Теоретико-методологічні засади дослідження, соціальна обумовленість звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру

Кримінально-правові норми щодо застосування примусових заходів виховного характеру як один із шляхів реалізації кримінальної відповідальності та комплекс заходів впливу щодо неповнолітніх осіб у межах дії кримінального законодавства виникали та розвивалися в певних історичних умовах формування вітчизняної системи правового регулювання суспільних відносин.

Для того, щоб дати вичерпну характеристику поняття примусових заходів виховного характеру, потрібно простежити історію їх становлення та відповідного офіційного закріплення, необхідно дослідити шлях, яким пройшло людство, щоб визнати та сприйняти доцільність застосування до неповнолітніх злочинців замість кримінального покарання примусових заходів виховного характеру.

А.О. Герцензон одним із видів тлумачення кримінальних законів, крім граматичного, систематичного та історичного, називав логічне тлумачення, яке, на думку вченого, широко застосовується в науковій та практичній діяльності, полягає в з’ясуванні змісту закону шляхом співставлення різних норм кримінального права, розкритті їх внутрішнього зв’язку та взаємовідносин, виходячи із їх конструкції та соціальної природи [45, c. 200].

Теоретичну основу даного дослідження склали праці вітчизняних та зарубіжних науковців минулого і сучасності в галузі кримінального права та кримінології, таких як: М.М. Бабаєв, Л.В. Багрій-Шахматов, Т.С. Барило,   
Ю.В. Баулін, Я.М. Брайнін, В.М. Бурдін, О.А. Герцензон, Н.І. Гуковська,
О.О. Дудоров, В.О. Меркулова, І.І. Карпець, С.Г. Келіна,  Т.І. Короткова,
В.М. Кудрявцев І.П. Лановенко, П.І. Люблінський, П.С. Матишевський,
Г.М. Міньковський, Л.М. Палюх, А.А. Піонтковський, В.Ч. Песлякас,
Є.О. Письменський, А.В. Савченко, М.С. Таганцев, А.П. Тузов, П.Л. Фріс,
М.Д. Шаргородський, М.П. Чубинський, О.М. Яковлев, С.С. Яценко,  О.С. Яцун та інші. Для обґрунтування деяких теоретичних положень авторка зверталася до робіт учених в галузі ювенального права та психології, правового виховання, педагогіки, зокрема, Ч. Дарвіна, А.І. Долгової, Т.В. Драгунової,
Н.М. Крестовської, І.О. Кригіної, Е.Б. Мельникової, Н. Опенгейма,
А.В. Петровського, С.Л. Рубінштейна та ін. 

Питання примусових заходів виховного характеру на рівні дисертацій в Росії вивчали: П.В. Іванов («Принудительные меры воспитательного характера в уголовном праве», 2003 р.), О.С. Носков («Принудительные меры воспитательного характера: уголовно-правовые и криминологические аспекты», 2006 р.), О.В. Поводова («Принудительные меры воспитательного характера: (проблемы теории и правового регулирования), 2005 р.), О.О. Середін («Принудительные меры воспитательного характера, применяемые к несовершеннолетним при освобождении от уголовной ответственности»,
2005 р.). 

В Україні питання застосування примусових заходів виховного характеру при звільненні неповнолітніх від кримінальної відповідальності та покарання на рівні монографічних та дисертаційних досліджень вивчали Ю.В. Баулін,
 В.М. Бурдін, Л.М. Палюх, О.О. Ямкова. У монографії «Звільнення від кримінальної відповідальності» Ю.В. Баулін розглядає питання особливості звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх, в тому числі із застосуванням примусових заходів виховного характеру, визначає зміст зазначених заходів за допомогою систематичного та логічного тлумачення закону.  

В.М. Бурдін у монографії «Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх» (2004 р.) ставить проблему необхідності подальшої диференціації кримінальної відповідальності неповнолітніх різного віку, досліджує питання правової природи примусових заходів виховного характеру, та питання системи особливих покарань для неповнолітніх. Учений вважає, що систему кримінальних покарань для неповнолітніх слід доповнити новими видами, створеними на основі окремих примусових заходів виховного характеру. Перелік примусових заходів виховного характеру, що будуть застосовуватися до неповнолітніх злочинців, також необхідно доповнити новими видами, пом’якшити їх за змістом, з тим, щоб вони не стільки спричиняли обмеження, скільки забезпечували б виховний вплив на неповнолітніх. На думку В.М. Бурдіна, таке реформування сприятиме вирішенню багатьох спірних питань.

У навчальному посібнику «Примусові заходи виховного характеру: теорія і практика застосування» (2010 р.) Л.М. Палюх викладено теоретичні та практичні питання застосування примусових заходів виховного характеру на основі КК України, досягнень науки кримінального права з урахуванням судової практики, розглянуто сутність інституту застосування примусових заходів виховного характеру, його становлення та розвиток у вітчизняній системі права, проаналізовано цей інститут у контексті міжнародних стандартів поводження з неповнолітніми. Запропоновано в обох нормах кримінального закону України, як тій, що визначає порядок звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру,так і тій, що регулює звільнення від покарання із застосуванням цих заходів, встановити підстави для скасування рішення про застосування примусових заходів виховного характеру із притягненням особи, відповідно, до кримінальної відповідальності або, відповідно, із застосуванням до неї покарання.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
О.О. Ямкової (2003 р.) присвячена вирішенню питань, пов’язаних із визначенням правової природи примусових заходів виховного характеру; особливостям застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру у зв’язку із звільненням від кримінальної відповідальності та покарання як заходів кримінально-правового примусу й як самостійної форми реалізації кримінальної відповідальності неповнолітніх; специфікою застосування примусових заходів виховного характеру як заходів соціального захисту суспільства від протиправних посягань осіб, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, і вчинили суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки діянь, передбачених Особливою частиною КК України.

