Основні напрями розвитку сільського зеленого туризму

Дослідження суб’єктів і об’єктів сільського зеленого туризму передбачає визначення основних правових та економічних проблем його розвитку в державі.

Державне регулювання розвитком сільського зеленого туризму, як процесом, пов’язано з формуванням державної політики: визначенням цілей державного регулювання у сфері сільського зеленого туризму, пріоритетних напрямів його розвитку, розробки довгострокової програми діяльності у сфері туризму.

Головним завданням розвитку туристичного бізнесу є формування соціально-туристичної інфраструктури, поширення сільського зеленого туризму та підвищення якості туристичних послуг і на основі цього створення нових робочих місць; забезпечення збалансованого соціально-економічного розвитку громади. Таке співробітництво об’єктів туризму з владою забезпечить економічну, соціальну й екологічну вигоду для всіх учасників ринку.

Сільський зелений туризм розвивається у взаємозв’язку з іншими формами туризму і динамічно реагує на економічний стан країни та окремих її регіонів. Туризм, як вже відзначалося, є надто складним для аналізу та планування.

Напрями ефективного розвитку сільського зеленого туризму визначені з урахуванням можливостей туристичних підприємств на ринку послуг, особливостей туристичних послуг конкурентів; на основі порівняльного аналізу рівня якості цих послуг і вивчення потенційних можливостей у сфері сільського зеленого туризму, вивчення досвіду сільського зеленого туризму в європейських країнах та забезпечення екологічної безпеки на основі факторів географічного розташування, особливостей клімату, наявних природних ресурсів та захисту навколишнього середовища.

У сучасних умовах розвитку галузей економіки та інтеграції України у світовий економічний простір необхідним є вивчення міжнародного досвіду розвитку туризму. У процесі визначення напрямів розвитку сільського зеленого туризму міжнародний досвід туристичної діяльності, може сприяти розвитку сільського зеленого туризму в нашій країні.

Сільський зелений туризм дозволяє певною мірою впливати на наслідки сезонності сільського господарства, зважаючи на його цілорічну діяльність. Сільське господарство зараз не може запропонувати достатньо робочих місць для сільських жителів, тому саме сільський зелений туризм може забезпечити в регіонах економічну стабільність, оскільки пропонує сучасному туристичному ринку новий вид діяльності – економічної за формою, рекреаційної, екологічної за сутністю, соціальної за спрямуванням.

Крім того, поступовий розвиток сільського зеленого туризму зумовлює вкладення коштів у розбудову аграрних регіонів та їх інфраструктури, покращує рівень добробуту населення.

Суб’єкти господарювання у сфері сільського зеленого туризму зорієнтовані на розвиток приватних садиб, вкладення коштів у підвищення рівня комунальних і побутових умов проживання туристів, а сплачена ними частка прибутків поповнює державний місцевий бюджет.

Міжнародний досвід державного регулювання сільського зеленого туризму показав, що об’єктом в організації відпочинку на селі є сільська родина, яка проживає в селі, веде власне фермерське селянське господарство і використовуючи його майно, надає послуги у сфері сільського зеленого туризму.

Еволюційно сільський зелений туризм розвивається в Європі з кінця ХХ

століття. Складовими характеристиками цього явища стали: по-перше, етнокультурні й соціально–демографічні зміни в суспільстві, закріплення в ньому ідеології здорового способу життя, осмислення цінностей природного середовища й натуральних продуктів масового виробництва штучних і синтетичних матеріалів, і як наслідок, потреба міських жителів у відпочинку в сільській місцевості як одному з альтернативних його видів; по-друге, стрімкий розвиток науково-технічного прогресу в промисловості, вивільнення працівників та потребою створення нових робочих місць у сільській місцевості; по-третє, необхідність одержання додаткового прибутку сільськими родинами від оренди вільних помешкань і продажу якісної натуральної сільськогосподарської продукції; по-четверте, необхідність охорони й відновлення сільських ландшафтів; по-п’яте, виникнення попиту на відпочинок в сільській місцевості. Таким чином, сформувалася пропозиція по задоволенню цього попиту шляхом утворення галузі сільського зеленого туризму на базі надійно функціонуючих фермерських господарств і надання відповідних послуг [44, c. 38].

