Вчення про РТДе – міждисциплінарний напрям дослідження
На сучасному етапі розвитку географічних територій для потреб туризму і рекреації на особливу увагу заслуговують праці І.П. Герасімова [102; 248], А.Г. Ісаченко [160], В.С. Жекуліна [143; 144], С.А. Мороза [236], М.Д. Пістуна [269], Л.Г. Руденка [290; 341], М.В. Багрова [10], Т.Д. Александрової [3], М.Д. Гродзинського [114-115], С.І. Іщука й О.В. Гладкого [162], Г.І. Денисика [127; 304], В.О. Джамана [128], О.Ю. Дмитрука [131; 132], Л.П. Царика [361; 362], М.М. Назарука [238], А.В. Мельника [224] та ін.
З огляду на важливе методологічне значення для вирішення поставленої в дисертації наукової проблеми неабияку роль відіграють праці економістів А.Ф. Горохова [110], С.С. Ніколаєва [241], А. Дурович і Л. Анастасової [136], Л.Г. Кірянової [170], Е.А. Машкович [223], М. Портера [273-274], Т. В. Румянцевої [291] та ін.
Тематика дослідження гірськолижних курортів/центрів є популярною і перспективною. Методологічними основами розробки теоретичної моделі рекреаційно-туристичної дестинації для потреб активного зимового відпочинку слугували праці Т.Ткаченко [328], А.Зоріна й І. Зоріна [155], О. Кускова і Ю. Джаладян [200]. У розробці системи критеріїв для оцінки територій використано роботи А. Pardo [381], Kathleen A Cordes і Hilmi M. Ibrahim [385], Ю. Рочняка [381], А. Ховалко [356], краєзнавчу літературу [259; 276; 280; 322, 338; 340 ] та інтернет-джерела [374-377].
Питанню вивчення ресурсного потенціалу Львівщини присвячена робота В. Кравціва, Б. Матолича, О. Гулич, В. Полюги [186], гірськолижний туризм на прикладі курорту Славське вивчала О. Клапчук [172].
Нормативно-правові основи функціонування курортів регламентовані Законом України “Про курорти” [148], класифікацію та типологію курортів запропонував М.Й. Рутинський [297; 298]; підготовлено низку монографій,
18
наприклад, О.І. Гулич [116], О.В. Федунь [349], за редакцією Б.М. Матолича [233], навчальних посібників, зокрема Н.В. Фоменко [352], О.О. Бейдик [18], О.О. Любіцева, Є.В. Панкова, В.І. Стафійчук [210]. Рекреаційний потенціал Українських Карпат вивчала О.І. Гулич [117], можливості та проблематику курорту “Східниця” висвітлено у публікації М.Й. Рутинського [294], історію становлення курорту, характеристику мінеральних вод і закладів розміщення рекреантів подала Г. Стоцька [320]; видано картосхему й буклети про Східницю [321] та про музей “Марціальні води”; історію становлення курорту “Трускавець” вивчали О. Мацюк та І. Скибак [222], кліматичну характеристику курорту “Моршин” виконав П. Шубер [371]; особливості управління вивчали Т. Ткаченко, С. Костін [324]. Рекреаційні можливості та проблематику курорту “Марціальні води” – Л.І. Капуста [165], Н.М. Хуусконен, Т.М. Глушанок [360].
Питання зелених зон урбанізованих територій, а також ботанічних садів і дендрологічних парків, систематично привертають увагу науковців, оскільки ці рекреаційні території повинні функціонувати як специфічні територіально-господарські утворення з відповідним організаційно-економічним механізмом їх регулювання та природоохоронним менеджментом. Власне аспекту рекреаційної оцінки територій присвячено роботи литовських учених К. Ерінгіса й А. Будрюнаса [372], колективу науковців Донецького інституту туристичного бізнесу [118] та Інституту Регіональних досліджень НАНУ [185]; особливості садово-паркової анімації розглядає С.М. Килимистий [168]. Під час розробки питань анкет цього дослідження було використано працю “Естетика ландшафту” науковців Київського національного університету ім. Т. Шевченка – М.Д. Гродзинського й О.В. Савицької [113].
Історико-культурну спадщину вивчали фахівці різних галузей, підготовлено навчальні посібники “Музеєзнавство” [17], “Туристичне краєзнавство, “Замковий туризм в Україні …” [6], “Туристичні ресурси України” [4], “Рекреаційні ресурси України” [1], “Основи географії рекреації і туризму” [7] та ін., монографії, низку статей. Аспекти туристичної привабливості об’єктів, що мають історичну, архітектурну, мистецьку і
19
культурну цінність, обговорюють науковці на форумах різного рангу. Склад земель історико-культурного призначення та їх використання регламентує Земельний кодекс України, а також інші чинні законодавчі та нормативно-правові документи [3].
Музеям просто неба присвячено чимало наукових публікацій, зокрема заслуговують на увагу праці О.Афанасьєва [1], А. Данилюка [7-9], В. Вечерського [5], Л. Водяник [6], І. Демехи [10], Д. Каднічанського [12], Х. Лубів [13], О. Малиновської [15] та ін.
У науковій географічній і економічній літературі проблематику територіальних сакральних систем вивчав О. Шаблій [21, с. 603], який обґрунтував їх структуру; питання сакральної інфраструктури досліджувала Л. Шевчук [22, с. 27].
Наприклад, класифікуючи рекреаційно-туристські ресурси, О. Бейдик пам’ятки сакральної (культової) архітектури зараховує до архітектурно-історичних і відносить до ресурсного гіперблоку “Суспільно-історичні рекреаційно-туристські ресурси” [1]. Подібну позицію підтримують В. Кравців, Л. Гринів, М. Копач, С. Кузик, зазначаючи, що сакральні об’єкти входять до складу історико-культурних туристичних ресурсів [8]. О. Мацюк у класифікації оборонних споруд України виділяє сакральні об’єкти: оборонні монастирі, церкви, костели, синагоги, оборонні дзвіниці [15]. У державній класифікації (Закон України “Про охорону культурної спадщини” [6]) сакральні об’єкти відображені як історичні (за видом) і їх поділяють на споруди, ансамблі, визначні місця (за типом). О. Лесик запропонував класифікувати всі замки і монастирі України за їх придатністю для розміщення в них функціональних груп приміщень закладів відпочинку й туризму [10]. Т. Христов [20] розглянув класифікацію релігійних об’єктів.
Вся работа доступна по ссылке
https://mydisser.com/ru/catalog/view/85444.html