 Г.А. Злобін вказував, що, виходячи із сучасного стану та потреб теорії кримінального права, головне завдання теорії полягає не в обстоюванні факту соціальної (у кінцевому підсумку – економічної) обумовленості закону, а в розкритті способу, механізму, за допомогою яких здійснюється «перелив» суспільної потреби в норму кримінального права [62, c. 72].       

Соціальна обумовленість будь-яких кримінально-правових норм полягає в історичних, організаційних, політичних, економічних, психологічних, моральних та інших факторах, що викликають необхідність включення норм до кримінального законодавства та прогнозування їх розвитку [194, c. 112].

П.В. Хряпінський зазначав, що використання історичного досвіду є впливовим чинником, що зумовлює використання заохочувальних норм у кримінальному законодавстві. Складається враження, продовжує вчений, що деякі дослідники тільки в історичних витоках убачають соціальну обумовленість певної кримінально-правової норми, що не всебічно розкриває поняття обумовленості кримінально-правових норм. Історичний досвід правового регулювання (охорони) певних суспільних відносин є складовою системи соціально-правових чинників обумовленості як встановлення кримінально-правових заборон, так і існування норм, що стимулюють правомірну соціально-корисну поведінку у кримінальному законі [222, c. 122].

Це положення щодо системи соціально-правових чинників обумовленості є справедливим стосовно норм щодо звільнення неповнолітніх злочинців від кримінальної відповідальності та покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Під соціальною обумовленістю права розуміють відповідність, адекватність права суспільним відносинам, що регулюються, його здатність відображати об’єктивні потреби суспільного життя. Цей напрям дослідження охоплює вивчення тих особливостей соціально-економічних умов життя, що потребують юридичного врегулювання суспільних відносин у кримінально-, цивільно-, адміністративно-правових та інших формах. Тут набувають свого матеріального обґрунтування всі юридичні інститути та норми. Іншими словами, під час дослідження, яке проводиться в цьому напрямі, виявляються потреби суспільства в певному виді правового регулювання і пояснюється вибір юридичних засобів їх задоволення. Отже, предмет досліджень, що спрямовані на вивчення соціальної обумовленості права, становлять соціальні чинники неправового характеру, які тією чи іншою мірою впливають на формування і розвиток права. Властивість соціальної обумовленості права виражається в тому, що право повинно бути, насамперед, динамічною системою, яка чуйно реагує на зміни в соціальній дійсності, яка покликана точно відображати вимоги об’єктивних законів суспільного розвитку, бо така відповідність забезпечує найсприятливіші умови для діяння законів у житті. Нарешті, право має відображати не всякі, а саме ті потреби й інтереси суспільства, соціальних колективів, особистості, які назріли. У механізмі соціальної обумовленості права виділяють три стадії: виникнення потреби в юридичному регулюванні відповідних відносин; відбиття у правовій, моральній, політичній свідомості потреб та інтересів, формування громадської думки і діяльність держави в особі її компетентних органів з прийняття правових норм-правотворчість [193, c. 50].

Дослідження соціальної обумовленості норм із застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру замість покарання розпочнемо з кінця XIX ст. – початку XX ст. Саме цей історичний період дав всьому людству нові економічні, а за ними – і соціальні виклики, які не можна було залишати без уваги, без вивчення і без відповідного реагування. А коли економічний і соціально-політичний розвиток ставить на порядок денний нові проблеми, перед юридичною наукою та практикою постають питання про їх правове врегулювання. Індустріалізація, поляризація бідності і багатства, зростання злочинності, посилення класової боротьби – це невичерпний перелік проблем тогочасного суспільства. З’явилося таке явище як урбанізація – соціально-економічний процес зростання міст, міського населення, поширення міського способу життя [192, c. 559]. Процес урбанізації суспільства в Америці та в країнах Європи призвів до люмпенізації та маргіналізації значної частини населення, тобто до втрати особистістю належності до певної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження до іншої [192, c. 549], що призвело до збільшення кількості безпритульних дітей та зростання рівня злочинності неповнолітніх.

Людство мало відповісти на ці соціальні виклики, тому і розвивалися притулки, виховні будинки, приватне опікування та піклування. Дітям, які залишилися без сімейного піклування і займалися жебрацтвом та проституцією, спеціальні заклади надавали тимчасове житло, допомагали відновити соціальні зв’язки, навчали соціальних звичок. Ці заходи були спрямовані на реабілітацію дитини, яка підпала під негативний вплив вулиці, закладів розваги, неблагонадійної сім’ї. Але спеціальні заклади та заходи мали справу із вузькою сферою негативної поведінки  неповнолітніх, яка включала в себе лише ту частину поведінки, що не підпадала під кримінальне законодавство, не охоплювала злочинність неповнолітніх і могла полягати в недотриманні правил поведінки в школі, в пропущенні шкільних занять, в занятті жебрацтвом, тощо.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/84223.html