Умови та підстави звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру

Звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру є видами так званого факультативного звільнення особи, яка вчинила діяння, що містить ознаки злочину, у випадках, коли питання застосування чи незастосування звільнення вирішується судом за наявності  умов та підстав для цього. Вирішуючи це питання, суди діють на підставі кримінального та кримінального процесуального законодавства, керуються своєю правосвідомістю, обов’язково враховують характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого особою кримінально караного діяння, особу винного, його поведінку з урахуванням перспектив досягнення цілей відповідальності без застосування покарання: виправлення та виховання особи, запобігання вчиненню злочинів у майбутньому.

Звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі
ч. 1 ст. 97 є дискреційним видом звільнення від відповідальності. Суд вправі, а не зобов’язаний звільнити неповнолітнього від кримінальної відповідальності при встановленні зазначених вище передумов та підстав [11, с. 190].

        Звільнення неповнолітніх і від кримінальної відповідальності, і від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру здійснюється тільки судом у випадках, передбачених кримінальним  законодавством (ст. 97 та ст. 105 КК України). Законодавець визначає сукупність умов та підстав звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Перелік умов та підстав звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та від покарання, встановлений КК України, є вичерпним і обумовлюється тяжкістю вчиненого злочину та особистісними характеристиками неповнолітнього, що вчинив злочин. Дані умови та підстави відображають, з одного боку, найбільш важливі риси вчиненого злочину, з іншого, – особи злочинця. Для застосування звільнення від кримінальної відповідальності та покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру необхідна сукупність двох передумов: об’єктивної (обставини справи) та суб’єктивної (характеристика особистості винного). Наявність лише однієї із вказаних передумов не може слугувати приводом звільнення від кримінальної відповідальності або від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Серед науковців нема єдиного погляду на визначення понять «умови» та «підстави». Законодавець у ч. 1 ст. 97 КК України та в ч. 1 ст. 105 КК України не вказує, що є умовою для звільнення, а що є підставою для звільнення. Більшість вчених до умов відносять неповноліття особи та тяжкість вчиненого злочину, а до підстав – особистісні характеристики неповнолітнього. Але є інші думки. Так, автори підручника кримінального права, характеризуючи звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру, називають формальну підставу (вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості) та матеріальну підставу (щире каяття та подальша бездоганна поведінка). І далі вказують, що за наявності перелічених умов неповнолітній звільняється від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру [82, с. 1007].

         О.О. Житний, досліджуючи звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям, вказує, що існують умови, які стосуються особи, що вчинила злочин. Серед них можна назвати такі, що стосуються її соціально-демографічних ознак: неповнолітній вік (ст. 97 КК) та такі, що стосуються його посткримінальної поведінки [61, с. 62].

      А.А. Музика всі перераховані законодавцем передумови застосування примусових заходів виховного характеру називає умовами [116, с. 97].

         Притримуємося точки зору, що законодавчі норми визначають такі умови та підстави для звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та покарання: невисокий ступінь суспільної небезпеки злочину та невисокий ступінь небезпечності особи винного. Спільними умовами звільнення неповнолітніх злочинців як від кримінальної відповідальності, так і від покарання є: 1) недосягнення особою на момент розгляду кримінальної справи в суді вісімнадцятирічного віку; 2) вчинення особою діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого певною статтею Особливої частини КК України; 3) вчинення діяння, яке має ознаки злочину певного ступеня тяжкості – невисокий ступінь суспільної небезпечності (відноситься до категорії злочинів невеликої та середньої тяжкості).

Зі змісту ч. 1 ст. 97 та ч. 1 ст. 105 КК України випливає, що примусові заходи виховного характеру можуть бути застосовані до неповнолітніх осіб, тобто, до осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку – того віку, з яким вітчизняне законодавство (в тому числі і кримінальне) пов’язує настання повноліття особи. Відповідно до ч. 1 ст. 97 КК України примусові заходи виховного характеру призначаються неповнолітнім, які досягли віку, із якого настає кримінальна відповідальність, тобто 16-річного, а в ряді випадків – 14-річного віку. Як вказує Ю.В. Баулін, аналіз ч. 2 ст. 22 КК України свідчить, що лише один злочин невеликої тяжкості, передбачений в цій статті (просте хуліганство – ч. 1 ст. 296 КК України), може бути вчинений неповнолітньою особою у віці від 14 до 16 років; всі інші злочини невеликої тяжкості – неповнолітніми у віці від 16 до 18 років [11, с. 189].

КК України не вказує, чи має бути така особа неповнолітньою на момент вчинення діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність, чи на момент прийняття щодо неї рішення судом про звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Погоджуємося з думкою Ю.В. Бауліна, що це має бути особа, яка і на час вчинення злочину, і на час винесення ухвали (постанови) суду не досягла 18 років. До такого висновку приводить логічне та систематичне тлумачення КК України. Таким чином, досягнення особою повноліття на день прийняття рішення суду робить неможливим  застосування до неї ч. 1 ст. 97. Крім того, суд, застосовуючи КК України, має враховувати, що певні примусові заходи виховного характеру, передбачені ч. 2 ст. 105, є строковими, для застосування яких потрібен час, протягом якого особа має перебувати в неповнолітньому віці [11, с. 188, 189].  

