---

Класифікація принципів цивільного права

Як слушно зазначає О. А. Коваль, для формування цілісної картини будь-яких явищ необхідно виробити їх класифікацію. За допо­могою такої класифікації дослідження стає більш розгорнутим, з’являється можливість розглянути об’єкт дослід­ження з різних точок зору, скласти вірне уявлення про його формування, існування та розвиток. Принципи права є багатоманітним явищем й потребують розгляду під різними кутами зору, тому аналогічна ситуація складається і з принципами права [216, с. 16].

Класифікація – це особливий випа­док застосування логічної операції поділу об’єму поняття, що являє со­бою певну сукупність ділень (класи, види і т. ін.). [468, с. 200]

Класифікація принципів цивільного права – один з найважливіших методів їх пізнання, характеризується диференціацією принципів за видами відповідно до різноманітних кваліфікаційних підстав. Класифікація принципів цивільного права, з одного боку, може сприяти їх вивченню в цілому в рамках єдиної системи форм цивільного права; з другого боку, – конкретизувати знання різних видів принципів цивільного права [170, с. 13-15].

Класифікація принципів права може відбуватися за різними ознаками (критеріями) і певною мірою має суб’єктивний характер. Підтвердженням цьому є різні точки зору на проблему класифікації принципів. Од­нак слід мати на увазі, що будь-яка класи­фікація принципів цивільного права умовна, оскільки вони взаємопов’язані і взаємозумовлені. Водночас проведення класифікації принципів дає можливість визначити роль, місце і значення кожного з них [255, с. 21].

Будь-яка класифікація носить умовний характер і має, швидше, не практичне, а науково-пізнавальне значення, на відміну від системи принципів цивільного права, яка буде розглянута у третьому розділі дослідження.

А.І. Денісов запропонував використовувати як критерій для класифікації принципів права на види їх належність до певної кількості галузей права. На цій підставі він пропонував диференціювати всі принципи на три групи: 1) принципи, властиві всім галузям права; 2) принципи, характерні для двох і більше, але не для всіх галузей права; 3) принципи, властиві тій чи іншій частині (галузі) права [148, с. 95].

У сучасній юридичній літературі вказаний критерій класифікації принципів права піддається критиці. Так, зазначається, що даний критерій передбачає залежність принципів права від системи права, визначає їх другорядність відносно останньої. Однак принципи права є явищем однопорядковим із сутністю права, тому даний критерій можна вважати таким, що не вказує на важливий аспект об’єкта дослідження. Дана класифікація фактично лише відбиває й закріплює існуючий розподіл на галузі права, але не дає необхідного рівня абстрагування для визначення істотних ознак нашого об’єкта до­слідження, не дозволяє змоделювати струнку системну класифікацію при­нципів права [216, с. 17].

 С.С. Алексєєв запропонував класифікацію принципів залежно від того, на яку галузь правових відносин вони поширюються. Він пропонував розрізняти: а) загальноправові принципи; б) між­галузеві принципи; в) принципи права, які вира­жають зміст саме цієї галузі права (галу­зеві принципи); г) принципи правових інститутів [9].

Схожу, але більш деталізовану класифікацію пропонує Г.О. Свердлик, який вважає за необхідне розрізняти: а) загальноправові; б) галузеві; в) окремих інститутів; г) підгалузеві; д) міжінституційні правові принципи [396, с. 105-192].

O.A. Лукашева про­понує розмежовувати принципи загальної організації суспільства та власне правові принци­пи. До останніх вона відносить: а) принцип справедливості; б) принцип рівноправності; законність; в) принцип нерозривного зв’язку прав та обов’язків; г) принцип поєднання методів примусу та переконання; д) принцип відповідальності за вину [270, с. 26-28].

