Сутність та принципи антикризового менеджменту соціально-економічного розвитку регіону

Системні зміни регіонального розвитку постійно поєднуються зі значною кількістю кризових ситуацій, що, відповідно, вимагає обґрунтованих та своєчасних управлінських рішень як відправної точки для ліквідації кризи, створення відповідних управлінських структур і підготовки фахівців з антикризового управління, які зможуть знаходити вихід із кризи з найменшими втратами.

Зміни в українському суспільстві не тільки посилюють наявні кризові явища, а й породжують нові. Так, останні події, що відбулися в політичній та економічній сферах, не могли не вплинути на розвиток регіону, який супроводжується певними суперечностями й конфліктами, що можуть призвести до кризового стану. Тому ефективність функціонування соціально-економічної системи регіону залежить від упровадження в органах регіонального управління різних рівнів елементів антикризового менеджменту, іменованого за кордоном «криза-менеджментом (crisis management)» [76].

Уперше термін «антикризове управління» (сrisis management) використав Роберт Макнамара в 1962 році після Кубинської ракетної кризи. Науковець зазначав, що «з огляду на обмежену інформацію щодо інших діючих осіб і їхньої непередбачуваності, довгострокове стратегічне планування не може забезпечувати підставу для дії. Кризи між державами можуть бути вирішені тільки в міру їх виникнення» [77], тобто розглядаючи антикризове управління з політичної точки зору.

Понятійно-термінологічна узгодженість із питань антикризового управління носить досить суперечливий характер, причина чого – те, що розуміння змісту, дослідження принципів та особливостей саме такого виду управління перебуває ще на стадії формування. Як результат, ця невизначеність у тлумаченні поняття антикризового управління призводить до певних труднощів у практичному застосуванні й реалізації антикризового управління повною мірою. Водночас маловивченим залишається аспект антикризового менеджменту саме на мезорівні, оскільки об’єктом дослідження більшості науковців є мікро- та макрорівень. Як зазначає С. Газарян [76], cпецифіка формування антикризового менеджменту на мезорівні полягає в тому, що воно включає два аспекти. Перший, на думку багатьох фахівців із теорії управління, виникає, у результаті модернізації органів влади, необхідності переходу до нових моделей управління й взаємодії з громадянами, що приводять до запозичення управлінських підходів із менеджменту приватних організацій. Це цілком справедливо і для антикризового менеджменту, що останнім часом почав використовуватися в органах державного управління та місцевого самоврядування. Тому його адаптація до регіонального управління достатньо актуальна, оскільки більшість, якщо не всі процедури, що використовуються в антикризовому менеджменті, створені для приватного сектору. Другий аспект формування розуміння антикризового управління в регіоні полягає в тому, що адаптація методів та методик прийняття рішень, розроблених у приватному секторі, має враховувати соціальну спрямованість діяльності органів регіонального управління, постійний вплив політичних й економічних чинників на функціонування системи влади регіону, специфіку організаційної структури та діяльності органів регіонального управління, багаторівневу організацію системи регіонального розвитку тощо.

Усі ці чинники визначають потребу формування поняття й предмета антикризового управління з огляду на процеси регіоналізації.

На сьогодні науковцями розроблено низку підходів щодо антикризового менеджменту. Основоположниками досліджень з антикризового менеджменту на макро- та мікрорівнях є такі вчені, як К. Ру-Дюфор [29], Р. Келлер [78],              І. Мітрофф [79], Б. Паттерсон[80], Дж. Эспері та Н. Вудхауз [81], Дж. Л. Хед [82], К. Хамфріс [83].

Вагомий доробок у розвиток антикризового менеджменту як виокремленого напряму менеджменту таких українських та російських науковців, як Е. Уткін [84], А. Градов [85], В. М. Мартиненко [86], Ю. Є. Гайворонська [42],                                       В. Г. Крижановський [58], С. Бурий, Д. Мацеха [36], Т. Л. Мостенська [87],               Ю. П. Макаренко [88], А. Большаков [89], В. Василенко [69].