 Відповідно до ст. 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Згідно з п. 18 постанови ПВСУ від 15 травня 2006 р. № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» під час розгляду в суді справи про застосування примусових заходів виховного характеру необхідно повно з’ясувати дані про особу неповнолітнього: вік (число, місяць, рік народження, які мають бути підтверджені долученими до справи копіями свідоцтва чи актового запису про народження), інші біографічні дані; вікові і психологічні особливості (темперамент, рівень загального розвитку, інтереси, ціннісні орієнтації та ін.); стан здоров’я. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану із психічним захворюванням, має бути також з’ясовано, чи здатний він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою може керувати ними, для чого в разі потреби призначають експертизу за участю спеціалістів у галузі дитячої чи юнацької психології або ж експертів-психіатрів. До того ж, суд повинен звертати увагу на повноту медичного дослідження кожного неповнолітнього під час досудового слідства в справах, які направив прокурор. За відсутністю даних щодо проведення медичного огляду неповнолітнього суд має право своєю постановою призначити його. У вказаній постанові ПВСУ передбачено далі, що в разі наявності підстав вважати, що неповнолітній за своїм інтелектуальним розвитком не досяг віку (14, 16 або 18 років), який відповідає даним свідоцтва про народження чи іншого документа, необхідно призначити психолого-психіатрично-педагогічну експертизу, за допомогою якої такий факт можна підтвердити або спростувати. У разі підтвердження висновком експертизи наявності в неповнолітнього розумової чи психічної відсталості (не пов’язаної із психічним розладом) такого ступеня, за якого він за розвитком не відповідає віку, про який свідчать документи про народження, суд має поставити на розгляд питання щодо визнання неповнолітнього таким, що не досяг віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність та можливе застосування примусових заходів виховного характеру.

Якщо суд вирішив застосувати примусовий захід виховного характеру до того, хто не досягнув віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ч. 2 ст. 97 КК України), ця ситуація до реалізації кримінальної відповідальності стосунку не має. У таких випадках зазначені заходи, не будучи пов’язаними із вчиненням злочину, виступають як альтернатива кримінальній відповідальності [83, с. 68].

         Дійсно, відповідно до ч. 2 ст. 97 КК України передбачено застосування примусових заходів виховного характеру і до осіб, які до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинили суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК України, але це застосування не пов’язане із звільненням таких неповнолітніх від кримінальної відповідальності, тому що вони, не будучи суб’єктами злочину, не підлягають такій відповідальності.

         Кримінальна відповідальність у випадках, зазначених у ч. 2 ст. 97 КК, виключається в принципі, а там, де вона не може настати, не може йтися і про звільнення від неї [75, с. 97].

          Застосування примусових заходів виховного характеру в даному випадку не залежить від тяжкості вчиненого посягання та вчинення його вперше чи ні. Застосування примусових заходів виховного характеру щодо цих осіб здійснюється за таких умов:

1. неповнолітньому виповнилося одинадцять років,
2. він вчинив суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК України.

Отже, ч. 2 ст. 97 КК України слід застосовувати у випадках, коли підліток не може бути визнаний суб’єктом злочину, оскільки однією з ознак, що характеризують суб’єкта злочину, є досягнення особою віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК). Тому у вчиненому такою особою діянні відсутній склад злочину, що означає відсутність юридичної підстави кримінальної відповідальності [75, с. 97].

У ст. 97 КК України йдеться як про звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, так і про примусове виховання малолітніх і неповнолітніх. Проте ці положення можна було б розмежувати, передбачивши їх в різних статтях КК України. Примусове виховання малолітніх і неповнолітніх судом застосовується тільки до дітей, які не є суб’єктами злочину, тому що не досягли віку, з якого згідно зі ст. 22 КК України може наставати кримінальна відповідальність, але в жодному разі не через те, що вони є неосудними [82, с. 713, 987, 988].  

          Вважаємо за потрібне законодавчі положення, котрі регламентують застосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинили суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК України, винести за межі КК України.

             Наступною умовою звільнення від кримінальної відповідальності і звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру є вчинення неповнолітнім діяння, яке містить склад злочину і вина у вчиненні якого встановлена в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством. Звільнення від кримінальної відповідальності може бути застосоване тільки до неповнолітнього, який визнаний винним у вчиненні злочину. Інакше кажучи, вказує Ю.В. Баулін, питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності виникає тільки в тих випадках, коли були всі підстави для покладення на неї такої [11, с. 52].

        Як зазначено в постанові ПВСУ від 23 грудня 2006 р. № 12, при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд повинен переконатись у тому, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину, особа винна в його вчиненні, а також, що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК України. Лише після цього має бути постановлене (ухвалене) відповідне судове рішення у визначеному КПК України порядку [165].

Звільнення від покарання також застосовується до особи, вина якої доведена у встановленому законом порядку. Звільнення від кримінальної відповідальності і покарання можливе лише за наявності у вчиненому суспільно небезпечному діянні ознак складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності [188, с. 59].         

Наступною умовою звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності та покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру є вчинення злочину, який за ступенем тяжкості та характером суспільної небезпеки відноситься до категорії злочинів невеликої та середньої тяжкості. Такими є злочини, за вчинення яких законом про кримінальну відповідальність (ч. 2 та ч. 3 ст. 12 КК України) передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м’яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (злочин невеликої тяжкості), або основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п’яти років (злочин середньої тяжкості). Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням вказаних заходів може бути здійснене, якщо неповнолітній вчинив вищеназвані злочини вперше, а злочин середньої тяжкості –   з необережною формою вини. При вирішенні питання про звільнення від покарання законодавець таких обмежень не передбачив.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/84223.html