---

Забезпечення безпеки підприємницької діяльності, як об’єкт адміністративно-правового регулювання в Україні

За сучасних фінансово-економічних умов в Україні важливе значення має розв’язання проблеми щодо створення сприятливого середовища для підприємництва, його розвитку у період поглинання національної економіки  глобалізаційними міжнародними системами, активізації процесу інвестиційної діяльності, охорони та захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності від протиправних дій. Ці проблемні питання є постійним та актуальним, адже економічні, фінансові, соціальні та політичні зміни, за яких відбувається процес становлення громадянського суспільства в Україні, впливають на розвиток зазначених правовідносин.

Одним головних суб’єктів таких правовідносин є суб’єкт підприємницької діяльності, який є oсновою розвитку економічної системи держави, заснованої на засадах конкуренції, а не на тиску державно-монополістичних структур. Суб’єкт підприємницької діяльності є гарантом соціально-економічної захищеності громадянського суспільства та національної безпеки держави. Проте рутинна практика діяльності суб’єктів підприємницької діяльності свідчить про їх високий ступінь уразливості порівняно з державними структурами, що виявляєтьcя у виникненні навколо них різнoманітних дестабілізуючих факторів. Інститут приватної власності в Україні, який функціонує упродовж двадцяти з лишком років, тепер зобов'язує суб’єктів підприємницької діяльності займатись таким видом діяльності, який раніше був виключно прерогативою державних органів. Забезпечення безпеки та захисту приватної діяльності у сучасних умовах є важливою необхідністю, стає фундаментом функціонування суб’єктів підприємницької діяльності. Таким чином, забезпечення та охорона безпеки підприємницької діяльності є актуальним проблемним питанням, що включає в себе комплекс адміністративних, організаційно-правових, фінансових, техніко-технологічних  заходів, спрямoваних виявити та попередити загрози, які негативно впливають на стабільний рoзвиток підприємницької діяльності в Україні.

У цьому дисертаційному дослідженні йтиметься про один із таких комплексів, а саме комплекс адміністративних правовідносин, що має забезпечити безпеку підприємницької діяльності в Україні.

Оскільки будь-які правовідносини є складовою предмета правового регулювання певної галузі права, можна впевнено стверджувати, що забезпечення безпеки підприємницької діяльності стає новим для адміністративно-правового регулювання об’єктом, якому донині не приділялося достатньої уваги. З цього приводу слушним є твердження сучасних вчених-адміністративістів про суттєву модифікацію змісту адміністративного права, виокремлення як самостійних галузей права у минулому інститутів адміністративного права, оновлення змісту, призначення адміністративного права [1, с. 102].

Адміністративно-правові відносини обумовлюють створення усіх необхідних умов для становлення та прискорення розвитку забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні.

Як зазначає С. Т. Чумаков, однією із головних проблем прискорення розвитку підприємництва є забезпечення його безпеки, що виникає з моменту початку діяльності підприємницької структури, конкретного функціонування підприємства [2, с. 89 – 90].

Будь-які суспільні відносини, у тому числі й адміністративні, мають врегулювати процес функціонування підприємництва в Україні, насамперед на мікрорівні, тобто досягти максимальної ефективності у роботі кожного суб’єктa підприємницької діяльності. Проте не можна досягти високого рівня національних, економічних чи фінансових інтересів у суспільстві без міцної та конкурентноспроможної підприємницької діяльності. З огляду на вищевикладене, виникає питання щодо забезпечення безпеки підприємницької діяльності органами публічної адміністрації, що при комплексному підході до рoзв’язання проблем національної безпеки набуває першочергового значення для належного рівня забезпечення захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави. Також потребує вирішення питання щодо ефективного, раціонально виваженого та щонайменше матеріально затратного способу забезпечення безпеки підприємницької діяльності органами державної влади, а також з’ясування, від яких зовнішніх і внутрішніх факторів залежить безпечне функціонування приватного підприємництва та які органи державної влади мають забезпечувати його безпеку [3, с. 16].

Перш ніж перейти до визначення сутності адміністративно-правового забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні, потрібно сформувати юридично грамотний понятійно-категоріальний апарат у досліджуваній нами сфері. Доречним буде розпочати наукове дослідження з розгляду трактування поняття «безпека».

На сьогодні, поняття «безпека» стало вивчатись представниками юридичної, економічної науки та науковцями державного управління. У науковій літературі з’явились різні дефініції безпеки, і проаналізувавши їх, можна сформувати загальне уявлення про поняття «безпека».

Так, із аксіологічного погляду розглядає безпеку А. І. Поздняков: «безпека – захищеність від завдання значущої шкоди» [4, с. 190].

У свою чергу Г. П. Ситник доходить висновку, що безпека – це забезпечення всім громадянам держави належних умов для їх самореалізації, захист їх життя, свободи, власності від посягань з боку будь-якої окремої людини, організації, суспільства чи держави [5, с. 20].

Інші науковці, зокрема Є. К. Пронкін, В. П. Ковальський, О. Я. Маначинський, притримуються думки, згідно з якою безпека розглядається як відсутність будь-яких загроз правам і свободам людини, суспільства та держави, базовим інтересам і цінностям суверенної національної держави [6 с. 57].

Дещо іншої позиції притримуються А. В. Костров та А. А. Ткачова, які трактують поняття «безпека» з діалектично поєднаним поняттям «небезпека», тобто безпека – це такий стан, при якому ніщо кому-небудь або чому-небудь не загрожує і «безпека» є крайнім значенням небезпеки, коли остання абсолютно відсутня [7, с. 24].

