічного прориву та структурної модернізації індустрії; повне зняття інфраструктурних  обмежень; переходу до високоефективного аграрного та аграрно-переробного виробництва і створення сучасної інноваційної системи; вирішення інтеграційних задач.

В цілому уряд розробив та направив до Верховної ради понад 160 законопроектів, що мають антикризовий характер. Вони були спрямовані на:

• фінансову стабілізацію (регулювання фінансового сектора, підтримка банківського сектора, валютне регулювання, покращення структури платіжного балансу);
• макроекономічне регулювання (вплив на реальний сектор економіки, захист та стимулювання національного виробника, підтримка внутрішнього попиту);
• соціальну політику (соціальний захист населення, стримування безробіття).

З використанням результатів дослідження Світового Банку обґрунтовано, що основними пунктами антикризового плану заходів для фінансового ринку України мають бути такі:

• по-перше, необхідне адекватне та послідовне впровадження макроекономічної політики відповідно до програми, яку підтримує МВФ;
• по-друге, бюджетні видатки мають бути переорієнтовані у бік збільшення обсягу інвестицій у державну інфраструктуру, які сприяють зростанню і дадуть змогу підтримати реальний сектор і зайнятість, у поєднанні із зусиллями, спрямованими на мобілізацію ресурсів для захисту бідних і уразливих верств населення;
• по-третє, має бути розроблена чітка стратегія захисту вкладників банків і реабілітації банківського сектору;
• також необхідні реформи, які сприятимуть полегшенню входження на ринок та залученню приватних інвестицій.

Вони зазначають, що всі ці елементи дуже пов'язані між собою і підсилюють один одного. Для ефективного їх впровадження необхідна тісна співпраця уряду, президента та Національного банку України, а також підтримка у Верховній раді.  На їх думку, ефективність антикризових заходів багато в чому залежатиме від координації фіскальних урядових заходів та монетарної політики Нацбанку.

Останнім часом в світовій практиці та, певною мірою, і на вітчизняному фінансовому ринку (в силу визначальної ролі банків) все очевидніше спостерігається тенденція зміни пріоритетів при оцінці фінансового стану (результативності) діяльності банків та ефективності дій їх менеджменту. Так, на зміну фундаментальним показникам доходності акцій і рентабельності акціонерного капіталу все частіше, при оцінці ефективності, ключову роль відводять масштабам діяльності банку та його ринковій капіталізації. З корпоративної точки зору, суттєво змінюється роль та місце менеджменту банку відносно його акціонерів (власників). Відтак, найбільш бажаним, з позиції легкості досягнення результату, стали показники, пов’язані з підвищеним ризиком та використанням в значних обсягах позикового капіталу.

Банки все частіше стали приймати на себе надмірний ризик у зв’язку зі зміщенням «влади» від акціонерів до топ-менеджменту і в залежності доходу та репутації останнього від масштабу та капіталізації банку. При цьому стало очевидним, що «групові умови функціонування» забезпечують можливості для одночасного ведення цілого ряду високо ризикових видів бізнесу: залучення вільних коштів фізичних та юридичних на вклади (депозити) і кредитування (традиційне, лізинг, факторинг та ін.); торгівля різними фінансовими інструментами (в т.ч. пов’язаних зі страхуванням різних видів ризиків); надання таких послуг як довірче управління та фінансовий консалтинг. До того ж вони займаються брокерською діяльністю, здійснюють продаж та сек’юритизацію фінансових активів, андерайтинг акцій і облігацій та ін. На жаль, в першу чергу, досвід провідних країн та банків (їх груп) світу засвідчив невідповідність довіри до ризик-менеджменту. Фінансові установи, в першу чергу, інвестиційні заради отримання «швидкого прибутку» занадто ризикували, а рейтингові та аудиторські компанії своїми необ’єктивними оцінками та високими рейтингами, в значній мірі сприяли цьому.

В Україні також помітно ускладнилась система контролю за банківськими ризиками. Так, донедавна система ризик-менеджменту стосувалась тільки одного рівню – контролю ризику в одному банку (навіть з розгалуженою мережею філій чи інших територіально виокремлених підрозділів). Реалії сьогодення – глобалізація фінансових ринків призвели до появи нового рівня контролю – ризик-менеджменту в банківській групі. Відтак, діючі внутрішньобанківські системи виявились не належними чином пристосованими до нових ринкових вимог, а консолідований рівень контролю за ризиками в групах став занадто вразливим місцем в діяльності банків.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/87727.html