Недоліком цього підходу вважається його доволі суб’єктивний харктер. Як зазначається в літературі, принципи права покликані закріплювати основні засади, на яких будується суспільство та держава, формувати певні тенденції розвитку цивілізації й культури. Тому принци­пи загальної організації суспільства та власне правові принципи перети­наються за багатьма аспектами. На­приклад, принцип справедливості має знаходитись одразу ж у двох вищевка­заних групах, причому в кожній з груп набуваючи особливого значення, яке лише конкретизує якийсь загальний принцип. Подібна ситуація скла­дається і з принципами гуманізму, рівності та ін. [216, с. 18]

Доволі цікавим називають критерій класифікації принципів, запропонований Р.З. Лівшицем і В.І. Никитинським. Таким критерієм вони вважають безпосереднє (принципи-норми) і опосередковане (принципи прямо не зафіксовані, але можуть бути виведені з норм) закріплення [224, с. 28; 265, с. 32].

Тобто йдеться про спосіб закріплення принципів права у писаному законі. Такий критерій також піддається критиці. Зазначається, зокрема, що опосередковано закріп­лений принцип права в законодавстві – це недолік законодавчої техніки, котрий підлягає виправленню, тобто другий клас принципів права слід вважати “браком” праці законодавця, який підлягає виправленню, після чого автоматично переходить до першого класу. Такий розподіл принципів права дозволяє виявити недоліки законодавчої техніки, щоб з часом виправити їх. Ідеальною ситуацією з системою права можна назвати відсутність другого класу принципів права як явища. Тому дану класифікацію пропонується застосовувати лише як допоміжну: для визначення недоліків законодав­чої техніки [216, с. 19].

Звичайно такий підхід занадто категоричний, при цьому поняття принципів права повністю асоціюється тільки з принципами позитивного права.

Ще один підхід до класифікації принципів права пропонує Г. О. Борисов. Він вважає головною підставою для класифікації принципів права різні сфери суспільних відносин, на які поширюються ті чи інші принципи, різний характер суспільних закономірностей, що ними відбивається. Відповідно до цього критерію, він виділяє такі групи принципів: 1) загальнополітичні; 2) правові; 3) принципи побудови і функціонування державної організації; 4) принципи окремих форм державної діяльності (правотворчості, зокрема законодавчої діяльності, діяльності з реалізації правових норм, правоохоронної діяльності тощо); 5) принципи права; 6) міжгалузеві принципи; 7) галузеві принципи; 8) принципи окремих груп норм [63, с. 10].

Фактично автор змішав декілька критеріїв класифікації принципів права. Навряд чи на одній сходинці класифікації можуть знаходитися, принципи загальнополітичні та принципи побудови і функціонування державної організації та інші, наприклад, галузеві принципи.

На думку Л. С. Явіча, в основу класифікації принципів права може бути покладено такий критерій, як місце принципів права в житті суспільства та держави. На підставі обраного критерію він пропонує класифікувати принципи права наступним чином: 1) основні (конституційні) при­нципи права; 2) міжгалузеві принципи права; 3) галузеві принципи права; 4) принципи права окремих інс­титутів права [458, с. 147-148].

При цьому основні принципи певним чином відображаються в принципах кожної галузі правової системи. В даному випадку перевага надається основним принципам права, а інші вважаються лише конкретизацією таких. Крім того, Л. С. Явіч пропонує розподіл основних (конституційних) принципів права на загально-соціальні, в т.ч. еконо­мічні; політичні; соціальні; моральні; ідеологічні та спеціально-юридичні. Підставою для поділу конститу­ційних принципів права на групи він пропонує обрати сферу дії принципів права в суспільному та державному житті. Крім того, автор вважає за можливе поділ основних принципів права на принципи правоутворення і принципи правореалізації [548, с. 148-150].

Повністю заперечує В.М. Семенов можливість вважати принципами права принципи економіки, політики, суспіль­ства, моралі, науки. Принципи права він поділяє на: а) загальноправові; б) міжгалузеві; в) галузеві; г) принципи окремих інститутів [398, с. 30-31].