Аналіз літературних джерел свідчить, що в науці регіонального управління ще недостатньо з’ясовано роль і значення механізмів антикризового менеджменту. Тому надзвичайно важливим є визначення поняттєво-категоріального апарату антикризового менеджменту соціально-економічного розвитку регіону, також потребують подальшого наукового дослідження особливості формування механізмів антикризового управління, принципи та методи функціонування таких механізмів в Україні й основні інструменти їх упровадження в сучасному українському суспільстві.

Огляд наукових джерел із питань антикризового менеджменту, представлений у додатку Б, дав підставу виокремити такі концептуальні підходи до тлумачення антикризового менеджменту:

– превентивний (Е. Уткін [84], Ю. Є. Гайворонська[43], Н. Родіонова [90], В. Г. Крижановський [58], І. Шварц [91], І. Мітрофф [78], К. Ру-Дюфор[29], С. Бурий, Д. Мацеха [36], А. Грязнова [92], Р. Келлер [77], Т. Л. Мостенська [86]);

– реактивний (Л. Ситник [93], Ю. П. Макаренко[87], Г. Юн [94],                       З. Айвазян, В. Кириченко [95], Б. Паттерсон [79], К. Хамфріс[82], А. Градов [85], Л. Лігоненко[41], О. Ю. Проскура [96], Т. В. Булович [97], Дж. Л. Хед [82], В. П. Мартиненко [86], М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі [98],                          Г. В. Тельнова [99]),

– комплексний (В. Дорофєєв [100], Д. Левін, Д. Сенаторов, А. Чернецов [101],            А. Большаков [102], Г. П. Іванов [103], С. Ю. Медведєв [104],                              І. Ф. Комарницький [105], Г. М. Курошеєва [106], П. Покритан [107],                    О. Терещенко [108], В. Пилипчук [109], В. Коваленко [110], Є. Коротков [111], З. А. Авдошина [59], Г. І. Просвєтов [112], О. В. Короткова,                      Н. В. Єгорова [113], В. Захаров, А. Блінов, Д. Хавін [114], А. Д. Чернявський [69], В. О. Василенко [62], Л. М. Верещагіна, Є. А. Бабушкіна, А. В. Бірюкова [115], А. Бобильова [116], З. Є. Шершньова [44], В. М. Багацький [117],                 Н. Д. Гетманцева [44], І. К. Ларіонов [115], С. Т. Тодошева [120],                          Д. І. Ряховський [121], Н. С. Давидова [122]).

Розглянемо коротко сутність та особливості кожного з виокремлених підходів.

В основу превентивного підходу до трактування антикризового менеджменту як управління, спрямованого на попередження кризи, покладено необхідність передбачення й попередження кризи. Представники цього підходу вважали, що антикризовий менеджмент повинен спрямуватися на своєчасне запобігання та зниження ймовірності виникнення кризових ситуацій, ліквідацію дестабілізаційних чинників, що провокують настання кризи, акцентуючи увагу на необхідності передбачення й попередження кризової ситуації в розвитку системи, виявлення ознак кризи та факторів, що її спричиняють.

Е. Уткін розглядає антикризовий менеджмент як докризове управління з метою попередження ускладнень як превентивного заходу антикризового менеджменту.

Ю. Є. Гайворонська трактує антикризовий менеджмент як спеціальний процес моніторингу впливу негативних факторів на діяльність задля забезпечення його постійного функціонування в зоні економічної безпеки, ужиття заходів щодо попередження переходу підприємства в кризову зону. Погоджуємося з науковцем, що постійний моніторинг негативних факторів, які впливають на розвиток соціально-економічної системи регіону з метою отримання своєчасної інформації щодо ймовірності виникнення та розвитку кризи, а також аналіз і дослідження динаміки розвитку регіональної системи в межах соціально-економічної безпеки є  надзвичайно важливим інструментом під час реалізації антикризового менеджменту превентивного характеру.