Наприкінці 90-х років ХХ ст. усі національні організації сільського туризму країн Європи об'єдналися в Європейську федерацію фермерського і сільського туризму (European Federation for Farm and Village Tourism) або скорочено «EuroGites». Основні цілі цієї організації спрямовані на: всебічну популяризацію відпочинку в сільській місцевості, вивчення та збереження потенціалу сільського туризму в Європі, сприяння розвитку зеленого туризму в аграрних її районах, цільове інвестування проектів розвитку сільського зеленого туризму, оскільки він розвивається за рахунок власного джерела прибутку, надання консультацій, рекламної, навчально-тренінгової допомоги організаторам сільського зеленого туризму.

Експертний аналіз показав, що цей вид діяльності дозволить створити від 0,5 до 0,9 млн. робочих місць, також у Європі туристам може бути запропоновано понад 2 млн. місць розташування в сільських садибах [175, c.158]. Європейський Союз вбачає в сільському зеленому туризмі основний важіль економічного підйому населення своїх сільських територій.

Процес розвитку цього виду туризму у Великобританії, Німеччині, Франції, Іспанії, Італії, Австрії, Угорщині, Румунії, Польщі та інших країнах є невід’ємною складовою комплексного соціально-економічного розвитку держав, регіонів, сіл, територій та засобів вирішення їхніх проблем. За популярністю туристичних послуг відпочинок у сільській місцевості в цих країнах посідає друге місце.

Кожна країна залучає певні методи регулювання й організації сільського зеленого туризму і в процесі розвитку цього бізнесу досягає великих здобутків, які залежать від рівня доходів населення, природно-кліматичних та етнокультурних умов.

Сучасна система регулювання організації туризму Великобританії виникла в другій половині ХХ ст. із прийняттям Закону про розвиток туризму. У цій країні туризм виявився ефективною галуззю. Створена у Великобританії Національна організація сільського туризму та агротуризму проводить акредитацію садиб, які пропонують туристичні послуги. Поряд із розвитком туризму зростає популярність сільського зеленого туризму, що можна пояснити зокрема тим, що для згладжування сезонності праці англійські фермери об’єднані та пропонують більше різноманітних послуг відпочинку. У південно-західній Англії реставрують старі ферми, які користуються успіхом у туристів, де підвищений рівень комфортності поєднується з частково збереженим старим умеблюванням. Для України це може бути корисним досвідом у Закарпатській, Чернігівській, Львівській, Івано – Франківській, Чернівецькій областях.

Цікавим є досвід Німеччини, де набули популярності шоп-тури, особливо для туристів із сусідньої Польщі. Певний інтерес становить розроблена на початку 1980-х років концепція розвитку туризму в периферійних регіонах Німеччини для пропонування відпочинку на природі, без використання дорогої інфраструктури та надання комфортних умов проживання. При цьому господарів, у яких для прийому гостей відводиться до 8 ліжок, звільняють від сплати податків.

Лідерами індустрії сільськогосподарського туризму в Європі є Іспанія та Франція. Особливість сільського зеленого туризму Франції – це привабливість для туристів дійсно старих селищ без імітацій. У сільській місцевості цієї країни пропонують більш комфортний відпочинок, ніж у країнах Південної Європи. Саме у Франції діє Національна організація будинків відпочинку і зеленого туризму. У 1967 р. урядом прийнято план спільного розвитку сільської місцевості та туризму за фінансової підтримки приватного сектору, та координації урядової комісії. План передбачає поділ прибережного району на 16 секторів, з яких дев'ять обладнані пляжами, зонами відпочинку на озерах і місцями розміщення для водних видів спорту. Для решти так званих «зелених» зон передбачено збереження своєрідного ландшафту та дикої природи. У Франції об’єкти сільського зеленого туризму різняться за етнографічними ознаками – це садиби Шампані, Провансу, Гасконії, Нормандії, Савойї, а також у сільській місцевості є спеціальні категорії садиб, що пропонують відпочинок для інвалідів, дитячий відпочинок під час шкільних канікул, відпочинок господарям разом з їхніми домашніми тваринами. Міністерство охорони здоров'я і соціального забезпечення Франції, а також Міністерство молоді та спорту контролюють і сертифікують курортні села у країні, здійснюють нагляд за реалізацією інвестиційної програми «Gotes de France programme chalets-loisirs» та якістю відпочинку.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/39648.html