Основні критерії реалізації концепції курорту

Територіальні курортно-туристичні комплекси походять із концепції ТРС, важливою особливістю якої є те, що вони органічно охоплюють об’єктивно існуючі територіальні утворення.
Курортно-рекреаційну систему можна розглядати як територіальне зосередження діяльності підприємств-рекреаторів, організацій та установ різних форм власності й господарювання, що використовують лікувально-оздоровчі, пізнавальні та інші ресурси з метою надання рекреаційних послуг і отримання прибутку; основним завданням курортно-рекреаційної системи є реалізація конкурентних переваг через побудову кластерної моделі, яка сконцентрована за географічною ознакою – групою взаємопов’язаних компаній-продуцентів рекреаційних послуг, спеціалізованих фірм у суміжних галузях господарства і пов’язаних із їх діяльністю неприбуткових організацій, що проводять спільну діяльність [317].
Курортно-рекреаційна система забезпечує: місце розташування рекреації, тобто займає територіальний та рекреаційний простір, який характеризується об’єктами природно-ресурсного потенціалу; матеріальні та нематеріальні чинники діяльності; підприємства-продуценти рекреаційних послуг; ринкові посередники, що забезпечують комплексність послуг та ефективність функціонування системи; споживачів курортно-рекреаційних послуг; захист, реагуючи на фактори і сили зовнішнього середовища, які мають вплив на систему.
У географії курортів, на думку М. Рутинського [292], поняття “курорт” – це певна спеціалізована територіальна (зі своїм інфраструктурним каркасом) курортно-рекреаційна система (ТКРС). Натомість курортний менеджмент під поняттям “курорт” розуміє певну управлінсько-економічну систему (УЕС),
109
простіше кажучи – розглядає курортну організацію як окремий структурний елемент курортно-рекреаційної сфери.
Системи курортно-рекреаційної сфери, як правило, приурочені до мережі локальних курортно-рекреаційних територій і центрів. У світовій практиці туроперейтингу саме за цими організаціями й локальними територіальними одиницями власне закріплено термін “курорти”.
Курортом вважають (відповідно до статті 1 ЗУ “Про курорти”) освоєну природну територію на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації, будівлі та споруди з об’єктами інфраструктури, використовують з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань і для рекреації, й вона підлягає особливій охороні [148].
Курорт може також інтерпретуватися як територія, що володіє природними лікувальними факторами та необхідними умовами для їх застосування з лікувально-профілактичною метою; це може бути місцевість, що характеризується цінними природними властивостями, придатними для лікування мінеральними водами, лікувальними грязями або особливими кліматичними умовами (моря, озера, гірські ландшафти, лісові місцевості, степ тощо).
Загалом, курортом може вважатися територія, що задовольняє такі вимоги:
1) наявність природних лікувальних факторів, що забезпечує нормальне функціонування курорту;
2) необхідність технічних будівель і споруд для раціонального використання курортних факторів (басейни, грязелікарні, пляжі тощо);
3) спеціально обладнані приміщення для лікування та житла (санаторії, будинки відпочинку);
4) наявність лікувально-профілактичних установ, які забезпечують медичне обслуговування хворих і відпочиваючих;
5) наявність оздоровчих закладів, спортивних споруд та майданчиків;
110
6) наявність закладів громадського харчування, торговельного й побутового обслуговування, культурно-просвітницьких установ;
7) зручні під’їзди й засоби сполучення;
8) упорядкована територія, інженерно-технічні споруди, що забезпечують електро- й водопостачання, каналізацію.
Виокремлення типів курортів базується на геопросторових критеріях, які акцентують увагу на просторових (географічне положення, ландшафт, соціально-економічне освоєння території тощо) характеристиках розміщення курорту як територіальної системи чи закладу сфери послуг, зорієнтованого на обслуговування певного сегмента споживачів його послуг. Цим критеріям притаманні такі риси, як ієрархічність і синергетичність. Найпоширенішими критеріями виділення є: ландшафтні, рекреаційно-кліматичні, рекреаційно-ресурсні й урбанізаційно-демографічні.
На основі існуючих підходів В. Стафійчук [317] узагальнив типи курортів (табл. 2.3).
Санаторії є основною організаційною формою закладу курортно-рекреаційної сфери на локальному рівні; відзначаються системою послуг, що забезпечує надання послуг тимчасового проживання, харчування й відпочинку, а також інших додаткових послуг. На нинішньому етапі розвитку курортної галузі України більша частина санаторіїв і пансіонатів із лікуванням України перейшла у режим функціонування курортних готелів. Адже курортні готелі призначені для порівняно тривалого проживання й відпочинку гостей на одному місці, тому вони намагаються концентрувати в межах своєї території інфраструктуру для надання різноманітних послуг більшій кількості рекреантів одночасно. Для того, щоб рекреант почував себе комфортно, у курортних готелях функціонують медико-діагностичні кабінети, оздоровчо-релаксаційні комплекси, косметичні салони, магазини, дитячі садки тощо. На Заході, завдяки зазначененим особливостям інфраструктури, у практиці туроперейтингу такі готелі прийнято називати “курорт” (Resort), що відповідає науковому поняттю “готельно-курортний комплекс” у сучасному українському розумінні. Варто
111
відзначити й те, що у західній науці й практиці курортної справи кінця ХХ – початку ХХІ ст. домінує підхід, відповідно до якого курортом найчастіше називають готельний комплекс класів “Resort”, “SPA” i “Wellnes”, а курортне поселення чи місцевість, згідно з методологією UNWTO, прийнято трактувати як туристичну дестинацію. Згідно з таким підходом на бальнеологічному курорті виділяємо такі організації, як реабілітаційна клініка, SPA, фітнес-центр, санаторій із лікуванням, пансіонат, готель-SPA тощо.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/85444.html