Серед сучасних досліджень підстав класифікації принципів права на увагу заслуговує також підхід, відповідно до якого принципи права можна поділити на три групи, відповідно до змісту правової матерії (ті, що характеризують загальне ставлення до права та зако­ну, ті, що характеризують ставлення до людини як до найвищої цінності права, ті, що характеризують пов’язаність із встановленням істини при розв’язанні спорів [441, с. 88-91].

Класичною класифікацією принципів цивільного процесу називають класифікацію М.Й. Штефана, який узагальнив усі існу­ючі класифікації і визначив їх основні оз­наки [87, с. 4]. Для виявлення специфічних властивостей принципів М.Й. Штефан пропонує класифікувати їх на групи за різними ознаками:

а) за дією в системі права – на загальні, міжгалузеві і галузеві (В. М. Семенов до цієї класифікації, як зазначалось, додає принципи окремих інститутів);

в) за роллю в регулюванні процесуально-правового становища суб’єктів правовідно­син – на принципи, які визначають процесуально-правову діяльність суду, та на принципи, що визначають процесуальну діяльність осіб, які беруть участь у справі, й інших учасників процесу;

г) за предме­том регулювання – на принципи ор­ганізації правосуддя (судоустрою і судочи­нства) і функціональні – принципи проце­суальної діяльності (судочинства); на принципи, які визначають зміст процесу­альної діяльності (диспозитивність, об’єктивна істина та ін.), і принципи, що визначають процесуальну форму виконан­ня процесуальних дій (усність, безпосе­редність, безперервність);

д) за їх зна­чимістю – на фундаментальні (абсолютні – диспозитивність, рівноправність сторін, суддівське керівництво і процесуальний формалізм) і на конструктивні (відносні – всі інші принципи).

Класифікацію прин­ципів можна проводити за змішаною осно­вою, наприклад, за дією в системі права і за формою нормативного закріплення або за предметом правового регулювання, але, на думку М.Й. Штефана, найбільш по­ширена класифікація принципів – за фор­мою нормативного закріплення – закріплені Конституцією України і в зако­нодавстві про судочинство [536, с. 30-31].

Слід зазначити, що такий критерій класифікації принципів права, як джерело їх закріплення, піддається критиці в літературі. Зокрема, Т. Кучер зазначає, що незважаючи на те, що класифікація цивільних процесуальних принципів за джерелом їх закріплення (а саме виділенні конститу­ційних принципів в окрему групу) має певний зміст, оскільки вказані принципи впливають на весь зміст цивільного проце­суального права, адже Конституція Ук­раїни – це юридична база для всього ук­раїнського законодавства, такий поділ є суто умовним, оскільки неможливо дуже точно розділити принципи цивільного су­дочинства за формою нормативного за­кріплення. Так, конституційні норми, які закріплюють головні засади функціону­вання і розвитку держави і суспільства, відбиваються і в нормах законодавства про судочинство, конкретизуючи останні. Основні положення містяться і в Консти­туції України як Основному Законі Ук­раїни, так і в спеціальному законодавстві, що регулює цивільні процесуальні право­відносини, а саме ЦПК України, у зв’язку з чим вка­зані групи будуть певною мірою тотожні [255, с. 22].

Подібної точки зору дотримується і С.О. Волосенко, який зазначає, що виділяти класифікацію принципів права за способом їх законодавчого закріплення некоректно. Наприклад, в юридичній літературі принцип змагальності викладається як закріплений у Конституції України, хо­ча він також має місце і розкривається у ЦПК України, тому таке положення має призводи­ти до дублювання інформації навіть у нав­чальній літературі. Отже, треба на науковому рівні встановлювати значимість того чи іншого принципу права та будувати систему принципів права з урахіванням їх значимості, співвідношення та взаємозалежності [87, с. 4-7].

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/38061.html