Н. Родіонова акцентує увагу на покращенні конкурентоспроможності як превентивного інструменту антикризового менеджменту, розуміючи під останнім застосування економічно й соціально виправданих профілактичних та оздоровчих процедур, спрямованих на покращення конкурентоспроможності. Погоджуємося з науковцем, що заходи підвищення конкурентоспроможності регіону є дієвим інструментом антикризового менеджменту превентивного характеру, оскільки високий рівень конкурентоспроможності регіону створюватиме передумови для безкризового розвитку його соціально-економічної системи. Однак також вважаємо, що дослідження антикризового менеджменту  соціально-економічного розвитку регіону повинно ґрунтуватися не лише на покращенні його конкурентоспроможності, а й на забезпеченні високого рівня соціально-економічного розвитку регіону та досягненні соціально-економічної безпеки. Лише за умови соціально-економічної безпеки розвиток регіональної соціально-економічної системи може бути безкризовим.

І. Мітрофф трактує антикризовий менеджмент як послідовну взаємозалежну оцінку різних видів кризових явищ і загроз для функціонування суб’єкта господарювання. Велика кількість кризових явищ у соціально-економічній системі – передумова для виникнення та розвитку кризи. Тому вважаємо, що їх оцінка є засобом попередження виникнення й розвитку кризи соціально-економічної системи регіону.

Так, Т. Л. Мостенська стверджує, що антикризове управління являє собою комплекс цілеспрямованих дій, направлених не на забезпечення виходу підприємства з кризи, а на дії попереджувального характеру, які, пом’якшуючи дію негативних чинників, сприяють більш гнучкій адаптації підприємства до несприятливих умов зовнішнього середовища та підвищують ефективність позитивної дії чинників внутрішнього середовища. Однак науковець, наголошуючи лише на попереджувальних діях, які не допускатимуть виникнення й розвитку кризи, не враховує дій реактивного характеру, які варто було б застосовувати у випадках, коли криза вже настала.

А. Грязнова розглядає антикризовий менеджмент як систему управління, що має комплексний характер та направлена на усунення несприятливих явищ за допомогою використання всього потенціалу сучасного менеджменту.

І. Шварц характеризує антикризовий менеджмент як планування й проведення заходів зі збереження та покращення базисних показників сталості й розвитку. На нашу думку, таке визначення не зовсім точне, оскільки антикризовий менеджмент не є тотожним поняттю планування, а  значно ширшим, уключає в себе, крім планування, функції контролю, організації та мотивації. Відповідно, трактуючи антикризовий менеджмент виключно з позиції планування, фактично нівелюємо значення решти функцій менеджменту, результатом яких, власне, і є формування механізму антикризового менеджменту.

К. Ру-Дюфор стверджує, що антикризовий менеджмент – це сукупність заходів, спрямованих на запобігання кризовим ситуаціям. Науковець зазначає, що антикризовий менеджмент – це сукупність заходів превентивного характеру, із чим не можна погодитися, оскільки, будь-який розвиток системи супроводжується наявністю ризиків і загроз виникнення кризи. Криза може зароджуватися та розвиватися на будь-якому етапі розвитку системи (чи то піку, чи то депресії). Вважаємо, що будь-яке управління повинно бути антикризовим, тобто побудованим з врахуванням ризику й небезпеки кризових ситуацій.

Отже, антикризове управління – це особливий вид управління в системі загального регіонального управління, оскільки, характеризуються наявністю одного й того самого об’єкта та суб’єкта управління. Водночас криза супроводжується змінами в соціально-економічній системі регіону, а відповідно, змінюються  завдання управління, застосовуються його особливі методи, змінюються відносини регіону з державними органами влади, органи влади отримують особливі повноваження залежно від глибини кризи. Особливістю антикризового управління є не тільки спрямування, а й спеціальний інструментарій та  окремий суб’єкт реалізації, що в комплексі й дає підставу розглядати антикризове управління як окремий напрям управлінської діяльності [69].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/39450.html