Більшість сучасних дослідників розглядають безпеку переважно лише як стан захищеності інтересів та цінностей. Проте В. А. Ліпкан, вважає, що це лише часткове трактування безпеки у контексті чотирьох підходів щодо з’ясування цього поняття. Дослідник на основі аналізу нормативно-правових актів, відповідних доктрин і концепцій, а також енциклопедичної та довідкової літератури здійснив відповідну типізацію поняття «безпека» і зробив такий висновок: спільним для трьох груп наукового аналізу є наявність чотирьох підходів щодо трактування поняття «безпека»: статистичного (безпека як стан захищеності), апофатичного (безпека як відсутність загроз і небезпек), діяльнісного (система заходів, спрямованих на створення певних безпечних умов), пасивного (дотримання певних параметрів та норм, від забезпечення яких безпосередньо залежить безпека) [8, с. 362 – 363].

Таке трактування дає можливість розглядати безпеку як специфічну властивість динамічних систем і комплексний критерій оцінки її якості, що характеризує динаміку розвитку системи.

Розглянувши дане поняття з різних наукових точок зору, варто відмітити, що  дефініція «безпека» не закріплена у жодному із законодавчих актів України, натомість поняття «безпека» до недавнього часу було закріплено у Законі Російської Федерації «Про безпеку» від 05.03.1992 р. № 2446-1, однак з прийняттям нової редакції Закону Російської Федерації «Про безпеку» від 28 грудня 2010 р.                № 390-ФЗ, російські законотворці відмовились від визначення поняття «безпека»  безпосередньо у цьому нормативно-правовому акті [9].

У законодавчій базі України, пріоритетним нормативно-правовим актом, де найчастіше вживається поняття «безпека», крім Конституції України, є Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 № 964-IV та Стратегія національної безпеки України «Україна у світі, що змінюється», затверджена Указом Президента України від 12 лютого 2007 р. № 105, із змінами та доповненнями [10].

Питання щодо осмислення широкого кола проблем, пов’язаних із безпекою як явищем державного устрою протягом усього розвитку цивілізації є найбільш вагомими, тобто такими, які визначають саму можливість існування народу, суспільства, держави, окреслюють їх виживання у часто несприятливих зовнішніх умовах [11, с. 3].

У ст. 42 Основного Закону України зазначено, що громадянам надається можливість займатись підприємницькою діяльністю та отримувати необхідний захист від органів державного влади шляхом забезпечення її безпеки [12]. Забезпечення органами державної влади права на безпеку являється однією з найбільших соціальних цінностей згідно зі ст. 3 Конституції України, що спонукає державу дбати  про захищеність фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб.

Необхідно відмітити, що процес забезпечення безпеки підприємницької діяльності органами державної влади не буде ефективний без взаємодії з недержавним сектором забезпечення безпеки підприємницької діяльності, який в розвинутих демократичних країнах вагоміший ніж державний. У зв’язку з цим, недержавний сектор забезпечення безпеки підприємницької діяльності, розвиваючись, має відігравати все більш значущу роль у цій сфері.

Продовжуючи розкривати понятійно-категоріальний апарат даного дослідження, необхідно зазначити, що поняття «забезпечення безпеки підприємницької діяльності» у законодавстві України не визначено. На сьогодні не має єдиного розуміння в юридичній літературі та законодавстві України, якою має бути модель забезпечення безпеки підприємницької діяльності та основних засад щодо ролі та місця органів публічної адміністрації та недержавного сектору у процесі забезпечення безпеки підприємницької діяльності. У ст. 6 Закону України «Про основи національної безпеки України» [13] не зазначений як суб’єкт національної безпеки України приватна підприємницька діяльність, хоча за своєю суттю суб’єкти підприємницької діяльності мали б бути визначені у цьому Законі, адже головним завданням приватних підприємницьких структур є надання послуг щодо забезпечення громадян працевлаштуванням, безпечними умовами праці та охороною здоров’я, культурним та духовним розвитком, надання соціальної допомоги, що є основою для реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина і  складовою  поняття об’єкта національної безпеки країни.

Науковці та практики здебільшого розглядають пoняття «безпека підприємницької діяльності» як комплекс організаційно-правових, техніко-технологічних, виховних, фінансових і спеціальних заходів, спрямованих на виявлення, попередження і припинення загроз у процесі забезпечення ефективного функціонування підприємства. Цей процес містить у собі охорону приватної власності підприємства і фізичний захист його персоналу, зокрема недержавними структурами.

Питаннями забезпечення безпеки підприємницької діяльності в Україні саме недержавними приватними охоронними структурами присвячено ряд наукових та публіцистичних праць. Так, В. В. Крутов, зазначає, що захист підприємницької діяльності в нашій країні – це новий вид суспільної діяльності, новий елемент у системі розподілу праці [14, с. 32]. В. І. Курило, наголошує, що послуги з охорони власності та охорони громадян визначаються як вид господарської діяльності, який за своїм суб’єктним складом і змістом є цивільно-правовими зобов’язальними правовідносинами і здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативно-правових актів або державних ліцензій на право надання послуг з охорони власності, крім окремих особливо важливих об’єктів права державної власності  та охорони громадян [15, с. 17].

Наведені заходи забезпечення безпеки підприємницької діяльності є складовими економічної безпеки та охорони конкретного підприємства і, передбачають захист підприємства власними силами або за допомогою спеціально найнятих охоронних підприємств. У цьому переконаємось, якщо розглянемо деякі визначення економічної безпеки підприємства.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37082.html